Українсько-російське питання з'явилося вже в 1990-х - Павло Вольвач


"Чорновики нинішньої сучасності писалися у 1990-ті. Зараз олігархічний стан — доконана реальність, пунктири цього пробивалися ще тоді" - вважає письменник Павло Вольвач. У середині березня в книгарнях з'явився третій його роман "Сни неофіта". Після двох перших романів, які описують 1980-ті і 2000-ні, нова книга письменника повертає читача у непрості 1990-ті.
Що вас спонукало повернутися в 1990-ті саме зараз, коли не бракує нових гарячих подій в державі?
1990-ті для мене не є аж таким далеким минулим. А тим більше це не далеке минуле для прози. Проза не має реагувати на щось одномоментне. Вона маж осмислювати часові пласти відстанню у 10-20 років. На свіжі події швидше реагують поетичні спалахи, а не проза.
Я спочатку писав роман "Кляса" про кінець 1980-х, після нього був роман "Хрещатик-плаза" - це вже зовсім інша ситуація, інша країна, інший час, інший лад — 2000-ні. І зараз такий флеш-бек — повернення, яке втискується між 1980-ми і 2000-ми.
Чогось не доказали?
Не доказав. І плюс, мені здається, в українській літературі дуже мало творів, які пояснюють, описують і проживають сьогодення. У нас переважно історичні романи про холодний Яр, про Данила Галицького, або якесь там фентезі. Я не кажу, що це погано. Але мені от цікаво проживати сучасність: пояснювати, намагатися давати відповіді, збурювати суспільний інтерес і думку.
На які запитання вам захотілося дати відповіді в цьому романі?
Що це був за час і які тоді були люди. Що це за країна, який це період, і що з нього в якійсь перспективі, дальшій чи ближчій, виросте.
1990-ті — це абсолютна ломка, тектонічні зсуви. Це був час-чорновик. Вже тоді писалися чорновики нинішньої сучасності. Тоді закладалося те, що зараз буяє і цвіте пишним цвітом. Корені були в 1990-тих. Зараз олігархічний стан — доконана реальність, пунктири якої пробивалися ще тоді
1990-ті — це абсолютна ломка, тектонічні зсуви. Це був час-чорновик. Вже тоді писалися чорновики нинішньої сучасності. Тоді закладалося те, що зараз буяє і цвіте пишним цвітом. Корені були в 1990-тих. Зараз олігархічний стан — доконана реальність, пунктири якої пробивалися ще тоді.
Мені вже було зрозуміло й тоді, хоч і не так явно, як зараз, що українсько-російське питання все-одно виникне. Живучи в Запоріжжі, я це відчував з дитинства. Коли в книжковому магазині мені казали: "Поклади книжку, это ж по-украински", на мене це діяло. Я розумів, що вічно так тривати не може. З часом все більше було видно, наскільки ситуація загострюється і наскільки назріває проблема.
Зараз у державі багатотаких проблем, які родом з 1990-х. Роман названо більш-менш вдало — "Сни неофіта". Там усі неофіти. Не лише головний герой, який з учорашнього напівкриміналу і шпани стає поетом, літератором, журналістом. Його приятель Прошка з рецидивіта стає мільйонером.
Що хороше народилося з 1990-х?
Відчуття свободи і принаймні потенційних можливостей. Я застав певний невеличкий проміжок відносної стабільності за радянського часу. Але це була стабільність умовна, нудна і обмежена. В економічному вимірі це 220 карбованців і не більше. В естетичному плані — це хібаМихайло Стельмах і ще там хтось. Уже зовсім для естетів — Адамо, Тон Джонс, дозволений з журналу "Кругозор", гнучкі платівки.
У 1990-х відкрилися в прямому сенсі горизонти світові: ти можеш поїхати будь-куди, інша річ — ні за що їхати.
Чим далі, тим більше росте у нових людей якесь відчуття і відповідальності, що зміни мають відбутися насамперед в собі. Раніше такого не було.
Де і в чому ви найчастіше зустрічаєте 1990-ті зараз?
Мені здається, що ми і не вийшли з них. В принципі багато в чому. Це і напис над гастрономом ще старим шрифтом, в якому вчуваються 1970-ті роки, або якийсь там щербатий круглий столик в кав'ярні. І у свідомості людей, безумовно. Вона не дуже змінилась, особливо у старших. Парадоксальна свідомість: всі хочуть змін, але при цьому самі не міняються. Зміни мають буть десь, але вони не мають торкнуться безпосередньо мене. Але змін хочеться. Всі говорять про зміни. Це теж 1990-ті.
Парадоксальна свідомість: всі хочуть змін, але при цьому самі не міняються. Зміни мають буть десь, але вони не мають торкнуться безпосередньо мене. Але змін хочеться
Які висловлювання нагадують про 1990-ті?
Мої 1990-ті були у Запоріжжі. Запоріжжя — місто робітниче. Приятелі мої були із робітничого, кримінального навіть, середовища. Тому 1990-ті мені найбільше нагадують якісь сленгові вирази. Іду в 1990-ті по базару. Попереду мене хлопець характерної зовнішності - "чіста канкрєтний парєнь". За яткою стоїть гість із південних республік і курить. Цей йому каже: "Дай закурить!" - А я здесь при чем? - запротестував чоловік. - Хлопчина його зміряв і каже: "При деньгах". Це невеличкий шедевр.
Ці речі вас дратують?
Навпаки. Певна ностальгія є. Скажімо, в самісінькому центрі Львова є абсолютно радянського штибу кав'ярня, наливайка. Вона не змінилась ні в чому: ці круглі столики обгризені, якісь там стаканчики з томатним соком під горілочку дешеву. Мені там приємно час від часу.
Як у вас у робітничому середовищі Запоріжжя виникло бажання писати?
Я виріс у мікрорайоні на околиці міста. Космогонія не дуже вигадлива: братва, пролетаріат і якась там технічна інтелігенція. Окремо — мусора. Але це за територією батьківської хати. А в хаті завжди були книжки. Батько теж свого часу налаштовувався на письменницьку долю. У нього був явний талант і смак до слова. У мені пішла ця шестерня крутиться. У нас було дуже багато книг. Батькові брати з Києва привозити самвидав. Вірші Холодного я читав ще років у 10.
Уже тоді мене почали розривати протиріччя національні. З одного боку, у дворі розповідають анекдоти про дурного хохла. Воно запікалося пекучою, але й солодкою злістю.
На людях я говорив російською. Тільки вдома українською, і мислив нею. Викликали б швидку, якби почав раптом говорить українською на вулиці. Перейтшов різко — коли я пішов на телебачення, вирішив: все
Було складне життя. Після заводу ідеш у пивну, там чуєш, як когось пограбували вчора, а "Егор сейчас пойдет на ДД и возьмет два куба. Тебе брать или нет?" Я, слава Богу, не коловся.
Наступного дня уже скучно йти в пивбар, і ти цупиш із верхньої полиці поезію і читаєш Плужника. Якось воно уживалось. Я розумів, що це дивний коктейль. Але це й добре для письменника.
Будучи україномовним ви почувалися в значній меншості?
Абсолютно. На людях я говорив російською. Тільки вдома українською, і мислив нею. Викликали б швидку, якби почав раптом говорить українською на вулиці. Перейти вирішив різко — коли я пішов на телебачення вирішив: все.
Ваш батько був місцевим дисидентом?
Від його долі віє холодом нездійсненності. Він не здійснився. Явно мав письменницьке вухо. Але не вистачило, видно, сили волі. Писав протестні листи в КДБ проти русифікації. Його викликали туди. У шістдесятників є кодове слово "мене тягали". Так от, його тягали, вигнали з роботи. Тоді пішли хвороби, і так до пера він і не взявся.
Батько був страшенний ідеаліст. Служив на північному флоті. На кораблі, коли пливли по Баренцевому морю, із голови командира зірвало поривом вітру картуз. Тато мій здуру стрибає в Баренцуху, дістає того картуза. Коли Сталін помер, тато пустив сльозу, а згодом імені його вимовляти не хотів. Був ідейним. Під час конфлікту в Лівії чи Алжирі хотів їхать добровольцем там воювати.
Батько був типовим східняком і мені передав цю особливість. У 1970-ті по вулицях Запоріжжя не ходили люди з вусами і оселедцями. Всі були звичайні радянські люди. Але в нас були свої коди: Махно. Є в них широта, і це не широта п'яного розчулення. Широта у погляді на речі і сприйнятті. Жадан — людина зі Сходу, причому з таких шушерів, що здавалося б, що там українського? А він — українець.
Зараз людей роз'єднують гроші, соціальний статус. Але ми вже впритул підійшли до зміни олігархічного ладу. Це питання ще позавчорашнього дня.

Related

Суспільство 1588002946529103841

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Український кіно клуб

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Кількість переглядів

Яндекс.Метрика
item