Закон про нацбезпеку. Що зміниться

Новий закон «Про національну безпеку та оборону» дещо кращий від того, що спершу подавався до парламенту, але ще дуже слабкий і занадто декларативний

Закон, скоріше, нагадує такий собі меморандум про напрямок роботи, а не прикладний документ.

Бачу, що після його прийняття звучить спокійне незадоволення із штаб-квартири НАТО і від наших американських союзників. Фактично, задумки, які вкладалися в цю ідею, не були реалізовані.

Та в ньому дійсно є спроби зафіксувати ті речі, на яких наголошували його ідейні натхненники - політичне керівництво НАТО та Держдеп США. Вони висловили деякі думки щодо управління ресурсами і військами на основі доповідей декількох генералів. Це був ґрунтовний аналіз ситуації в Україні ще з початку війни зі станом оборони та безпеки, матеріально технічного забезпечення, управління військами, оперативно-тактичної підготовки, вишколу військ та тактичних можливостей під час проведення воєнних операцій.

Що вдалося вирішити? По-перше, розділити воєнно-тактичні та цивільні функції в системі нацбезпеки та оборони. По-друге, розділити розуміння та поняття, що таке безпека і оборона. У нас ці речі змішувалися: іноді регулярні війська застосовувалися під час проведення мітингів, що категорично забороняється, бо провокує застосування сили. Це недопустимі речі.

Вдалося також зробити деякі речі в питаннях матеріального забезпечення військ і ведення відповідних тактичних операцій. Це видно через спроби розділити функції начальника Генштабу і Головнокомандувача ЗСУ. Але це питання непросте. Сама модель, яка є в Україні, не передбачає існування начальників штабів окремих інституцій в питаннях оборони. Тому ще не зрозуміло, як це буде робитися, яку функцію тут буде відігравати начальник Генштабу. Це вже видно хоча б на прикладі так званої нинішньої ООС. Крім норм права, ще є правила та традиції правозастосування, тому над цим треба думати.

Біда в тому, що уряд фактично як не мав, так і не має стосунку ні до питань безпеки, ні до оборони. Лишається лише участь міністра оборони у засіданнях Кабінету Міністрів та відповідний бюджетний рядок. Насправді, і тут вимога фінансування цього сектору на рівні 5% ВВП, з яких 3% – на оборону, абсолютно ніяк не відображається в технологічних процесах. Ця цифра ще абсолютно нічого не означає, тому що, як і раніше, братиметься «зі стелі», як зазвичай це робиться при написанні проекту бюджету.

Ще гірше, що фактично всі ці намагання паралізовані збільшенням повноважень в питаннях кадрового забезпечення, оперативно-тактичного управління та стратегічного планування, які отримав Верховний Головнокомандувач. З моєї точки зору, останні чотири роки показали, що бездіяльність саме у цих напрямках є фатально катастрофічною.

Я вже не кажу про те, що в законі чітко не означено роль громадянського суспільства. Таке враження, що там немає цивільного контролю за військами. Так, є спроби зробити це через певні кадрові призначення, але насправді вони абсолютно ніяк не будуть реалізовуватися. Це мертвонароджені норми, які ніяк не інтегровані ні в громадський сектор, ні в парламентський комітет. Там знову фактично залишається за бортом вся система публічного контролю за питаннями оборони та безпеки. Це те, над чим ще доведеться працювати.

І ще одне. Цей закон зобов’язує внести зміни в цілий ряд паралельних законів та підзаконних актів. Але від того, як це буде робитися, залежить те, що реально зможе цей закон змінити.