Донбас – бомба під Україною

Донбас для Володимира Путіна – це серйозний головний біль. Тому він намагається запхати його назад «під сорочку» Порошенко

У Росії з усіх сил намагаються довести, що за вбивством Гіві (Михайла Товстих) стоять спецслужби України. Мені в це віриться насилу. Аж надто успішно та вдало все відбувається. Надзвичайно важко організувати таку агентурну мережу, щоб на відстані 100-200 метрів вдарити з Джмеля по підвіконню Гіві, що знаходиться на закритій території. Набагато більше схоже на те, що це зробили свої.

Донбас для Володимира Путіна – це серйозний головний біль. Це території з роздовбаною економікою, трьома мільйонами людей, які самі себе утримувати не можуть, і кримінальним некерованим (чи погано керованим) режимом очільників. Гроші розкрадаються, життя не покращується, люди тільки зляться.

Наскільки я розумію, мета Кремля – запхати Донбас назад «під сорочку» Порошенко. Воювати в Росії люблять і вміють. Але коли війна закінчується, доводиться платити за розбитий на бенкеті посуд. Кремлю, звичайно, абсолютно нецікаво платити за розбитий посуд. Тим більше, що в самій Росії економіка знаходиться в занепаді. Відповідно, російська влада хоче позбутися ДНР/ЛНР та перевісити ці жорна на шию Порошенко. Такий собі Троянський кінь, який завадить Києву проводити реформи, оскільки вимагає багато грошей, істотна частина яких буде спрямована на підривну діяльність у складі України: проводення мітингів, проштовхування своїх кандидатів в Раду. Цілком очевидно, що 3-4 мільйони людей, які залишилися на цих територіях, за киян голосувати не готові.

Іншими словами, це буде довготривала руйнівна бомба, підкладена під Україну, і дуже важливо, щоб вона це проковтнула. А Володимир Путін зможе при бажанні підкинути дров у цей вогник або пошурудить кочергою. Для цього потрібно аби відчайдушні патріоти-горлорізи не заважали проведенню політики російського президента, яку самі вони називають «зливом» Донбасу. Тобто, потрібно нейтралізувати тих, хто може проводити несистемну політику: мозгові, бетмени, мотороли і гіві.

Тут збігаються інтереси кремлівських чиновників та начальників цих «республік» – Теслярського і Захарченко. Адже обидва хочуть бути ексклюзивними начальниками своїх територій. Якби їх турбувала доля вітчизни і розвиток територій, вони б вже давно організували єдиний простір. Але вони цього не роблять, тому що бути начальником і контролювати фінансові потоки – це для них найголовніше завдання.

Якщо Захарченко скажуть «організовуй вибори», він буде організовувати вибори. Скажуть воювати, він буде воювати. Скажуть здаватися, він буде здаватися. А з різного роду бэтменами та стрілковими питання не настільки зрозуміле. Ось їх і вилучають.

Важко сказати, хто приймає ключові рішення. Напевно, все-таки в Москві, але виконують місцеві.

На таких територіях як Придністров'я, Південна Осетія, Абхазія, Донбас завжди йде боротьба за абсолютну владу. Це закономірний процес.

Дмитро Орєшкін - Російський політолог