Чотири елементи стримування Путіна: якою має бути стратегія Заходу щодо Росії

Чотири елементи стримування Путіна: якою має бути стратегія Заходу щодо Росії
Литва розташована у непростому регіоні. По сусідству з нами – Росія, яка була досі і ще багато років залишатиметься для нас найбільшою загрозою. А отже, Литві потрібна довгострокова стратегія відносин з РФ.
Ми не повинні мати жодних ілюзій, що у найближчому майбутньому, за правління Путіна, Росія зможе стати неагресивною демократичною державою, яка дотримується європейських стандартів. Спроби налагодити контакти або поліпшити відносини між путінською Росією і Литвою – безнадійні й навіть шкідливі!
Тому наші зусилля повинні бути спрямовані насамперед на те, щоб вплинути на стратегію відносин Заходу з Росією, яка допомогла би постпутінській Росії трансформуватися в неагресивну демократичну країну, що відповідає європейським стандартам.
Перетворення Росії в європейську країну – неминучий історичний процес, та він забере дуже багато часу. Цей процес має бути спільною метою російського народу і всього західного світу.
Наразі єдиний позитивний сигнал – те, що Захід почав поступово відкривати очі.
Після ядерних загроз Путіна; після використання хімічної зброї "Новічок" у Великій Британії; після хімічної атаки в Сирії; за триваючого досі потоку отруйної брехні і гібридних атак проти найбільших західних країн, а також недавнього знущання над так званими демократичними виборами в самій Росії – Захід нарешті помітив те, що Литва бачила більше десяти років поспіль, спостерігаючи за путінською Росією.
Та лишається головне питання: якщо ні у нас, ні у Заходу немає ілюзій щодо Путіна та щодо шляхів розвитку путінської Росії, то якої стратегії щодо них мають дотримуватися і Литва, і всі інші?
Новий тектонічний розлом
Наша країна сама по собі не в змозі вплинути на Росію, але ми можемо впливати на західну політику щодо РФ. Досі наше бачення такої політики обмежувалося двома пунктами: продовження західних санкцій і потреба у Литви у захисті з боку НАТО.
Тепер тільки цих двох інструментів недостатньо. Їх має доповнити довгострокова стратегія Заходу щодо Москви, яка у підсумку призведе до появи проєвропейської Росії.
Досі ЄС намагався працювати всередині Росії, підтримуючи її трансформацію. Ці зусилля не мали успіху.
Партнерство для модернізації, різноманітні "перезавантаження", підтримка російської опозиції і заклики до демократичних виборів, спроби підтримувати діалог в обмін на нібито спільні інтереси в Сирії, Північній Кореї чи Ірані – ми задіяли у відносинах з РФ усі можливі шляхи, але жоден з них не зробив Росію хоч трохи демократичнішою або більш проєвропейською. Так само цей шлях не допоможе Росії в майбутньому.
Навпаки, підхід за назвою "не треба провокувати Росію", який домінував на Заході протягом багатьох років, тільки підштовхував путінський режим бути агресивнішим як всередині країни, так і ззовні.
Захід потребує нової політики щодо Росії.
До прикладу, під час холодної війни існувала довгострокова стратегія.
Тодішні дії Заходу сформувала знаменита доктрина Трумена. Вона призвела до появи плану Маршалла 1947 року, який вплинув на створення ЄС та НАТО.
Захід не тільки встояв перед сталінськими та подальшими радянськими планами поширити свій вплив на всю Європу та решту світу, але й зумів подолати затяжний тектонічний конфлікт на континенті, який був головною причиною обох світових воєн – розбіжності між Німеччиною і Францією. План Маршалла забезпечив не тільки припинення конфлікту за багаті надра Рурського регіону, але й встановив міцний мир у Західній Європі.
Стратегія щодо нового тектонічного конфлікту, викликаного Росією, повинна бути подібною за масштабом і має бути так само системного характеру, як і доктрина Трумена, план Маршалла або ж стратегія стримування щодо Радянської Росії. Характер проблеми відтоді змінився та вимагає нових інструментів. Однак ціна невдачі може бути так само високою, як і за часів холодної війни.
Литва найбільше зацікавлена в добрих стосунках з Росією. Однак для того, щоб ці відносини розвивалися, потрібні зміни в Росії, а не нові контакти з нею.
Ми пропонуємо включити у стратегію Заходу щодо Росії наступні чотири елементи.
Загроза, а не партнер
Елемент 1: 
Путінська Росія як стратегічна загроза, а не як партнер ЄС і НАТО
Стратегія національної безпеки США визначила Росію (разом із Китаєм) як головну загрозу геополітичної безпеки США. Трамп іноді заявляє, що він хоче діалогу з Путіним, та у той самий час його адміністрація проводить щодо Росії чітку політику стримування.
Якщо нинішня Росія вважається безпековою та геополітичною загрозою для США, то ще більшу загрозу вона несе для Євросоюзу. Однак ЄС поки не визнав цього у жодному офіційному документі.
Поки це не зроблене, інститути ЄС розглядають Росію не як загрозу, а як потенційного партнера.
Литва повинна домогтися, щоб Європейський Союз за прикладом США чітко визначив Росію як геополітичну безпекову загрозу. Аналогічні визначення повинні з’явитися у документах НАТО.
Західні політики повинні остаточно відкинути ілюзію, що агресивність Путіна можнаприборкати, зробивши якусь привабливу пропозицію – наприклад, про всеосяжну торговельну угоду. Агресивна політику Кремля стримується тільки коли Путін вважає, що західний світ готовий і здатний відстоювати свої інтереси. Тоді він починає "поважати супротивника".
Щоб досягти такої "поваги" Кремля, необхідна сильна реакція Заходу на гібридні загрози. Потрібні ефективні санкції, спрямовані проти корупційних зв'язків і фінансових ресурсів режиму.
Санкції і далі важливі
Елемент 2:
Зміцнення потенціалу стримування НАТО в Балтійському регіоні і західні санкції
Доки Росією управляє постімперський і клептократичний режим Путіна, її агресія повинна бути компенсована західними санкціями, а також ефективними заходами військового стримування.
Путін може прагнути залишатися при владі доти, доки фізичне здоров'я дозволяє йому це зробити.
Радянські часи доводять, що така ситуація може зберегтися ще пару десятиліть. Марно сподіватися, що будь-які нинішні конституційні обмеження можуть зупинити Путіна від можливих спроб залишатися у керма пожиттєво.
Такі режими не йдуть з власної волі.
Точно так само навряд можна очікувати, що наступники цього режиму зможуть легко попрощатися з його автократичним і фашистським характером.
Тімоті Снайдер у своїй недавній книзі "Дорога до Несвободи" доводить, що Путін будує філософію свого режиму на працях російського філософа Івана Ільїна, що емігрував на Захід після 1917 року і пропагував фашистські ідеї, прославляючи Муссоліні і Гітлера. Ільїн також описав ідеальний фашистський режим для Росії після завершення доби більшовизму.
Тепер Ільїна прославляє і цитує Путін, а також архітектор його ідеології Владислав Сурков.
Політична концепція Ільїна була досить проста: треба обрати ворога і боротися з ним.
Тож існує велика ймовірність, що режим Путіна стане ще агресивнішим протягом наступного десятиліття. Не можна виключати, що в довгостроковій перспективі у Кремля виникне спокуса до військової провокації у Балтійському регіоні, щоб перевірити готовність НАТО (та США) до оборони.
Тому агресивність Путіна має компенсуватися жорсткою політикою стримування:
  • Санкції мають бути не лише продовжені, а й посилені;
  • Західні демократії повинні схвалити аналог санкцій Магнітського з обмеженнями щодо олігархів та бізнесів, тісно пов'язаних із Кремлем;
  • Міць НАТО у Балтії має бути ще більше посилена;
  • Литва має продовжити зміцнення і модернізацію власного військового потенціалу.
Разом – проти гібридної загрози
Елемент 3:
Спільні зусилля з протидії гібридним загрозам Кремля
Литва повинна докласти всіх зусиль, щоб ЄС і НАТО взялися до будівництва і зміцнення спільної системи "антигібридного захисту", щоб допомогти захисту держав-членів від широкого спектра гібридних загроз на озброєнні Кремля. Це кібератаки і пропаганда; поширення фейків; вплив на наше політичне життя за допомогою брудних офшорних грошей; вплив через великий бізнес із серйозними економічними інтересами в Росії – все те, що зрештою може призвести до розвороту нашої національної політики.
Особливу увагу слід покладати на НАТО, яке може задіяти наявний розвідувальний потенціал США і Великої Британії, а також їх здатність виявляти офшорні кошти і те, коли їх намагаються вливати у національні політичні системи. Ми також повинні мати власні можливості та стратегію протистояння гібридному впливу.
Литва повинна закликати Захід переглянути стандарти свободи слова та свободи інформації, щоб Кремль не зловживав ними, поширюючи дезінформацію, фейки та пропаганду.
При цьому засоби пропаганди на кшталт Russia Today та Sputnik не мають розглядатися як ЗМІ.
Для інструментів масової пропаганди повинно діяти чітке та недвозначне регулювання з обмежувальними положеннями.
Литва повинна закликати ЄС і НАТО спільно діяти, щоб не допустити вливання у західні економіки і політичні системи офшорних грошей Кремля або близьких до нього олігархів. Це вимагає ухвалення нових загальноєвропейських стандартів прозорості та боротьби з корупцією, а також ефективних інструментів.
Ми маємо категорично наполягати, що ЄС потрібна чітка стратегія зниження залежності від російських енергоресурсів. "Північний потік-2" не тільки збільшить залежність Європи від російської енергетики, але й, усунувши потребу Росії у транзиті газу через Україну, відкриє двері для масованої військової агресії РФ проти України.
"План Маршалла" для Росії та України
Ініціатива 4.
Довгострокові зусилля Заходу з перетворення Росії на європейську державу
Цей блок можна назвати також інакше: "план Маршалла" для постпутінської Росії
Довгострокова стратегія Заходу щодо Росії є найважливішою стратегічною метою. Така стратегія не тільки допоможе Литві захиститися від агресивності Путіна, але й забезпечить фінансові та політичні інвестиції Заходу у перетворення Росії на проєвропейську країну – в довгостроковій перспективі.
Таку перспективу для Росії можливо уявити тільки після того, як вона відмовиться від схильності до агресії. Та Захід може ефективно допомогти цьому.
По-перше, потрібно інвестувати в створення "поясу успіху" навколо Росії.
Ініціатива "плану Маршалла для України" спрямована на реалізацію саме цієї стратегії. Успіх України потрібен не тільки для того, щоб не допустити повернення імперської Росії на українську землю, але й для того, щоб успішна проєвропейська Україна продемонструвала історію успіху простим громадянам Росії.
Саме тому стратегічна мета Путіна в Україні – не допустити успішного розвитку держави.
Так званий "план Маршалла для України" (або хай яку назву він матиме) – найважливіший наявний зараз геополітичний інструмент Заходу, який має бути задіяний з усією політичною та фінансовою міццю. Саме він може допомогти Заходу впоратися з останнім тектонічним викликом на європейському континенті.
За 5-10 років, коли Західні Балкани стануть членами ЄС, таким геополітичним інструментом із тим же ефектом має стати перспектива членства України, Грузії та Молдови в ЄС.
Водночас Захід має змінити співрозмовника у своєму діалозі з Росією. Потрібен діалог не з Путіним, а "з Росією майбутнього".
Діалог із Путіним – контрпродуктивний. Російський президент не збирається змінюватися. Натомість спроби домовитися з ним будуть розцінюватися як "прояв слабкості Заходу". А будь-які ознаки слабкості Заходу провокують Путіна до ще агресивнішої поведінки.
Тому замість розмовляти з Путіним, Захід повинен взаємодіяти з тією Росією, якої ще не існує, але яка може з'явитися після закінчення путінської епохи.
Заходу потрібна можлива стратегія відносин із постімперською і неагресивною Росією (яка одного дня обов’язково з’явиться!). Ця стратегія може включати навіть модель інтеграції проєвропейської Росії в західні структури, як пропонує Андреас Умланд – включаючи безвізовий режим, вільну торгівлю, угоду про асоціацію з ЄС або навіть митний союз.
Це був би свого роду "план Маршалла" для Росії.
Це допомогло б звичайним росіянам і частині еліти (тим, хто не пов'язаний із клептократичним режимом Путіна) зрозуміти, що ж вони втрачають сьогодні через агресивність режиму і що вони виграють, якщо після Путіна почнеться розвиток проєвропейської Росії.
Умови для успіху
Розвиток нової стратегії Заходу щодо Росії залежить від кількох дуже важливих геополітичних умов на Заході.
Насамперед таку стратегію неможливо уявити без лідерської ролі в ній США.
Останнім часом посилюються розбіжності між США і Західною Європою з питань Ірану, Єрусалиму, "Північного потоку-2" і торгівлі. Це стає небезпечним, оскільки в довгостроковій перспективі може призвести до незворотних змін у трансатлантичних відносинах. Це, якщо станеться, підштовхне Росію до ще більш непередбачуваних і небезпечних дій.
Тому Литва повинна докласти всіх зусиль, щоб не допустити збільшення розриву між ЄС та США.
Водночас не менш важливо, щоб ЄС продовжував інтеграцію, нарощував свою потужність.
ЄС потребує стратегії зниження залежності своїх держав-членів від поставок з країн, що представляють геополітичну загрозу для об’єднаної Європи. Євросоюз також повинен розробити ефективну політику сусідства і розширення, яка надалі має природним чином трансформуватися в план розширення ЄС у бік східного сусідства.
Литва повинна взяти на себе ініціативу щодо формування коаліції прихильників нової стратегії Заходу щодо Росії. Нашими першими природними партнерами можуть стати Скандинавські та Балтійські країни. А в найближчому майбутньому основними опорами коаліції можуть стати Велика Британія та Польща.
Досягнення цієї мети потребує не тільки консенсусу між парламентом, урядом і президентом. Нам також потрібно постійно говорити про цю мету. І говорити про неї голосно.


Отримуйте Свіжі Новини в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/freshnewsua

Related

Події у світі 4802883933786045579

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Народ проти-політичне ток-шоу

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Кількість переглядів

Яндекс.Метрика
item