Ядерні наслідки примирення Трампа з Путіним

Чому не варто жертвувати суверенітетом України заради примирення з РФ

Текст написаний у співавторстві з Мар'яною Буджерін (Гарвардський університет, Кембридж, штат Массачусетс)

Виступаючи 2 лютого на засіданні Радбезу, скликаного Україною через відновлення ескалації боїв на Донбасі, новопризначений посол США в ООН Ніккі Гейлі сказала: «Сполучені Штати підтримують народ України, який майже три роки страждає від російської окупації і військових вторгнень». Гейлі також підтвердила, що санкції, введені проти РФ у відповідь на анексію Криму, збережуться, поки півострів не буде повернуто Україні.

Це обнадіює – але, на жаль, розслаблятися рано. Новий американський президент відомий схильністю змінювати свою позицію, а напрям його майбутньої політики щодо Росії залишається загадкою. Якщо Трамп вирішить запустити обіцяне потепління у двосторонніх відносинах з Москвою, санкції проти Росії буде все складніше підтримувати. У результаті адміністрація Трампа може вирішити, що безпека і територіальна цілісність України – неприємна тема, але подоланна перешкода відновленню відносин з Кремлем.

Хоча нинішні погані відносини між двома найбільшими ядерними державами – привід для занепокоєння, і новій американській адміністрації слід шукати шляхи співпраці з Росією там, де це можливо, їй потрібно робити це, не жертвуючи принциповою позицією США щодо України. Мабуть, потрібно нагадати новій адміністрації, що міжнародна політика схожа швидше на павутиння, ніж на більярдний стіл (який собі, можливо, уявляє Трамп): потягни з одного боку, і коливання будуть відчуватися в найвіддаленіших її куточках. Павутиння, частиною якого є територіальна цілісність України, - Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

У 1991 році, коли Україна стала незалежною державою, вона успадкувала від колишнього Радянського Союзу третій за розміром ядерний арсенал у світі. Навіть незважаючи на те, що операційний контроль над використанням цих систем залишався в Москві, Україна, одна із законних спадкоємців СРСР, володіла прекрасним початковим набором для будь-кого охочого створити свій ядерний арсенал, а також достатнім технологічним і інтелектуальним потенціалом, щоб отримати контроль над частиною цих озброєнь через кілька років.

Початковий намір Києва відмовитися від усіх ядерних озброєнь на території країни незабаром змінився більш ретельним підходом, коли стало все більш очевидно, що й нова, відносно демократична Росія, яка виникла з уламків Радянського Союзу, містила значну долю старої імперії. Російські політики просували територіальні претензії і підігрівали сепаратизм в Криму. Одночасно, тоді почалася досі на Заході мало відома підтримка Росією іредентистських рухів у грузинських Південної Осетії й Абхазії, і молдавському Придністров'ї. Ці дії були достатнім доказом для тогочасних українських лідерів та експертів, що Росія була готова до перегляду пострадянських кордонів – силою, якщо знадобиться.

Отже, Україна вступила в обговорення із західними країнами гарантій безпеки від майбутнього російського військового, політичного та економічного тиску в обмін на відмову від ядерних озброєнь. Результатом цих зусиль стало підписання 5 грудня 1994 року Меморандуму про гарантії (англійською – assurances, тобто запевнення про) безпеки, пов'язаного з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Документ, відомий як Будапештський меморандум, не досконалий, як і будь-який документ, створений в результаті переговорів сторін з дуже різними силами та інтересами. Меморандум просто повторює існуючі міжнародні зобов'язання поважати межі й утримуватися від тиску, зазначені в Статуті ООН і Гельсінському акті ОБСЄ, а також загальні негативні і позитивні ядерні гарантії, дані офіційними ядерними державами – членами Договору про нерозповсюдження його неядерним членам. Це дипломатичний меморандум про розуміння зобов'язань, а не юридично зобов'язуючий документ, хоча Україну й запевнили в тому, що Вашингтон серйозно ставиться до своїх політичних обіцянок. Також в Меморандумі не передбачено жодних санкцій на випадок його порушення. Сторони просто погоджуються на консультації у випадку виникнення ситуації, яка викликає питання щодо заявлених підписантами зобов'язань.

Значення Меморандуму, таким чином, полягає не в наданні будь-яких нових і надійних гарантій безпеки. Насамперед, його значення – у прив'язці виконання цих зобов'язань у сфері безпеки до приєднання України до ДНЯЗ, що робить їх невід'ємною частиною міжнародного режиму ядерного нерозповсюдження. Наприклад, закон про ратифікацію ДНЯЗ, прийнятий Верховною Радою України 16 листопада 1994 року, говорить про те, що будь-яка загроза територіальній цілісності та кордонам України з боку ядерної держави буде розглядатися як "надзвичайні обставини, які ставлять під загрозу її інтереси". Це формулювання взяте слово в слово з десятої статті ДНЯЗ, що передбачає вихід з Договору – і таким чином зберігає для України правовий привід для відновлення свого ядерного арсеналу.

Анексія Росією Криму в березні 2014 року і її пряме військове втручання в Східній Україні в серпні 2014 і в січні-лютому 2015 року є саме такими надзвичайними обставинами. Не дивно, що вони призвели до розмов в українському парламенті про вихід з ДНЯЗ. Не дивно й те, що підтримка ідеї ядерного переозброєння України збільшилася у 2014 році до 43%, особливо сильно – серед молодого покоління. Незважаючи на зростання відчуття, що ядерне роззброєння України було серйозною помилкою, ймовірність того, що Україна стане ядерною державою, проте, невелика.

Побоювання викликає швидше те, що порушення Будапештського меморандуму Росією підриває логіку режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Те, що підписант Меморандуму і ядерний член ДНЯЗ використовував військову силу для вторгнення на територію сусідньої неядерної держави, чию територіальну цілісність він зобов'язався підтримувати, вже досить погано. Але якщо тепер інші підписанти Меморандуму і ДНЯЗ ще й знімуть санкції за цей проступок, це виставить на посміховисько міжнародний режим нерозповсюдження. Якщо нова адміністрація Трампа хоче «зробити Америку великою (знову)», то один зі способів досягнення цієї мети – це виконувати свої зобов'язання і стояти на правильному боці в боротьбі за нерозповсюдження ядерної зброї.