Як Росія завершує перетворення на СРСР часів глибокого застою


Наростання соціальної апатії і вичавлювання всіх резервів економіки на гонку озброєнь, що є домінантною тенденцією в сьогоднішній Росії – все це вже одного разу було.


Про те, що Росія отримала в Сирії свій дещо зменшений аналог афганської війни Радянського Союзу, вже писалося багато.
Але новини останніх днів показують дивовижну схожість і ключових соціальних та економічних процесів сучасної Росії з Радянським Союзом в його останній час.
Зокрема, сьогодні стало відомо, що, за оцінками Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), в Росії продовжують зростати витрати на оборону. Зокрема, Кремль збільшив їх на 5,9%, до 69,2 млрд доларів. Що поставило Росію на третє місце в списку країн з найвищими військовими витратами світу.
Звичайно, до радянського рівня витрат на оборону, які перед початком горбачовської перебудови становили від 15 до 20 відсотків ВВП, Росії іще далеко. Але і її "запас міцності" теж не варто рівняти з радянським – олігархічно-феодальний суспільний лад, який накладає колосальний корупційний податок на всі без винятку сфери промисловості та бізнесу, "забирає" звідтіля нітрохи не менше, ніж ВПК. При тому все це відбувається на тлі різкого падіння цін на нафту, санкцій, контрсанкцій і реалізації безглуздих економічних проектів з політичними цілями – на кшталт лобіювання будівництва "Північного потоку-2". Що в сумі чинить кумулятивний негативний ефект як на рівень прибутків пересічних росіян, так і на платоспроможність російського бізнесу.
Природно, що на подібному тлі ейфорія від геополітичних звершень останніх років спадає, і віра росіян в світле майбутнє свого політичного й державного проекту помітно слабне.
Що, власне, і фіксують російські соціологи. За даними оприлюдненого сьогодні опитування Левада-центру, 51% громадян Росії втомилися чекати від свого президента Володимира Путіна позитивних змін у своєму житті. А інших джерел позитивних змін у них, схоже, і немає. Бо все довкола – це держава, а держава – це Путін. Коло замкнулося. За три роки кількість тих, хто не чекає від цієї держави нічого доброго, збільшилась на 13% - і якихось причин, які мали б зупинити подібне зростання, на разі не помітно. Принаймні, зростання витрат на оборону в цій ситуації навряд чи допоможе.
І цифра довіри до президента у 72% тут теж не панацея. Оскільки довіра – річ пасивна, і без надії на позитивні зміни в країні боротьбі з соціальною апатією та зневірою не допомагає рівно ніяк.
Все це в сумі навдивовижу схоже на період пізнього застою в СРСР. Громадяни якого "віддавали інтернаціональний борг", шукали можливості для виживання – і не сподівалися ні на що краще. Хоч і протестувати проти радянського ладу, за малим винятком, ще й не збирались. Якби хто провів опитування про рівень довіри до КПРС – було б не 72, а 102 відсотки. Що не завадило статись всьому тому, що сталось за якихось десять років. Наростання апатії і нездатності до економічного виживання призвело до закриття краху СРСР.
Бо є великі держави – сильні як економічно, так і вірою своїх громадян в майбутнє свого політичного проекту. Є й чимало "апатичних" країн зі справною економікою. Ще є Північна Корея – без економіки, але з ідеями чучхе. Але без жодної із цих опор створити стійкий державний проект не вийде ніяк.
Тому реальну загрозу для Путіна становлять не підступи Держдепу, у якого цілком достатньо і своїх проблем. І не квола, розрізнена й ослаблена російська опозиція. Загрозу становлять, як не парадоксально, саме витрати на оборону – і віра населення в те, що "краще – не буде".

Related

Суспільство 5699563220851199423

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Кількість переглядів

Яндекс.Метрика
item