Як інструктор і волонтер Маруся Звіробій готує особливих військових для ВДВ


Маруся Звіробій - жінка у військових і волонтерських колах уже майже легендарна.


Волонтер часів Майдану, після анексії Криму вона зосередилася на військовій підготовці активістів. Через її "Марусин полігон" у Київській області пройшли тисячі людей з усієї України. 2015 року разом із колишніми інструкторами "Правого сектору" вона починає готувати бійців для 79-ї бригади ВДВ, підписуючи контракт зі Збройними силами України.
Маруся має військове звання - старший солдат. Інструктори її роти спецпідготовки "Марусині Ведмеді" - сержанти і старшини, але нібито молодшу за званням натхненницю проекту слухають без розмов. Основна "фішка" "Марусиних ведмедів" - рота готує не окремих бійців, а цілісні підрозділи, які потім увійдуть у склад Високомобільних десантних військ. Нова група майбутніх бійців заїхала на 37-ий полігон 199-го навчального центру під Житомиром тиждень тому. Молоді солдати пробудуть на полігоні півтора місяці.
Журналісти Depo.ua також відчули на собі особливості побуту курсантів ВДВ, яких готують "Марусині Ведмеді". Після доби майже постійних випробувань ми нарешті знаходимо можливість півгодини спокійно поспілкуватися з Марусею. Починаємо, звісно, з її "дореволюційного" минулого, про яке відомо зовсім мало.
МОМЕНТОМ УСВІДОМЛЕННЯ СТАЛО ВБИВСТВО НІГОЯНА І ЖИЗНЕВСЬКОГО
– Чим ви займалися до війни?
– За освітою я видавець і журналіст, займалася дизайном, мала свою невеличку веб-студію, багато працювала з рекламою.
– У війну ви прийшли спершу як волонтер?
– Я прийшла у війну як громадянин України, за рефлекторним позовом. Коли в наших громадян відверто бандитські структури починають стріляти, я не розумію, як можна бути громадянином України, і взагалі на це ніяк не зреагувати. Коли люди повстали, звісно, моя підтримка була максимальною. При цьому я була обережною, тому що ще пам'ятаю революцію 2004 року, яка для мене була не до кінця зрозумілою. Я просто допомагала людям і спостерігала, що відбувається.
– Як саме ви допомагали?
– Бутерброди, одяг підвозили, дрова. Тоді всі так допомагали.
– Що стало моментом усвідомлення?
– Моментом усвідомлення стало вбивство Нігояна і Жизневського. Два прекрасних молодих хлопці, які навіть не були українцями, але один жив у країні, а інший її підтримував. Всіх, хто повстав, я тоді підтримувала, і зараз нікому не дам говорити про важливих для мене людей, що вони не за те воюють чи не за те померли.
У "ПРАВОМУ СЕКТОРІ" НАС ОБ'ЄДНУВАЛА НАВІТЬ НЕ ІДЕЯ, А ЗАДАЧА
– Із "Правим сектором" ви познайомилися вже на Майдані?
– Після Майдану.
– Як у "Правому секторі" ставилися до мовного питання? Я знаю там багато як україно- так і російськомовних активістів.
– Ставлення "Правого сектора" до мовного питання і моє особисте ставлення збігаються. Нас об'єднувала навіть не ідея, а задача. І зараз об'єднує. Ця задача не потребує термінового вирішення мовного питання. Вона потребує людей, які стануть на її виконання.
У мене є два правила співіснування для групи. Перше – ти маєш право на свою мову, релігію, філософію, своє світобачення. Друге – тобі заборонено своє нав'язувати іншим. І ці два правила забезпечують порядок і дружбу в колективі. Доки ми не виконали задачу захисту України, питання мови, релігії тощо – табу.
– Які ще внутрішні невід'ємні і непорушні правила існували в "Правому секторі"?
– У всіх нас однаково негативне ставлення до ЛГБТ. Не в тому плані, що таких людей треба пресувати, просто праві категорично проти того, щоб порушувати родинні цінності і виходити з маршем по вулицях або показувати це як норму по телебаченню, от і все.
Ми ніколи не ходили на розборки, але коли пішла мова про те, що ЛГБТ-марш пройде по Києву в 2014-му році, коли у нас іде війна, ми вважали пі***асами тих, хто взагалі дав дозвіл на це. Тому що це просто плювок у спільноту, де частина людей воюють, а частина допомагають військовим. І до таких нерозумних рішень було категорично негативне ставлення.
"МАРУСИН ПОЛІГОН" І "МАРУСИНІ ВЕДМЕДІ"
– Під час анексії кримського півострова ви їздили в Крим допомагати українцям?
– Я тоді була заступником керівника "Правого сектора" у Київській області, у нас були добровольці, і коли починалася тема із Кримом, то зібралася група охочих їхати туди.
Ми уже перед тим пережили Майдан і побачили, що люди взагалі далекі від зброї в разі агресії можуть встати на захист. Це означає, що їх усіх треба вчити, і хлопців і дівчат, будь-якого віку.
Я зрозуміла, що я маю допомогти знайти для них спеціалістів, які з нуля навчать їх азам військової справи. Ми знайшли територію, яка нам підходила для полігону, знайшли спеціалістів-волонтерів. Інколи доводилося збирати кошти і наймати спеціалістів, які могли дати хлопцям особливу і необхідну інформацію.
– Скільки бійців випустив "Марусин полігон"?
– По-перше, це дуже різні бійці. Людей, які були натреновані там, тисячі. Кожні вихідні приїжджали сотні людей. Були і з окупованих територій - Криму, Донецька, Луганська. Могли приїхати на день-два, могли на тиждень – кому скільки було треба, ми нікому не відмовляли. З різною метою приходили вчитися. Були і мобілізовані, 2014 року була дуже слабка підготовка у Збройних силах і хлопці, які знали, що їх непідготовленими можуть кинути на передову, самі шукали якісь полігони, аби хоч трохи потренуватися.
Кожен, хто приїжджав на наш полігон, повідомляв нам про свою задачу, і під неї ми йому рекомендували заняття. Головним чином, ми прагнули натренувати найосновніші бойові навички, але натренувати до автоматизму. Для нас важливий був кожен. Через "Марусин полігон" пройшли близько 60-ти майбутніх бійців ДУК "Правий сектор", а за рік роботи у 199-му навчальному центрі ми натренували вже приблизно батальйон бійців.
– Наскільки відрізняється тренування в 199-му навчальному центрі ВДВ від тренувань на "Марусиному полігоні"?
– Ви питаєте чим відрізняється волонтерський вишкіл від вишколу Збройних сил України?!
– Наївне питання, я розумію.
– З плюсів – те, що тут більше ресурсів – людських і матеріальних. Бувають і свої складнощі, наприклад, для того, щоб знайти для полігону великі військові намети, в одному з яких ми зараз говоримо, довелося "закошмарити" все Міністерство оборони. Але волонтери тут нічим би не змогли допомогти, ми вже пробували через них шукати такі намети.
Тут ви можете тренуватися із танками, ми не могли раніше дозволити собі такого. Тренування зі стрільби на "Марусиному полігоні" вимагало чимало коштів і ліцензій на зброю. І якщо ще 2014-го року, коли потрібна була будь-яка допомога армії, правоохоронні органи заплющували очі на те, що не завжди ці ліцензії були, то потім не помічати цього вони вже не могли. Тому довелося змінювати систему роботи, переходячи цілком на правове русло.
Продовжувати "Марусин полігон", який ми зробили після Майдану, було би просто неправильно – він був місцями просто незаконний, до тих людей, які там вчилися стріляти, у правоохоронців відразу виникала би купа питань. Тому зараз якщо є бажання законно тренуватися – треба йти у Збройні сили, підписати контракт, отримати боєкомплект, зброю і робити ту справу, яку вважаєш важливою. Наразі - це єдино правильна дорога. Кілька років тому ще не було такої можливості, хоча тренувати людей треба було.
ПОКИ ІСНУЄ КОРУПЦІЯ, АРМІЇ БРАКУВАТИМЕ ГРОШЕЙ
– Чи всім потрібним постачає на сьогодні держава Збройні сили?
– Риторичне трохи запитання. Нещодавно на чернігівський, здається, полігон, надіслали нові намети, більше десятка штук, а вони просто потекли. Це судова справа. І тут не Міноборони винне і не армія. Просто кожен намагається вкрасти у цій державі, починаючи від кухарки у їдальні і закінчуючи виробниками, які прагнуть ось це (показує на куртку) зробити в два рази тонше, ніж треба.
У нас постійно катастрофічно не вистачає коштів. Питання, яке щодо будь-яких закупок ставиш Міноборони, впирається в те, що їм просто не виділили гроші. Але якось я говорила із Бірюковим і щодо цього сказала: якщо ми хочемо, щоб вам вистачало коштів, нам треба не іти вибивати їх десь, а зробити суворішою систему відлову тих, хто краде. Їх же не саджають. Коли їх почнуть садити, тоді й коштів вистачатиме, продуктів на бійців буде більше, годуватимуть краще. А поки люди, які крадуть і розуміють, що їм загрожує мінімум – догана, максимум – звільнення, вони будуть нас оббирати до нитки і нам завжди коштів не вистачатиме.
– Питання наостанок. Коли на вашу думку закінчиться ця війна для держави і для вас особисто?
– Коли наші землі повернуться в склад України. При цьому подальша робота із населенням Криму чи Донбасу – це задача номер два. Але коли ми повернемо свої кордони, робота з населенням буде найважливішим завданням. Тому що з цим населенням працював наш ворог і нашою величезною помилкою було не зважати на це раніше. У нас взагалі людьми не займалися.

Related

Суспільство 1407682995823667809

Дописати коментар

Follow Us

Translate

Hot in week

Recent

Comments

Google+ Followers

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Кількість переглядів

Яндекс.Метрика
item