Де саме Росія може вдертися до ЄС

Начебто дивно звучить фраза "Росія вдиратиметься в ЄС", правда ж? Але давайте пригадаємо історію…

Путінський режим (правильніше буде називати його путінсько-гебістський, бо уже давно ні в кого немає сумнівів у тому, що Росією фактично керує КДБ-ФСБ) розпочав свою історію двома промовистими фактами. Вибухами житлових будинків та другою чеченською війною. З Чечнею все зрозуміло, навіть сам крихітка Цахес своєю крилатою фразою про "мочить в сортире" увійшов в історію. Про вибухи ж розповіли своєю убивчою книжкою "ФСБ підриває Росію" покійний вже Олександр Литвиненко та великий історик Юрій Фельштинський.

До речі, цікаво, що якраз в травні 2000-го, коли Путін офіційно став президентом, на російські екрани вийшов культовий фільм "Брат-2" – із фразою "Вы мне еще за Севастополь ответите". Не думаю, що ця фраза була кимось замовлена – тоді у ФСБ руки так далеко не простягалися, - скоріш за все, режисер просто використав одну із найголовніших образ росіян в 90-х. Але вийшло дуже символічно – кремлівський карлик почав правити країною під підривання своїх, війну з майже своїми і погрози колишнім своїм.

Перший строк Путін використав для наведення порядку у власній країні – тому 2004-го перший Майдан не завершився війною. У ФСБ не було можливостей розірвати Україну тоді, в Сіверськодонецьку. Та й Україна, як не крути, велика країна, яку не візьмеш наскоком. Тому свій "закордонний похід" Росія розпочала не в південно-західному, а у південному напрямку. В Грузії.

Уже в серпні того, 2008-го року дехто в Україні зрозумів те, що зараз всім нам здається очевидним – далі буде черга нашої країни. І тут уже Росія підійшла до питання значно серйозніше. Ніхто не знає, як би розвивалися події, виграй вибори-2010 Тимошенко (все-таки в її тодішньому оточення вистачало людей, які 2014-го не розказували байки, як сама ЮВТ, а реально протистояли російській агресії), але сталося так, як сталося. Переміг Янукович, через якого в Україну на всі рівні держапарату, особливо в силову його частину, почали заходити росіяни. Звісно ж, неофіційно – але коли це їм заважало.

Що відбулося 2014-го, ми всі прекрасно пам'ятаємо. Звісно, ми ще дізнаємося ті факти, про які зараз лише здогадуємося – але в цілому картина і так більш-менш зрозуміла. Тому тут говорити немає про що. Значно цікавіше інше. Світ – говоримо перш за все про так званий Захід, європейсько-американську цивілізацію, цивілізацію ЄС і НАТО – не зрозумів чи не схотів зрозуміти, що відбувається.

А відбувалося те, що Росія крок за кроком намагалася повернути собі статус супердержави, яку втратила разом із вивіскою "СРСР". Хоча тут правильніше використовувати теперішній час – бо все це іще триває. А формат не змінюється. В 1999-му було те саме, що і 2008-го, і 2014-го. Чеченці підірвали будинки на Росії – війна під благородною вивіскою "Конттрерористична операція". Грузини напали на осетинів – допоможемо братньому народу (частина якого до того ж живе в самій Росії). Бандерівська хунта скинула легітимного Януковича – як не допомогти русскоязичним в Криму і на Донбасі. І все це – винятково на прохання і тільки як захист.

Схема одна й та сама. Скажу більше – вона не міняється ще із радянських часів. Анексія Бесарабії, фінська війна – це той самий принцип. Згадайте, колись в УРСР існувала молдавська автономія – на питомо українських землях. З якого, питається, дива? З того самого, з якого радянський комуніст Отто Куусінен в грудні 1939-го "раптом" згадав, що він взагалі-то фін – і очолив уряд "Фінляндської демократичної республіки". Фіни тоді вистояли – тому фінського Захарченка з Куусінена не вийшло, довелося очолити бутафорську Карело-Фінську РСР, якою прикрили ту агресію.

І от що цікаво. Та, "радянська" Росія діяла за тим самим принципом. Відгризала по шматочку – від Польщі, від Румунії, від Фінляндії, приєднала балтійські країни. І ніхто з "великих" країн на це не реагував. Так, після початку фінської війни СРСР виключили з Ліги Націй, прообразу ООН – але і тоді, і тепер росіяни чхати хотіли на такі "покарання". А всерйоз Захід зачухався, коли радянські танки опинилися у Берліні, Відні, Празі, Бухаресті, Будапешті, Варшаві. Опинилися – і залишилися. (Тільки з Австрії довелося піти.) Тільки тоді, коли Росія загарбала велику частину Європи, і розпочалася "холодна війна". Війна, яку врешті СРСР програв – і жив цією поразкою усі 90-і, а потім, із приходом Путіна, почав операцію з повернення "своїх" територій.

І навіть не своїх. В Чорногорії днями попередили чи то теракти, чи то прямо державний переворот. А Чорногорія – це, на секундочку, частина Югославії, яка ніколи не була сателітом СРСР. Ситуативним партнером – і то не завжди. А тут Росія, в чиїй причетності до інциденту мало хто сумнівається, простягнула руки аж сюди.

А ще Чорногорія – це чинний кандидат в члени ЄС. Це не окреслення бажання – а офіційний термін, який означає певну процедуру, вимоги і зобов'язання. І тут, уже фактично на порозі Євросоюзу, раптом виникла примара "русского міра". Якщо Захід проігнорує і це попередження – то далі… А далі – тільки власне ЄС.

І там є кілька "тонких" місць, де реально може порватися. Наприклад, Латвія з її а) потужним мовноетнічним російським фактором (% латишів в Латвії значно менший, ніж українців в Україні), б) Латгалією. А Латгалія – це регіон, де, по-перше, іще більше русскіх і ще менше латишів. А по-друге, там живуть латгальці – етнічна група латвійців, яку за бажання можна "розігнати" до окремого народу із відповідними наслідками. Нічого не нагадує? А русинів і Закарпаття? Та й ідея "латвійського Придністров'я" – нехай в оригінальному проекті й дещо інша в етнічному плані ситуація – зовсім поруч.

Крім Латвії, ЄС варто було б почухатися на південному сході, в Болгарії. Там дуже сильне російське лобі, скажімо, в пресі – раз. Історичне обґрунтування дружби з Росією – два. Потужний фінансовий вплив – три. Незадоволення наслідками вступу в ЄС (Болгарія найбідніший член Євросоюзу, і це не може не тиснути на суспільну свідомість) – чотири. Достатньо факторів, аби розпочати активні дії.

Звісно, Латвія і Болгарія – це уже не просто ЄС, а й НАТО. Ну так і Чорногорія уже фактично член Альянсу (протокол про приєднання підписаний, зараз іде процес ратифікації чинними членами НАТО). Ну так це значить лише те, що ФСБ буде діяти іншими методами. Але не зупиниться. І не збирається зупинятися. Бо Захід проковтнув Грузію, проковтнув Крим і Донбас (мова не про реальну ситуацію, а про кремлівське уявлення – "війни не оголосили, а санкції ми переживемо, плюс у нас і в ЄС "своїх" людей повно, натиснуть, де треба").

Крок за кроком гебістська Росія крокує по Європі і навіть за її межами, в Сирії. Пора б Євросоюзу зрозуміти, що ситуація звузилася до дуже простого вибору. Або цивілізований світ зупинить Путіна – або цивілізованого світу у нинішньому розумінні просто не стане. Це та сама ситуація, коли всі напівтони зникли, і залишається лише чорне і біле. І вибір – на яку сторону стати.