Як Одеса проміняла свій туристичний імідж на "русскій мір"


Події 2 травня - як 2014 року, так і з року в рік повторювані істерії в цю дату - схоже, зіпсували імідж Одеси, як одного із найпривабливіших туристичних міст України.


Років десять тому сестра мого друга потрапила з екскурсійною групою до Парижу. Потрапила – і була шокована. "Ви уявляєте, - розповідала вона після повернення, - там в центрі, біля Ейфелевої вежі, самі араби і негри!" А вона ж очікувала побачити місто Нотр-Дам де Парі і бістро, шампанського і красивих жінок із божественним ароматом легендарних парфумів. Одним словом, містом усього того, що формує туристичну привабливість французької столиці. І за чим їдуть люди з усього світу. Їдуть і будуть їхати – бо імідж Парижу саме такий. Сформований десятиліттями, якщо не століттями.
Імідж, який насправді дуже легко втратити – але так важко набути. Я згадую 2007 рік, коли я вперше побував в Одесі. Тій Одесі Утьосова і Бені Кріка, Одесі непередаваного одеського гумору (проїдьтесь в трамваї і послухайте літніх людей – вони ще несуть в собі ту зникаючу єврейську інтонацію, яку досить непогано, за словами самих одеситів, показали в "Ліквідації"), Одесі – вільному місті і дітищу Дюка Рішельє. Це враження – одне із найсильніших за всі мої численні мандрівки Україною. З ним може порівнятися хіба що інша туристична перлина нашої країни, Львів. Але…
Але події 2 травня 2014 року зіпсували це враження. І імідж міста теж. І не стільки самі по собі події, хоча і вони теж – скільки участь в них і реакція на них самих одеситів. І тих, що брали участь, і тих, які лишилися вдома, але вочевидь співчували і підтримували людей, які намагалися перетворити цю перлину на березі Чорного моря на… Власне, на. 730 кілометрів на схід – і ми бачимо місто, якому вдалося своє "2 травня". Місто, в якому Україна тоді програла. Невже одесити хотіли своєму місту такої ж долі?
У мене, як, думаю, у багатьох із нас, є багато знайомих-приятелів з Донбасу. "З Донбасу" – це значить "виїхали звідти після початку війни". Так от, не раз і не два я чув від них: "Я більше туди не поїду ніколи". Одна людина сказала так, що мене навіть зворушило. "Я поїду туди (в Донецьк – В.М.) один раз. Щоб побачити, як зноситимуть пам'ятник Леніну. І пройтись по перейменованих вулицях. А після цього назавжди поїду геть". Таку долю, таку реакцію, таке ставлення до міста готували і Одесі. Дякувати Богу і людям, які пожертвували в тому числі і своїми життями, обійшлося.
Але обійшлося не тому, що цього захотіло місто. Той невеличкий відсоток патріотично налаштованих одеситів – це аж ніяк не все місто, як би кому не хотілося довести протилежне. Одеса – до біса ватне, зазомбоване і задурене місто. Результати будь-яких виборів вам у поміч, тим, хто на цих словах збереться сперечатися зі мною. Це вами, одесити, вибрана місцева влада влаштувала перед самою річницею подій на Куликовому полі історію і істерію із контр декомунізацією. І ви, багато хто з вас, це підтримує. Тим самим – я більш ніж упевнений, не усвідомлюючи цього, бо в українців ще не сформувалося відповідне буржуазне мислення (вкрасти побільше грошей і закопати в банку на городі – це, вибачте, трохи не те) – потенційно знищуючи головний капітал Одеси. Її туристичну привабливість.
Згадайте, що писали деякі європейські ЗМІ про Україну перед Євро-2012. Які страшилки розказували. Було відверто смішно читати. Але – це якраз той випадок, коли вже "заліковка працює на студента". Коли імідж уже сформовано таким чином, що будь-які подібні байки підуть на ура. І йшли. Отак буде, якщо уже не є, і з Одесою. Місто розгульної Дерибасівської і красивого Приморського бульвару перетвориться на місто кривавого Куликового поля і почорнілого Будинку профсоюзів.
І це аж ніяк не мої фантазії – а сувора реальність. Реальність, яку втілив в життя ще один курортний регіон України, Крим. Де самі кримчани знищують свій край. Край, який семимильними кроками наближається до тієї точки неповернення, після якої про Крим курортний можна буде забути назавжди. Так, я теж більш ніж упевнений, що результати "референдуму" були написані просто за вказівкою Кремля. Але кримчани знищили свій край не тоді, навесні 2014 року – вони робили це всі 23 роки незалежності, "хаваючи" російську пропаганду і зомбуючись месседжами з Кремля. А "референдум" – це уже була розв'язка історії. І тепер фотографії порожніх пляжів південного Криму, вода з водоростями в Криму степовому – це лише логічний наслідок тієї діяльності чи бездіяльності (тут різниці немає ніякої) аборигенів, яка не могла не призвести до цього.
Та навіть коли Крим буде звільнено – туди ще довго не будуть їздити так, як раніше. Все той же імідж – де до совкового сервісу і совкового ж бруду додалося вже неприховане українофобство і банальне зрадництво.
Одеса не стала "Одеською народною республікою". Але стала містом, де вата намагалася – і досі хоче і може (зважаючи на ці відверто антиукраїнські спроби скасувати декомунізацію) – це зробити. І цей імідж, одесити, з вашим містом, боюся, надовго. Тому ви можете скільки завгодно доводити, як кияни чи харків'яни 2012 року європейцям, що все це не так, що Одеса і надалі спокійне красиве місто, повне легенд і історій. Але цей попіл Будинку профсоюзів, як попіл Клааса, стукатиме в серце кожного, хто збиратиметься туди на відпочинок чи просто в мандрівку. Особливо в знакові тепер перші травневі дні.

Related

Суспільство 1661865651493709249

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Український кіно клуб

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Кількість переглядів

Яндекс.Метрика
item