Тижнями лежала і не виходила з кімнати - ветеран АТО розповіла про життя після "дембеля"

"Кілька тижнів я не могла говорити й не виходила з кімнати. Їжу мені приносила дівчина сина. Лежала в одному халаті, не перевдягалася", - каже каже 46-річна Оксана Якубова.

Заступник командира батальйону з роботи з особовим складом 54-ї окремої механізованої бригади розповіла, як навчилася жити після повернення з передової.

"Не так, як завжди відчула себе ще на передовій. Але з армії пішла не по здоров'ю. Якщо доведеться повертатися вдруге, то довести свою придатність буде важко.

Вдома спочатку довго милася. Здавалося, що запах війни в'ївся в тіло. Форму повісила в шафу. Наступного дня відкриваю дверцята, а все порохом і залізом провонялося. Прала кілька разів і нічого не допомагало. Хотіла викинути, але психотерапевт, до якого пізніше потрапила вже в лікарні, порадив залишити. Зараз можу дивитися на неї спокійно.

Почали дратувати голосні звуки й люди. А потім пропало бажання говорити. Тижнями лежала в кімнаті на ліжку й мовчала.

Потім був курс лікування у військовому шпиталі в Пущі-Водиці. Дозволила себе знімати дівчатам, які готували "Невидимий батальйон". Зараз не виходжу на вулицю без навушників. Слухаю молитви. Доводиться російською, бо українського перекладу немає. Найтяжче у транспорті – фізично боляче, якщо хтось випадково мене торкається. Намагаюся виїжджати рано зранку, коли немає натовпу.

Вечорами ходжу у спортзал і вчу англійську. Лягаю о дванадцятій ночі, прокидаюся о п'ятій. Так "вимотую" себе, аби вночі спати", - розповіла Оксана Якубова.

У зоні АТО під час обстрілу Оксана ледве не загинула. "Я виходжу в своїй футболці, ставлю ногу на землю – й одразу "дискотека" (обстріл.) почалася. Впала обличчям в землю й лежу. Коли це чую – щось падає на мене. Зрозуміла, що то боєць мене собою прикрив. Ще й каску свою мені на голову надів. Каже: зараз пролетить четверта міна, піднімаємося й біжимо. Витяг мене з-під вогню. І як я його після того мала сварити?", - пригадала жінка.