Чи слід змінити назви жіночих органів?

Це стаття із серії The Health Gap ("Гендерна нерівність у медицині"), яка присвячена нерівності жінок і чоловіків у питаннях здоров'я та медицини.

Зазирніть у жіночий таз, і ви несподівано зустріните там велику чоловічу компанію. Ось за маткою причаївся Джеймс Дуглас, далі, біля яєчників - Габріель Фаллопій, на вході до піхви - Каспар Бартолін-молодший, і тут же неподалік - німець Ернст Грефенберг.

Кожен з них увіковічив своє ім'я в жіночому тілі, назвавши той чи інший орган на свою честь: дугласів простір, бартолінові залози, фаллопієві труби і таємнича та невловна точка Грефенберга (тобто точка G).

У жіночому тілі - всюди чоловіки, білі чоловіки, лікарі і науковці минулих століть. Вони залишили свої прізвища в жіночій анатомії, наче сміливі першопрохідці, які відкрили нові землі.

Закарбовані на жіночому тілі й імена богів. Грецький бог шлюбу Гімен, який гине в першу шлюбну ніч, позичив своє ім'я унікальному жіночому органу.

Ім'я Гімен походить від грецького слова "hyalos" - мембрана. Але вперше це слово як назва для дівочої пліви використав батько сучасної анатомії, науковець XVI століття Андреас Везалій.

Лікар-анатом Андреас Везалій назвав дівочу пліву ім'ям грецького бога Гімена

Коли мова заходить про медицину та й будь-яку науку взагалі, чоловіки (і чоловіки-боги) залишили свій слід всюди.

Вони роздали свої імена тисячам істот, від бактерії сальмонели (названою за іменем американського ветеринара Даніеля Елмера Салмона, хоча відкрив її насправді його помічник), до зебри Греві (на честь колишнього французького президента Жюля Греві).

У цьому немає нічого дивного - адже до минулого століття жінки були майже повністю виключені з академічної науки.

Втім, подальше використання чоловічих епонімів не тільки відбиває гендерні упередження в медицині та інших галузях знань, але й сприяє їх підтримці.

Суперечливе питання, чи формує мова наш світогляд, обговорюється вже досить давно. Проте існує безліч ситуацій, коли певний опис якогось явища змінює наше ставлення до нього.

Один з прикладів цього наводить професор мовознавства і дослідник мов, яким загрожує зникнення, Гільяд Цукерманн з Університету Аделаїди.

Він розповідає, що носії мов, в яких слово "міст" жіночого роду, описують цю архітектурну споруду як елегантну, вишукану, а ті, в кого це слово чоловічого роду, вважають її радше міцною.

Це порушує важливе питання. Чи можуть гендерні упередження, що відбиваються в анатомічних назвах, підсвідомо впливати на наше сприйняття тіла та його фізіології?

Гендерно-упереджена термінологія 

Візьмемо, наприклад, термін "істерія". Він походить від грецької назви матки "hysterika", і був утворений Гіппократом (ну так, теж чоловіком) для назви хвороби, яку спричинюють "рухи матки".

Цей начебто притаманний жінкам психічний розлад є одним із перших описаних в історії медицини. І зробили це ще єгиптяни у другому тисячолітті до н.е.

Але саме греки дійшли думки, що причиною істерії є особливий стан матки, коли вона починає "блукати" і виробляти "токсичні речовини".

Це відбувається, коли матка залишається безплідною, і тому лікувати істерію пропонували шлюбом.

Італійський лікар і анатом доби Відродження Габріель Фаллопій також увіковічив своє ім'я в жіночому організмі

Ця ідея панувала багато століть, а в ХІХ стала буквально універсальним діагнозом, яким лікарі-чоловіки пояснювали безліч різноманітних симптомів.

"Істеричні дами" почали юрбитися в лікарських приймальнях в очікуванні "терапії" - лікувального генітального масажу, який викликав "пароксизм" (політкоректна назва оргазму).

Лікарі страждали від хронічних судом в руках і втоми, поки, нарешті, не винайшли механічний вібратор.

Істерія, яку Американська асоціація психіатрів вилучила зі списку патологій лише в 1952 році, сьогодні виглядає вже чимось архаїчним.

Утім, решта медичної термінології так і зберігає патріархальну забарвленість, і це питання й досі обговорюється дуже мало.

І справа не лише в анатомічних назвах. Уся мова медицини є типово маскулінною, з мілітаристськими метафорами ("боротьба з серцевими захворюваннями", "війна проти раку") і зневажливими термінами ("неспроможність шийки матки", "порожнє плодове яйце (анембріонія)").

Виходить, у самій медичній мові закладена схильність засуджувати та критикувати, що, безперечно, відображається й на практиці лікування.

Ми вивчаємо наш організм, щоби навчитися йому допомагати. Але в дійсності тіло перетворюється на поле бою, де різні гравці змагаються за контроль над ним.

Онколог Джером Групмен, автор книжки "Як мислять лікарі" (Your Medical Mind), зазначає, що порівняння з війною допомагає пацієнту відчути, що всередині нього відбувається боротьба, і зосередитися на ній.

Латинське слово "вагіна" (vagina) мала первісне значення "футляр для меча" і лише потім отримало друге значення "жіночий статевий орган"

Проте інші вважають, що такі метафори навпаки шкодять пацієнту. Вони транслюють ідею, що якщо він не одужає, то він зазнає невдачі, програє і отже, винитиме себе за те, що не "боровся" краще.

Навіть ті анатомічні терміни, які на позір лунають цілком феміністично, насправді мають анахронічне і сексистське походження.

Наприклад, латинське слово "вагіна" (vagina) мало первісне значення "футляр для меча" і лише потім отримало друге значення "жіночий статевий орган" (значення українського слова "піхва" є аналогічною калькою з латини).

Схожим чином, етимологія терміну "клітор" простежується до пізньогрецького слова kleitorís, що означає "зачинятися, ховатися".

Тут і Фройдом не треба бути, щоб побачити очевидні асоціації.

Упередження стосується не лише термінології, але й досліджень жіночої анатомії та фізіології.

Цим питанням зацікавилася в 2013 році дослідниця Сьюзен Морган та її колеги.

Науковці звернули увагу на те, що в підручниках з медицини "анатомію та фізіологію чоловіків часто представлено як норму, тоді як жіночим органам, не пов'язаним із репродуктивною функцією, практично не приділяється уваги".

"Виникає враження, що тіло людини є насамперед чоловічим, а жіноче описується лише з точки зору того, як воно відрізняється від чоловічого", - йдеться в дослідженні.

Якщо медична термінологія втілює патріархальний уклад минулих століть, наскільки важливим це питання є сьогодні? Якщо більшість людей не усвідомлюють походження назв жіночих органів і не асоціюють їх із чоловіками, чи це така вже велика проблема?

Як зазначає доцент когнітивістики з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго Лера Бородіцькі, існує ще одне питання.

Анатомічні назви, які походять від імені однієї людини, втілюють хибне уявлення про те, що це відкриття належить лише їй одній. Тоді як зазвичай науковим відкриттям передує тривалий процес спільної праці багатьох дослідників.

Бородіцькі впевнена, що терміни не повинні "зосереджуватися на історичній перемозі чоловіків, що "відкривали" органи нашого організму. Натомість вони мають бути зрозумілими, описовими, мають пояснювати людині будову її тіла".

Анатомічні назви жіночих органів втілюють ідею, що їх "відкривали", наче невідомі землі, дослідники-чоловіки

У 2000 році шведка Анна Коштович обурилася гендерною нерівністю в шведській мові. Вона зазначила, що у хлопчиків є нейтральна розмовна назва для статевого органу - "snopp", а у дівчат такого слова немає.

Жінка запропонувала жіночий еквівалент "snippa" і тепер активно популяризує термін.

З того часу шведські активісти закликають й носіїв англійської мови відмовитися від сексистських назв жіночих органів. І перейменувати, приміром, "гімен" (дівочу пліву) на "вагінальну корону".

Чи приживуться ці назви, ми, звісно, побачимо згодом. Але, можливо, людей варто заохочувати створювати потрібну їм мову.

А з приводу патріархальних анатомічних термінів, Бородіцькі каже: "давайте дозволимо їм залишитися в минулому, оскільки саме там їм і місце".

Лія Камінські - австралійська лікарка і авторка романів, відзначених нагородами

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.