Як починаються війни?

Маргарет МакМілан
Маргарет МакМілан: Ми усі мусимо бути на сторожі своєї самовпевненості
Канадський історик та професор Оксфордського університету Маргарет МакМілан у колонці для The Guardian нагадує про фатальні помилки минулого століття та пояснює, як кожен з нас може відвернути війну
Багато хто з нас – і я, як канадка, напевне відношу сюди і себе – настільки довго жили у період, який історики називають Тривалим миром, що вже почали сприймати війну як аномалію. Щось таке, що може трапитись з іншими – починаючи від тих, хто різниться культурою, завершуючи тими, хто живе у віддалених країнах. Для нас війна – це те, що точно лишилось у минулому. І справді, адже багато частин світу десятиліттями не зіштовхувались з війнами однієї держави проти іншої. Більшість світових націй обійшло явище громадянської війни, хоча і багато з них зазнали жорстокість революційних переворотів. […]
Я часто апелюю до того, що ми не повинні безпечно розрахувати, що мирні частини світу є виключно добре сприятливими, такими, що самі по собі є брендом, який спонукає людство відштовхувати ідею війни. Ми протистояли одне одному стільки, скільки себе пам’ятаємо. […] Більшість світу сьогодні воює: Афганістан, Сирія, Ємен, великі озерні райони Африки чи Судану. Є також «заморожені» конфлікти, які так любить підбурювати режим Володимира Путіна – приміром, на сході України, звідки полум’я у будь-який момент може перекинутись далі.
Більшість сьогоднішніх війн відбуваються, так би мовити, на низькому рівні: з кулеметами, портативними ракетами, навіть мачете та мотиками, проте великі держави продовжують готуватись до передової технологічної війни у великих масштабах. Більше того, війна сама по собі дає поштовх технологічному стрибку, як це часто було в минулому, коли відбувався перехід від луків та стріл до пороху, від коней та мулів до двигунів внутрішнього згоряння. Нинішнє покоління літаків-винищувачів, мабуть, останнє, яке користується послугами пілотів. Їх замінять комп’ютерами з надзвичайно витонченим штучним інтелектом. І якщо у 19-20 століттях війна все більше опановувала нові виміри – будь це море чи повітря – то нині вона переходить у кіберпростір.
Арсенал зброї, що перебуває у володінні військових держав, має властивість нанести шкоду всьому світу та його мешканцям, а може навіть покласти край довгій історії людства. Збільшення кількості ядерної зброї ніколи не було під цілковитим контролем, а нинішні арсенали включають бомби, куди потужніші тих, які скинули на Хіросіму та Наґасакі. Існує чимало договорів, що регулюють виробництво біологічної та хімічної зброї, та вони так само ефективні, як і бажання керуватись ними. З іншого боку, серед зброї масового знищення є також дрони та роботи-вбивці, що дешеві у виготовленні, зручні для маніпуляцій, та найчастіше мініатюрні, проте смертоносні.
Заразом чимало військових та політиків продовжують розмірковувати та будувати плани, де війна залишається однією з ідей. Джон Болтон, радник президента США з питань національної безпеки, до якого, здається, весь час прислухається Трамп, говорить про вторгнення до Північної Кореї чи Ірану. Таку ж тривогу викликають розмови між чиновниками та лідерами думок США та Китаю – які чи то з пересторогою, чи то в очікуванні – говорять про те, що історія завжди доводила, що держави, які переживають спад та зростання, схильні до боротьби одне з одним. А коли щось приймаєш за неминуче, то ризикуєш накликати це. Історія не надто допомагає у складанні прогнозів на майбутнє, та вона може нагадати нам про застережні сигнали, які завжди з’являються перед війнами: приміром, більш жорстка риторика чи неможливість зрозуміти одне одного. У ході Холодної війни обидві сторони, хай навіть і пізно, збагнули, що їм необхідно було усвідомити, як мислить та що відчуває противник, і як він може зчитувати/недочитувати сигнали. У 1983 році СРСР був переконаний, хоч і помилявся, що США та союзники планують підлу ядерну атаку у відповідь на радянське збиття корейського авіалайнера KAL 007. На щастя, Захід це усвідомив та відкликав заплановані військові навчання.
Минуле може продемонструвати нам, як починаються війни і як важко їх потім зупинити, а ще важче – завершити у спосіб, що не стане фундаментом для майбутніх глобальних протистоянь. У контексті війни чимало змінилось, та певні речі залишаються постійними.
Нації та індивіди, які з жадібності посилають перших на війну, думають, що зможуть щось у когось загарбати – землю, трофеї, людей. Натомість ми воюємо, щоб захистити те, що маємо і вважаємо дорогим. Деякі війни відбуваються на основі політичних чи релігійних переконань, що мають у собі багато спільного. Найбільш жахливі війни в історії велися в ім’я створення ідеального суспільства. Коли ти будуєш утопію, то розплачуєшся існуючими життями за майбутнє, де кожен буде щасливий. Зрештою, війни ведуться через найбільш примітивні почуття, які охоплюють людину. Наприклад, страх того, що можуть інші. Приміром, у 1914 році вище військове німецьке командування відчувало, що момент для війни прийшов, адже до 1917-го, за їхніми підрахунками, Німеччина вже би не змогла протистояти Росії, яка все більше посилювала позиції. Відчуття гонору та бажання його зберегти, захистити, продемонструвати – призвело до того, що країни влізли у війну, наче ті банди. […]
Ми ніколи до кінця не збагнемо – хто, як і чому – робив у Великій війні, але мусимо пам’ятати, що помилки та неправильні припущення відіграли ключову роль у кризі, що спалахнула того липня. Австро-Угорщина була налаштована знищити Сербію, і Німеччина дала першій карт-бланш, добре не обдумавши наслідки. У Відні та Берліні займались наївним самообманом, гадаючи, що Росія не вступить у війну на захист Сербії і що, якщо війна піде далі, Великобританія не здійснить інтервенції до Франції, щоби її захистити. Вони не могли передбачити – так само не можемо сьогодні ми – як нації та їхні лідери реагуватимуть у моменти кульмінації, особливо якщо зважати на громадську думку. Якщо, скажімо так, судна Китаю та США зіштовхнуться у Південно-Китайському морі, чи будуть їхні народи наполягати на тому, щоб залишатись сильними?
Тож ми усі мусимо бути на сторожі своєї самовпевненості. Ми такі ж жертви агресивних емоцій, що ведуть до війни, як свого часу були спартанці та аппенінці. Нам слід пам’ятати війну: не для того, щоби вміти її використовувати, а затим перемагати, а щоби розуміти, як легко вона може розпочатись, вийти з-під контролю та завершитись так, аби створити основу для тривалого миру. Нам і справді необхідно задуматись про війну – як про майбутнє, якого ми хочемо уникнути.
Повний текст читайте на The Guardian

Related

Суспільство 4550148725427110079

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Народ проти-політичне ток-шоу

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Кількість переглядів

Яндекс.Метрика
item