З чим Україна йде до Америки Трампа та як зберегти підтримку США за нового президента


20 січня українсько-американські відносини змінюють формат. 
Відносини між Україною та адміністрацією Обами, а також між Україною та адміністрацією Дональда Трампом мають різний бекграунд, різні підходи, різну атмосферу.
Лише очікування Києва схожі: щоб Сполучені Штати якщо не захистили, то принаймні системно допомагали нам захистити себе самим. 
Показово, що в світі небезпеку президентства Трампа для України оцінюють значно драматичніше, ніж у самій Україні.  В українських владних кабінетах обрання Трампа стало сюрпризом, але не нокаутом. Є помітне бажання налагодити контакт: Київ нарешті всерйоз взявся за генерацію ідей на американському напрямку.
Україна явно не готова позбутися того рівня відносин з США, який був впродовж останніх трьох років.
Найбільший виклик на цьому шляху – довести новій адміністрації, що Україна – це не суцільний безлад (mess), а можливість, вигідне місце для американських інвестицій у широкому розумінні цього слова: інвестицій політичних, безпекових і фінансових.
Тому важливо сформулювати і правильно донести до адміністрації Трампа відповіді на два питання:
–  Якою є додана вартість держави Україна для США?
–  Чому підтримка незалежної України відповідає інтересам Сполучених Штатів?
СПАДЩИНА ОБАМИ
Ще до президентських виборів у США Київ зрозумів, що є певні питання, які за адміністрації Обами просто немає сенсу просувати, оскільки вони зустрічають у Білому домі нерозуміння або навіть роздратування (до прикладу – двостороння безпекова угода або надання летальної зброї).
Ці питання свідомо відклали для обговорення з новим президентом США, яким, як очікували в Києві, стане Гілларі Клінтон.
Так само задовго до виборів стало зрозуміло, що Обама не вдаватиметься до гучних експромтів на українському напрямку. Ми не були навіть серед потенційних кандидатів на історію його успіху, господар Білого дому не готовий був особисто інвестувати в нашу державу. Він став першим президентом за час нашої незалежності, який жодного разу не відвідав Україну
На відміну від віце-президента Джозефа Байдена.
У нього якраз були наміри перетворити "улюблений проект Байдена" (так назвали Україну в його оточенні) в "історію успіху Байдена" як віце-президента США.
Та годі про негатив.
Яку ж позитивну спадщину залишила адміністрація Обами, і що критично важливо зберегти за Трампа?

Стримування російської агресії
Попри критичні оцінки політики Обами на українському напрямку, очевидно, що є питання, де 44-й президент США продемонстрував достойне лідерство та послідовність.
Це – питання санкцій щодо Росії та спроможність їх координувати на міжнародному рівні, зокрема з ЄС та G7.
Білий дім чітко витримав санкційну лінію – і щодо жорсткої прив’язки санкцій до ПОВНОГО виконання Мінських домовленостей, і щодо постійного розширення санкційного списку. Лише за останній квартал США тричі розширювали список санкцій щодо Росії, два з них безпосередньо пов’язані з агресією щодо України, а в останні дні достроково продовжили на рік "березневий" санкційний пакет.
За Трампа питання збереження санкцій залишається відкритим. Більшість американських експертів та урядовців сходяться на думці, що нова адміністрація буде націлена переглянути санкції щодо Росії, оскільки не бачить в них особливої доданої вартості з точки зору зміни поведінки Путіна.
Натомість нав’язується аргумент, що санкції лише посилюють позиції Путіна всередині Росії.
Достатньо популярною в колах, наближених до нової адміністрації, є думка, що зняття санкцій не має бути прив’язане до повного виконання "Мінська", а повинно бути покроковим, як нагорода за кожний етап (як відомо, така позиція популярна і в деяких країнах ЄС). Є навіть питання, чи Трамп взагалі визнає пріоритетність Мінських домовленостей у врегулюванні ситуації навколо України.
Загалом Сполучені Штати неодноразово давали підстави для того, щоб стверджувати: пріоритетом для них є недопущення нової ескалації на Донбасі, а не стале врегулювання конфлікту.
Рівень психологічної готовності у США до заморозки конфлікту на Донбасі спостерігався як достатньо високий ще як мінімум у 2015 році.
Безпекова співпраця
На кінець другого терміну Обами Україна та США вийшли на дуже зрозумілий механізм співпраці у безпековій сфері. У Міноборони та Генштабі зазначають, що з жодною іншою країною світу ми не маємо такої інтенсивної взаємодії. Фактично, сподівання на практичну співпрацю з НАТО втілились по лінії Україна-США.
Складається враження, що в Києві лише за останній рік по-справжньому оцінили консультативно-дорадчу допомогу США, оскільки раніше фокус був на проханнях про військову допомогу (зокрема, летальну).
Лише позитивні відгуки випадало чути про делегованого США радника Міноборони України, легендарного генерала Джона Абізаїда. А ще – 350 інструкторів у Яворові та американські радники з опрацювання доктринальних документів.
Для України принципово важливо, щоб безпекова та оборонна лінії співпраці залишились і за нового президента.
Американські інсайдери в цілому прогнозують, що безпекові програми залишаться чинними. Можливо, більш скрупульозною буде оцінка їх ефективності. Відразу кілька представників команди Трампа раніше також заявляли про можливість продажу Україні летальної зброї (саме продажу, а не надання).
США вже затвердили в оборонному бюджеті на 2017 рік 350 мільйонів доларів допомоги для України – на 50 мільйонів більше, ніж торік.
В оборонному відомстві розраховують на подальше надання засобів радіоелектронної боротьби, систем зв’язку, дронів, РЛС контрартилерійної боротьби та засобів медичної реабілітації. Важливою була б допомога США у розбудові Військово-морського флоту України. Деякі з кроків на цих напрямках вже готуються в США на рівні Конгресу та Державного департаменту.
Реформи та особистості
Що ж стосується сприяння США реформам, наразі можна з певністю стверджувати:
Петру Порошенку так і не вдалося приємно здивувати Білий дім Обами в ролі рішучого реформатора.
"Україні в її нинішньому стані потрібен президент, який може бути радикальним реформатором, а Порошенко, як ми переконалися, таким не є", – визнав представник американського уряду в розмові не під запис, і ця оцінка загалом відображає підхід Білого дому часів Обами.
Однак є підстави вважати, що далеко не всі важливі для України члени нової адміністрації сформували своє враження про Порошенка, і не виключено, що критерії їхньої оцінки українського президента будуть іншими, ніж за Обами-Байдена.
Особливою довірою не вдалося заручитись у Вашингтоні й прем’єру Володимиру Гройсману. В США кажуть, що розуміють: для Гройсмана встановлені певні "буйки", за які він не може "запливати". Хоча додають: очікували, що він не так віддано поважатиме ці обмеження.
Не виправдав очікувань американців і генпрокурор Юрій Луценко, якому ще влітку 2016 року в США надали ледь не повний карт-бланш на реформування Генпрокуратури.
Американці самі себе загнали у пастку власного персоналізованого підходу "будь-хто, аби не Шокін". Підхід не спрацював.
Левову частку енергії та часу довелося приділяти відстоюванню повноважень НАБУ, яке в США не ризикують називати реформаторською історією успіху, з огляду на невиправдані очікування від масштабів діяльності цього антикорупційного органу. Чи то заклик, чи то прохання, яке публічно висловив Байден Яценюку на бізнес-форумі у 2015 році: "Садіть людей у тюрми" ("Put people in jail") – і яке абсолютно перегукується з настроями в українському суспільстві, так і не було почуте Києвом.
Stand for Ukraine
Адміністрації Обами не вдалося довести до логічного завершення (тобто підпису президента США) історію з ухваленням Акту на підтримку України (STAND for Ukraine Act), який би на законодавчому рівні забороняв президенту США визнавати анексію Криму та надав би Конгресу право на зняття санкцій.
Цей законопроект застряг у профільному комітеті Сенату.
Керівник комітету, республіканець Боб Коркер, якого після перемоги Дональда Трампа називали серед потенційних кандидатів на посаду держсекретаря, відстояв позицію про несвоєчасність схвалення такого законопроекту. Позиція Коркера стала визначальною попри чутки, що компанія Exxon Mobil, колишній гендиректор якої Рекс Тіллерсон номінований Трампом на держсекретаря, лобіювала проти цього законопроекту (хоча сам Тіллерсон спростовує таку інформацію).
Так чи інакше, Конгрес і надалі залишається найпотужнішим голосом на підтримку України.
Навіть якщо STAND for Ukraine не буде схвалений, на розгляді Конгресу є і будуть інші законодавчі акти про підтримку України та збереження/запровадження санкцій щодо РФ. Зокрема, всеосяжний законопроект від сенатора-демократа Бена Кардіна.
Важливим політичним сигналом стало звернення 27 американських сенаторів, демократів та республіканців, до новообраного президента США із закликом посилити політичну, фінансову та безпекову допомогу Україні.
Інвестиційний провал
За президентства Обами не вдалося зробити інвестиційний прорив у відносинах між Україною та США. Тестова історія для Сполучених Штатів, приватизація Одеського припортового заводу (ОПЗ), закінчилися репутаційним фіаско для України.
Американці, які не один рік цікавилися цим об’єктом, втратили інтерес, коли запідозрили політичні ігри навколо його продажу і дізнались про так званий борг ОПЗ перед Дмитром Фірташем у $250 млн.
Україна не перетворилася на привабливе місце для американських інвесторів навіть попри залученість міністра торгівлі США Пенні Прітцкер, яка, кажуть, особисто обдзвонювала керівників американських компаній і запрошувала їх на бізнес-форум Україна–США.
Сьогодні Україні доцільніше сконцентруватись над тим, аби зберегти наявних американських інвесторів і заохотити їх до розширення інвестицій, аніж домагатись приходу нових.
АМЕРИКА ТРАМПА ТА УКРАЇНА
Хоча світові медіа записали Україну в активні прихильники перемоги Клінтон, в оточенні Порошенка наполягають: особисто президент не зробив під час кампанії жодного жесту на її підтримку.
У розпал президентських перегонів Порошенко приймав у себе близького соратника Трампа Ньюта Гінгріча з дружиною. Також він витримував збалансовану лінію з цього приводу у спілкуванні з американськими медіа (показовим називають його інтерв’ю Фаріду Закарії на CNN). 
Але в США не всі довіряють такій версії.
Фактор Манафорта
Проти української влади продовжує грати скандал із колишнім радником Януковича і екс-керівником кампанії Трампа Полом Манафортом, який переконаний, що витоки інформації про "амбарну книгу Партії регіонів" з’явилися на замовлення Демпартії США.
Питання ускладнюється тим, що Манафорт залишається в оточенні Трампа.
За даними окремих джерел, він навіть брав активну участь в обговоренні кандидатур у нову адміністрацію.
Питання про його роль у формуванні політики нової адміністрації щодо України залишається  відкритим. За деякою інформацією, Україна не буде в полі доручених йому завдань, однак це не означає, що він при нагоді не зможе донести певні меседжі до нового президента.
До того ж, представники колишньої Партії регіонів, які добре знали Манафорта, активно намагаються реанімувати цей канал комунікації.
Очевидно, Києву буде складно налагодити щирий діалог з новою адміністрацією, якщо Трамп вважатиме, що Росія сприяла, а Україна перешкоджала його президентству. Хоча сьогодні, після звітів розвідки, більше схоже на те, що Росія насправді допомогла підірвати його легітимність, а перемогти на виборах він зміг би і без російського "сприяння".
Без сентиментів
Попри все це, в Україні (принаймні, на офіційному рівні) не схильні надмірно драматизувати ситуацію. Цьому є кілька причин і пояснень.
По-перше, через розчарування політикою на українському напрямку з боку адміністрації Обами.
Сам факт, що Обама не знайшов можливості (чи не відчув необхідності) відвідати Україну, є більш показовим, аніж будь-які декларації про підтримку.
Це розчарування, очевидно, буде експлуатуватись українськими переговірниками у контактах із новою адміністрацією. Теза "якби Обама миттєво відреагував на спроби анексувати Крим, то подальшої агресії Росії не було б" викликає схвалення у представників команди Трампа.
По-друге, і в Києві, і у Вашингтоні є відчуття, що Дональд Трамп не буде настільки активно цікавитися станом реформ і перебігом боротьби з корупцією, як цікавився Байден і, напевно, цікавилась би Клінтон.
Такий стан справ абсолютно влаштовує вищі чини в Україні.
Однак не варто забувати, що проблеми з корупцією одного дня можуть використати як привід викреслити Україну з переліку пріоритетів нової адміністрації.
Також можна очікувати, що у Трампа будуть більш прискіпливо ставитись до допомоги коштом американських платників податків. Відтак українському урядові було б доцільно самому ініціювати аудит американської допомоги Україні.
По-третє, в Києві є великі сумніви, що у Трампа вийде "перезавантажити" відносини з Росією Путіна на тривалий період, хоча практично ніхто не сумнівається, що на перших етапах Трамп спробує це зробити, до того ж без особливого врахування інтересів України.
Однак є підстави сподіватись, що двопартійний консенсус щодо підтримки України в Конгресі, різні позиції у самій адміністрації Трампа, а також дискурс, сформований після звіту розвідувальних відомств, не дозволять президенту США реалізувати "велику домовленість" (grand bargain) в її російському розумінні, якщо тільки Україна сама не запропонує чи не схвалить її.
Пошук шляхів
Перемога Трампа стала несподіваною для України, але вона відкрила друге дихання української політики на американському напрямку.
Почали відбуватись брейнстормінги високого рівня. Затребуваною стала незалежна експертиза на американському напрямку. Нарешті в Києві почали думати, як зацікавити США Україною – не зобов’язати, як було за Обами, а саме зацікавити. АП навіть найняла лобістську структуру в США з місячним гонораром в $50 тис., завдання якої, серед іншого, – посилювати зв’язки між Україною та США.
Шкода, що така активність Києва проявилася лише після обрання Трампа президентом.
Вплив на нову американську політику можливий і за лінією віце-президент Байден – віце-президент Пенс. Байден використав процес передачі справ своєму наступнику, щоб ознайомити його з ситуацією щодо України і емоційно надихнути українським досьє.
У дипломатичних колах навіть ходили чутки, що Байден начебто обмовився в стилі: "Не поїду з візитом до Києва, доки не переконаюся, що мій наступник усе зрозумів про Україну".
Уже протягом першого місяця-півтора після виборів важливі емісари з України відвідали вежу Трампа у Нью-Йорку і мали півторагодинну розмову з тоді вже номінованим радником Трампа з питань національної безпеки генералом Майклом Флінном. Враження від зустрічі цілком позитивні: Флінн, якого звинувачували у проросійських поглядах через його участь у святкуванні RT (відоме фото з перебуванням Флінна за одним столом з Путіним) та відповідні коментарі, виявився доволі вдячним співрозмовником і справив добре враження, а в його команді виявилися ті, хто добре орієнтується в українських питаннях. 
Доволі позитивне враження склалось і після телефонної розмови Трампа з Порошенком. Цікавий нюанс: Трамп готовий був розмовляти з президентом Порошенком у понеділок 14 листопада. Однак оскільки Порошенко перебував у Швеції,
він хотів перестрахуватись на предмет "справжності" дзвінка Трампа після скандалу з пранкерами, тому розмову перенесли на 15 листопада. Тим паче, що Трамп телефонував зі звичайного мобільного номера.
У самій розмові показовими були три моменти. По-перше, Трамп без жодних дипломатичних формальностей попросив Порошенка: "Tell me about aggression", назвавши дії РФ саме агресією.
По-друге, Трамп запитав, що Обама зробив для того, аби зупинити напад РФ. По-третє, наскільки мені відомо, він жодним словом не обмовився про реформи і боротьбу з корупцією.
Опозиційна дипломатія
Підходи до нової адміністрації США шукає не лише офіційний Київ, але й неофіційний. Чи навіть опозиційний.
Це і вищезгадані друзі Пола Манафорта з колишньої регіональної обойми.
Це і олігарх Пінчук, який довго інвестував у Клінтонів, але після виборів швидко зорієнтувався в ситуації, не тільки написавши відому статтю, близьку по духу для деяких членів оточення Трампа (і тим самим довівши, що він все ж таки олігарх, а не філантроп, як він намагався довести впродовж багатьох років), але й запросивши в Давос Роберта Гейтса, колишнього міністра оборони і на сьогодні важливого консультанта новообраного президента.
Це і Саакашвілі, який свого часу переконав перебірливого бізнесмена Трампа будувати Trump Tower у Батумі.
Це навіть втікач Онищенко, який раніше пересікався з Трампом по кінним справам.
* * * * *
Безумовно, є і питання, на які поки немає відповіді ані в Києві, ані у Вашингтоні, і які містять в собі як певні можливості, так і ризики.
– Досі невідомо, якою буде роль у питанні перезавантаження відносин з Росією різних гравців нової адміністрації. Матиме Держдеп карт-бланш чи перетвориться на придаток Ради національної безпеки, як де-факто було за Обами?
– Як створити та донести до Вашингтона хорошу історію (good story) про Україну, яка базувалася б на реальних фактах? Як переконати Вашингтон, що Україна гідна американських інвестицій  в широкому розумінні – політичних, безпекових і бізнесових?
– Наскільки США за Трампа відчуватимуть потребу посилити свою роль у процесі врегулювання ситуації навколо Донбасу? Його ставлення до Нормандського формату та "Мінська" як основи для вирішення конфлікту – також під питанням.
– Якими будуть умови для подальшої допомоги Україні? Усі американські співрозмовники переконані: будь-яка допомога США для України міститиме більше умов, аніж за попередньої адміністрації.
Резюмуючи, успіх України у відносинах з Америкою Трампа великою мірою залежатиме від того, наскільки ефективно Україна зможе  сформулювати і донести новій адміністрації дві позиції:
– Якою є додана вартість держави Україна для США?
– Чому підтримка незалежної України відповідає інтересам Сполучених Штатів?
От тоді українська крапля набагато ефективніше точитиме американський камінь.

Автор: Альона Гетьманчук,

Related

Політика 1784079899718296685

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Український кіно клуб

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Яндекс.Метрика
item