Дещо про те, що замовчує генерал Полторак

“Ситуація на лінії розмежування сторін характеризується, як складна й така, що має тенденцію до ескалації”, - повідомляє прес-центр штабу АТО. 

За даними штабу, про можливу ескалацію свідчать усе численніші порушення режиму припинення вогню "з того боку" -- з використанням озброєння, забороненого Мінськими домовленостями. 

Ватажок бойовиків "ДНР" Олександр Захарченко заявив про загострення обстановки на фронті та неможливість відведення сил. Українська група “Інформаційний спротив” повідомляє: бойовиків у ці дні тренують проводити наступальні операції, а не оборонні. Зокрема, в "ДНР" відбулися командно-штабні навчання, на яких під керівництвом російських "радників" відпрацьовували захоплення районів, контрольованих Україною, з проведенням зачисток і виявленням "проукраїнських елементів". Раніше, 5-8 жовтня, на полігонах підрозділу "1-го АК ДНР" відпрацьовували "форсування водної перешкоди із захопленням плацдарму для подальшого розвитку наступу". 

У Росії влада тим часом клопочеться підготовкою до великої війни. Зокрема, Георгій Полтавченко, губернатор Санкт-Петербурга, підписав указ про норми продовольства на випадок війни. У найближчі три роки місто запасеться майже 70 тисячами тонн зернових -- цього вистачить жителям на півтора місяця. 

Отже, вони готуються. А тим часом наші експерти привертають увагу до зростання у війську серйозних проблем. Подробиці газета "Експрес" обговорила з членом парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Дмитром Тимчуком та військовим експертом, керівником волонтерської групи, що допомагає армії, Юрієм Касьяновим. 

- У якому стані нині перебуває українська армія? Чи готова протистояти ворогу? 

Ю. Касьянов: - Критичною проблемою є некомплект особового складу в бойових підрозділах, хоча наше керівництво публічно цього й не визнає. Непрямим підтвердженням цього є те, що військовиків, які в 2014 році підписали так званий безстроковий контракт (до закінчення особливого періоду) нині не відпускають, хоч значна частина з них хоче демобілізуватися. 

Після повернення додому бійців 6-ї хвилі мобілізації лише в рідкісних фронтових частинах укомплектованість сягатиме 40%. В основному ж частини мають по 20-30% особового складу. Умовно кажучи, якщо це танковий підрозділ, то на кожен танк буде по одній людині: в одному механік-водій, у другому - командир, у третьому - навідник. Або виконувати завдання зможе лише третина бойових машин. Зрозуміло, що цього недостатньо навіть для оборони. 

Д. Тимчук: - Суттєва недоукомплектованість частин є реальністю. Що не дивно, зважаючи, зокрема, й на те, що після початку російської агресії створено вже приблизно два з половиною десятки нових бригад. 

- Чому так сталося, якщо Президент і військове керівництво заявляють, що цьогоріч військові контракти підписали 56 тисяч осіб? 

Д. Тимчук: - Тут є дві проблеми. Перша - збочене співвідношення кількості бойових і небойових підрозділів у ЗСУ. Нині фактично весь бойовий компонент Сухопутних військ перебуває у зоні АТО. 

Є рішення про впровадження у ЗСУ такої структури управління, як у країнах НАТО. Але доведеться усувати дуже багато паразитарних, дубльованих структур. Відповідно втрачатимуть теплі місця люди з великими зірками на погонах, лампасами... Поза тим, це треба було робити ще вчора. 

Друга проблема стосується комплектування бойових підрозділів у зоні АТО. Солдат-контрактник нині заробляє від 7 тисяч гривень на місяць. У містечку чи селі, поруч з яким розташована військова частина, це гарні гроші. Однак чимало тих, хто нині підписав контракт - підписав його на умовах, що не поїде в АТО, а служитиме в регіоні проживання. 

- Як це відбувається? Невже контрактник може відмовитися виконувати наказ, якщо його скеровують у зону АТО? 

Ю. Касьянов: - Вони просто підписують контракт на службу в тому підрозділі, який на війну не відправляють. Умовно кажучи, начальника складу на фронт не посилають, склад же на місці. Ось на такі посади й наймаються служити. У підсумку нині ми не можемо зібрати бодай 50-тисячне бойове угруповання. І формальних 250 тисяч осіб у Збройних силах є лише ілюзією з погляду можливості їх бойового застосування. 

Влада проводить політику демілітаризації суспільства. Наголошує на безальтернативності розв'язання конфлікту дипломатичним шляхом. Як наслідок, суспільство живе з цим настроєм, люди не хочуть воювати, бо не розуміють мети війни. Мало би бути навпаки: під час війни суспільство слід максимально мобілізувати. 

- Наскільки готові боронити країну наші бойові частини? 

Ю. Касьянов: - Люди, які нині служать на передовій, переважно добре підготовані. Але страшенно втомилися. І кадрові військовики, які бачать сім'ю раз на рік, і ті, хто 2014 року підписав контракт до закінчення особливого періоду. Понад 2 роки в окопах, у бліндажах, під обстрілами, з виходами на бойові завдання вдень і вночі... Треба мотивувати солдат більше, ніж нині. Адже в Києві, “лузаючи насіння”, можна заробляти 10-15 тисяч гривень. 

Д. Тимчук: - Нині різниця в оплаті між людиною, що служить в тилу, і на аналогічній посаді в АТО, - трохи більше як тисяча гривень. Якби вона була удвічі більша - це різко змінило би ситуацію. Щоправда, як народний депутат, маю визнати: у нас у бюджеті нині банально нема грошей для цього. 

Міністр оборони Степан Полторак днями заявив, що витрати на одного українського військового на рік становлять 6,7 тисячі доларів, тоді як у США - до 500 тисяч доларів. 

- І яка структура таких витрат? 

- За західними стандартами військовий бюджет має три основні компоненти. Перший -- це так званий бюджет проїдання. Зарплата, взути солдата, одягнути, нагодувати... У цивілізованих країнах вважається нормою, якщо цей показник не перевищує 40%. Ще 30% -- на бойову підготовку. І ще 30% на закупівлю нової та модернізацію наявної військової техніки. 

У нас же на цей рік "бюджет проїдання" в армії становив 80%! Відповідно, тільки 20% залишалося на бойову підготовку та закупівлю техніки. 

- А скільки Україна нині витрачає на оборону й скільки планує витратити наступного року? 

Д. Тимчук: - Цього року було 100 мільярдів на всю нацбезпеку та оборону. У проекті на наступний рік наразі заклали 123 мільярди. Це на весь силовий сектор. Із цих коштів на цей рік Міноборони дісталося 55 мільярдів, а наступного року заплановано 64 мільярди. Значна частина із цих коштів плюс 9 мільярдів у наступному році має піти на підвищення грошового утримання військовослужбовців у зоні АТО. А поки що Верховна Рада мусила переверстувати Держбюджет-2016, щоб силові структури, причетні до АТО, отримували до кінця року грошове утримання в нинішньому розмірі. Зокрема, виділили додатково 3,8 мільярда гривень Міноборони. 963,5 мільйона надали Держприкордонслужбі, 175 мільйонів - Головному управлінню розвідки Міноборони, 131,2 мільйона СБУ. Ще 51 мільйон Управлінню Держохорони, 5,4 мільйона Держспецслужбі транспорту (колишні залізничні війська), 100 мільйонів - Службі зовнішньої розвідки. 

- А що робити із браком людей у бойових частинах сьогодні? 

Д. Тимчук: - На мою думку, вкрай потрібна сьома хвиля мобілізації. 

Ю. Касьянов: - Якщо війна буде загострюватися, то, безумовно, без мобілізації ми ніяк не обійдемося. Ми не в НАТО, воювати за нас ніхто не буде. До речі, армії таких нейтральних країн, як Швейцарія, Фінляндія, Австрія, побудовані на основі загального військового обов'язку й розвиненої системи підготовки резервістів на планових зборах. 

- Але командири нарікають, що вже в шостій хвилі було багато мобілізованих бійців із низьким морально-психологічним рівнем. 

Д. Тимчук: - Багато командирів кажуть, що третя хвиля мобілізованих за якістю була найкращою, а найбільше проблемних людей було в останній, шостій, хвилі. На випадок різкої активізації бойових дій Генштаб планує розв'язати цю дилему мобілізацією резерву першої черги - бійців, які уже пройшли фронт і демобілізувалися. 

А стратегічно її можна вирішити, якщо ухвалити законопроект “Про єдиний електронний реєстр військовозобов'язаних”. У чому його суть? Не їздячи по військкоматах, не проводячи нескінченні переписки з військкомами, можна, сидячи в Генштабі за комп'ютером, розуміти, скільки у всіх військкоматах країни є чоловіків відповідної вікової групи, з відповідними показниками за здоров'ям, скільки людей з тією чи іншою військово-обліковою спеціальністю.

Це був би могутній удар по корупції, що квітне у військкоматах. Тому що всі дані на призовників бачитимуть і в Києві. І тоді будь-який контролер зможе поставити військкому запитання: чому, якщо у вас є 124 людини за потрібними нам критеріями, ви кажете, що маєте тільки 100? 

- Яка нині ситуація із забезпеченням бойових частин озброєннями та допоміжною технікою? 

Д. Тимчук: - Точна кількість техніки є державною таємницею. Можемо хіба що оперувати аналітичними матеріалами таких структур, як от авторитетний Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) у Стокгольмі. За даними IISS, на початок цього року на озброєнні ЗСУ було 788 танків (710 одиниць різних модифікацій танка Т-64, 70 танків Т-72 і 8 танків Т-80БВ). Ще понад 1300 танків перебувають на зберіганні. У нас є понад 1300 одиниць бойових броньованих машин різних типів (переважно БМП-1 і БМП-2), понад 1850 одиниць ствольної та реактивної артилерії. Фахівці IISS нарахували 133 ударні бойові вертольоти Мі-24, 202 літаки. 

Та за звітом того ж IISS, за довоєнний 2013 рік втрати української армії в озброєнні та техніці подекуди сягають 50% від колишньої кількості. І це в умовах, коли появилися десятки нових бригад, які треба наситити технікою. 

- Чи реально швидко вирішити цю проблему? 

Д. Тимчук: - Клопоти з оснащенням технікою мають одну основну причину. На початку року було ухвалене Держоборонзамовлення. Це документ, який розписує, скільки чого буде придбано для армії, як це буде профінансовано, у який час. Та досі на практиці не дотягнули ще й до 30% виконання річного Держоборонзамовлення! 

Усе через брак коштів. Бо під час формування держбюджету наприкінці минулого року основну частину витрат на майбутнє Держоборонзамовлення забили за рахунок очікуваних надходжень від спецконфіскації заарештованих наразі активів Януковича. У парламенті було кілька спроб прийняти закон про спецконфіскацію, але його навіть до порядку денного ВР не змогли включити... 

Ю. Касьянов: - Красти владі й на нижчих рівнях треба менше. Навіть із тих 3,5 мільярда гривень, які в держбюджеті 2016 року виділено конкретно на ремонт озброєнь, примудряються чималу частину вкрасти. Це факт - ЗМІ регулярно повідомляють про нові кримінальні провадження проти директорів оборонних заводів, які поживилися на війні. 

Д. Тимчук: - Це правда. Однак неприйняття закону про спецконфіскацію стало конкретною причиною провалу закупівель за Держоборонзамовленням. Як наслідок, виробничі потужності підприємств оборонно-промислового комплексу значною мірою простоюють. Я курую підприємства ОПК від парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони й можу це засвідчити. Одні працюють на тих 30% потужностей, які профінансували, а деякі ремонтні підприємства Міноборони взагалі коштів не отримали, тож їхня робота паралізована. 

Андрій ГАНУС