Машина часу існує. Вчені довели, що минуле можна змінити

Минуле можна змінити своїми діями в сучасності
Хто з нас не шкодував про минуле? Хто з нас не мріяв би змінити деякі події у своєму житті або, повернувшись у минуле, вчинити інакше в тій чи іншій ситуації? Насправді, це можливо, вважають деякі вчені.
Фантасти давно звертаються до цієї теми, розглядаючи множинні версії машини часу й інші способи впливу на минуле.
Вчені ж сходяться в думці, що з подорожами в часі є якісь складнощі, подолати які поки що неможливо.
Зокрема, закони фізики забороняють подорожі в минуле. Змінивши хід подій в минулому, ми, по суті, міняли б сьогодення і майбутнє. Приклад, що найчастіше наводиться у цій сфері – "парадокс дідуся". Якщо ви підете в минуле і вб'єте свого діда в дитинстві, то він ніколи не зустрінеться з вашою бабусею. На світ не з'явиться ваш батько. Відповідно, і ви теж. А значить, ви не зможете вирушити в минуле, щоб змінити його.
Однак, сучасна наука готова розширити горизонти сприйняття дійсності. Завдяки квантовій фізиці сьогодні багато вчених готові переглянути погляди на зв'язок між минулим і майбутнім.
На рівні квантових частинок вчені виявили підтвердження так званого експерименту Вілера з "відкладеним вибором". Іншими словами, доведено, що на рівні елементарних частинок дії, вчинені в сьогоденні, можуть впливати на минуле.
Можливо, люди вже роблять це, просто не усвідомлюючи, що машина часу зовсім не обов'язково є якимось пристроєм. Можливо, машина часу – це квантовий ефект, на який здатний кожний з нас.

Експеримент Вілера

Більше того, австралійські фізики, які поставили цей експеримент, запевняють, що він доводить ілюзорність буття.
"Наше дослідження доводить, що вимір вирішує все. На квантовому рівні реальність не існує, якщо ви її не бачите", - розповідає керівник дослідження Ендрю Траскотт, фізик з Австралійського національного університету в Канберрі.
Суть експерименту, вперше запропонованого американським фізиком-теоретиком Джоном Вілером у 1978 році, в тому, щоб визначити, в який момент атом визначається – поводитися як частинка чи як хвиля. Зараз він відомий в науці як експеримент Вілера з відкладеним вибором.
Під час експерименту дослідники помістили атоми гелію в стан "конденсату Бозе-Ейнштейна", який дозволяє спостерігати квантові ефекти на макроскопічному рівні, а потім видалили всі атоми крім одного.
Цей єдиний атом потім пропустили між двома лазерними променями, які виступали в тій же ролі, в якій дрібна сітка виступає для променів світла. Тобто в ролі нерівномірної решітки.
Потім на шляху атома була додана друга така "сітка". Це призвело до спотворення шляху атома, він вирушив обома можливими шляхами так, як це зробила б хвиля. Таким чином, атом проходив два різних шляхи.
Однак, під час наступного експерименту другу "сітку" не було додано. І атом вибирав лише один можливий шлях. Поводячись не як хвиля, а як частинка.
На думку дослідників, той факт, що друга "сітка" була додана вже після того, як атом перетинав перше "роздоріжжя", передбачає, що атом так і не визначився зі своєю природою до того, як піддався спостереженню вдруге.
Простіше кажучи, якщо взяти той факт, що атом вибирав певний шлях на першому роздоріжжі, експеримент доводить, що майбутні вимірювання можуть впливати на минуле атома, пояснює керівник дослідження Енді Траскотт.
"Атом не здійснював шлях між умовними точками А і B, - пояснює він. - Тільки після вимірів у кінцевій точці спостереження, ставало зрозуміло чи повів себе атом як хвиля, розділяючись на два напрями, чи як частинка, вибираючи одне".

Нове підтвердження 

Недавнє дослідження, проведене групою італійських фізиків, показало, що експеримент можна повторити навіть коли фотон долає значну відстань. Під час їх експериментів, фотон долав 3,5 тис км і все одно вибирав шлях згідно з "відкладеним вибором".
За словами американського наукового оглядача Майка Макрея, це все одно, якби кінь пробіг 3,5 тис км і тільки потім вирішив би, в яких саме перегонах вона бере участь і за яким маршрутом біжить.
Зрозуміло, фотони – це не люди і не тварини. І поки що не ясно, чи можуть перебувати в стані квантової суперпозиції об'єкти більшого масштабу. І не ясно, чи можуть більші об'єкти так само визначати своє минуле вибором спостерігача з майбутнього.
Вілер був переконаний, що наша свідомість якимсь чином пов'язана з тканиною простору-часу. Але сучасна наука поки що не знає, як можна довести або спростувати це припущення.

Очі спостерігача

Квантова фізика фактично залишається "річчю в собі", а її неузгодженість із Загальною теорією відносності Ейнштейна є однією з головних проблем сучасної науки. І тим не менш, не поодинокі випадки, коли дослідження в інших сферах науки не суперечать досягненням квантової фізики.
Так, в авторитетному журналі Annalen der Physik (тому самому, де Ейнштейн опублікував свої найвідоміші роботи) восени 2016 року було надруковано роботу Дмитра Подольського, фізика-теоретика з Гарвардського університету.
Подольський стверджує, що "стріла часу" безпосередньо пов'язана зі спостерігачем. Сам собою час не існує, констатує фізик. Час – це лише характеристика, яка пов'язана зі здатністю спостерігача зберігати спогади про пережиті ним події.
У свою чергу, саме час і пояснює той факт, що ми (спостерігачі) не бачимо на макрорівні квантові ефекти.
Здавалося б, якщо квантова суперпозиція (коли частинка перебуває одночасно в двох станах) існує на рівні елементарних частинок, то вона повинна існувати і на макрорівні. Але цього не відбувається.
Коли ми відкриваємо коробку з котом в знаменитому експерименті Шредінгера, ми дізнаємося одне з двох – кіт або живий, або мертвий.
Фактично, виконуючи роль спостерігача в системі, ми не тільки впливаємо на її існування,зокрема й у минулому, але і є її частиною. Зробивши "вимір", ми визначаємо "долю" кота і стаємо частиною реальность, в якій кіт вже або живий або мертвий.
Сама поява "стріли часу", яка вказує з минулого в майбутнє, пов'язана з нашою здатністю зберігати інформацію про вже пережиті події, вказує Подольський.
Отже, як тільки ми робимо якийсь "вимір" у сьогоденні, який впливає на минуле, ми запам'ятовуємо події в якійсь послідовності. І інші варіанти минулого не існують в нашій пам'яті.
Збереження спогадів про минуле – єдине свідчення того, що час "рухається" вперед, а не назад.
А сам собою час не має ніякого значення ні в одному з відомих законів фізики, констатує Подольський. Ні в законах Ньютона, ні в рівняннях Ейнштейна. Ми ніде не бачимо свідчень того, щоб час "рухався" вперед.
У теорії відносності Ейнштейна немає припущення, що є якесь "особливе" сьогодення. Навпаки, теорія відносності стверджує, що всі моменти однаково реальні, стверджує Подольський.
Таким чином, можливо, ми постійно змінюємо минуле своїми нинішніми діями, але просто не зберігаємо спогади про це.

Related

Цікаво 315096433188020619

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Народ проти-політичне ток-шоу

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Кількість переглядів

Яндекс.Метрика
item