Російська попса без гігієни: Кого і як везуть автобуси з України до Польщі

Щоб відносно безболісно пережити поїздку автобусом до Європи, часто необхідно переключитися на пригодницько-кепкуватий настрій.

Поїздки автобусом до Європи на тверезий ґлузд сприймати важко. Щоб їх відносно безболісно - для нервів і психічного здоров'я - пережити, часто необхідно переключитися на пригодницько-кепкуватий настрій, інакше неабиякий депресивний стан забезпечено. Журналістка після кількох таких "рейдів" ділиться деякими спостереженнями про попутників і саму організацію процесу у таких поїздках.

Про перевізників

То абсолютно різні маршрути, що беруть початок з Одеси, Миколаєва, Херсона, Вінниці чи Кам'янця-Подільського - ті, які пролягають через Хмельницький. Але практично всі вони - близнюки по-своїй суті. Автобуси з вигляду нічогенькі, навіть бувають півтора, чи двоповерхові; з місткими багажними відділеннями, туалетами, телевізорами і навіть кавоварками. На цьому їхні принади, часто номінальні, і закінчуються.

З багажниками і речами в них все нормально, навіть бірочки навчилися клеїти за останні пару років. А от туалети категорично не працюють. За кільканадцять поїздок лише один раз все було "як книжка пише". А зазвичай кожен водій, а точніше - парочка, бо вони працюють по двоє, не лише знаходять масу причин, чому вбиральні зачинені, а й примудряються, не соромлячись, розповісти надто настирним пасажирам все, що думають про них, не забуваючи і про родичів, звісно. Додаючи до всього і про скупердяйство небачене, мовляв, шкода отим пасажирам пару раз по кілька злотих чи євро заплатити у туалетах на вокзалах. А на крайню вимогу пасажира можна і зупинити автобус посеред європейського поля - траплялися і так випадки.

Телевізори - то окреме "кіно". В половині випадків ніхто їх навіть не думає вмикати - так, висять собі для "галочки". А ті, хто, все ж, дарує таку "розкіш" - "вбити" час у довготривалій, часом до двох діб, подорожі за переглядом фільмів - пропонує стовідсотковий російський продукт. Здебільшого це "мило" тривалістю чи не у всю дорогу. Однозначні герої, затаскані теми, посередні, і це м'яко кажучи, актори, але що найдошкульніше - з тих всіх наче як українських екранів аж пре "матушка Рассєя" з її імперським світоглядом і самолюбством. І пасажири дивляться, бо ж вибору нема. А кому не подобається - спить чи "втикає" в ґаджети.

Такою ж є музика, яку часами замість кіно включають пасажирам: сурогат тієї ж російської попси на грані кабацького шансону.

Щодо кавоварок, то тут все зовсім "пороблено і задавнено". Попри наявність таких корисних в дорозі приладів, жодного разу не лише не вдалося скуштувати кави чи чаю, а бодай побачити ту кавомашину увімкнутою. Певне, з тієї ж "туалетної" причини: а навіщо? Питати про це у водіїв навіть лячно. Бо у таких автобусах, навіть якщо немає комплексу меншовартості, спрацьовує суто постсовковий український інстинкт – бути "як всі" і щоб "подалі від гріха".

Саме на таких міжнародних маршрутах чітко усвідомлюєш всю тяжкість і значущість так званого "людського фактору". Вся надія у тому, що поїздка буде більш-менш вдалою - на "веселого дядечку" водія. Вкрай любязний і просто-таки благодійний, він не лише повідомить голосно, коли буде зупинка, щоб дешево випити каву чи безкоштовно сходити в туалет. Більше того, дорогою до неньки України скаже, де принагідно закупитися, або вигідно поміняти зароблені тут чи там грошики.

Це, за великим рахунком, що стосується головних нюансів, не акцентуючи уваги на цілком ймовірних і несподіваних пересадках в інші автобуси, кількагодинних стояннях на кордонах і страшенних відхиленнях від розкладу руху. Про такі дрібнички, як відсутність Інтернету, непрацюючі розетки для підзарядки чи робота кондиціонерів, ніхто навіть не думає згадувати, бо то вже вищий пілотаж.

Про пасажирів

Пасажири таких рейсів - то окрема категорія українців, яких, на жаль, "дома нєту". Тотальна більшість, якщо не всі - наші заробітчани і студенти. Монолітними вони є в надії зекономити і провезти побільше з собою домашніх харчів "про запас". Молодь, щоправда - до певної пори, допоки за рік-другий не навчиться заробляти на всілякі "блага" в Європі. А от заробітчани - стабільна маса, яка чомусь принишкло поводить себе за тим "бугром", а от у себе на батьківщині - зухвало й дуже часто хамовито, але якось надто брутально і без поваги до себе. Всі емоції переповнені безнадією і навіть натяку на бажання змін. Дуже дивний мікс.

Ніхто з тих пасажирів навіть в помислах не має запитати у водіїв про ненадані, але проплачені "комфортні" послуги. Більше того, вони затято стають на захист "бідних водіїв, що гарують день і ніч", якщо хтось спробує натякнути на непрацюючий, приміром, туалет - зрідка такі голосочки таки чуються, але винятково від тих, кого в ці автобуси закинула якась "лиха".

Загалом складається враження, що пасажири цих заробітчансько-студентських автобусів - схоже, втрачений сегмент українства як такого. Мало того, що в пошуках кращої долі люди самі себе заганяють в сакральну байдужість до власної країни, не особливо над тим замислюються. Їх мовчки "викреслили" і десь там, нагорі. Звісно ж, це - не електорат, то чого ж дарма трудитися.

Логіку всіляких "обранців" вмотивувати тут легко, але ж є ще й "державні мужі" ґатунку повище. Щоб роздати усім перевізникам український відеопродукт - чи бодай зобов'язати його мати, тим більше, що зазвичай це безкоштовні піратські копії - багато грошей не треба. Тим більше, що той продукт вже почав з'являтися. Працює державне телебачення зі своїми філіями, маса туристичних організацій, не менше вже профінансованих всіляких програм на обласних рівнях - освітніх, культурних, просвітницьких, мистецьких, наукових…

Все це стало би в нагоді не лише перевізникам, а й самій державі, що думає про свій народ, про його завтра. А там, дивишся, щось в якогось пасажира і йокне під серцем, і він посміхатиметься українському гумору, чи переживатиме з нашими спеліологами, чи вболіватиме за вітчизняних винахідників. І так потроху з'явиться справжня самоповага, національна гордість замість шароварщини, виважений гонор, а не пиха у тих пасажирів і водіїв. У кожному українцеві - навіть тому, що колись був "вірним ленінцем".