Політичний хід Порошенка. Що дасть Україні вихід з СНД

Україна виходить з окремих договорів СНД.  В умовах так званої «нової Холодної війни» між Росією, ЄС та США, Порошенко отримав сприятливе тло для протидії Росії. А заразом – і для своєї передвиборчої кампанії

Насправді, Україна ніколи не була повноцінним членом СНД. Наш статус там можна визначити як «одночасна присутність-відсутність». Ця позиція була ще за часів Кравчука, тобто при створенні самої організації. Мовляв, ми беремо участь у роботі структур СНД, бо це може бути вигідно, але при цьому не беремо на себе якихось зобов’язань.

Тож наразі наш вихід – це доволі умовна річ. Сама процедура передбачає інформувати про своє рішення за рік. Та чи має це відношення до України? Адже статусні документи СНД ми не ратифікували.

Швидше за все, це політична заява Порошенка, який уже де-факто веде свою передвиборчу кампанію. Її основою стануть тези, пов’язані зі зовнішньою політикою та геополітичним вибором України. Президент та його технологи, вочевидь, роблять ставку на те, що саме Порошенко забезпечив відхід України від традиційного східного вектору та заклав новий – євроатлантичний.

У цьому контексті слід розглядати і заяви президента про проведення референдуму щодо членства в НАТО, і про те, що якомога швидше треба подати заявку на членство в ЄС. Але слід розуміти, що домогтись швидкого прогресу в напрямку євроатлантичної інтеграції президенту навряд чи вдасться. Бо, перш за все, немає відповідних настроїв з боку представників самої євроатлантичної спільноти.

А ось вийти з СНД, певним чином розірвати деякі відносини з Росією – це чисто технічно набагато легше завдання, ніж домогтись реальних досяжних результатів у напрямку євроатлантичної інтеграції.

Вихід з СНД мало що змінює в дипломатичному плані. Та вплине на міжнародні договори, де є згадка про цю організацію. Хоча, загалом, нас і так очікує ревізія всього корпусу договорів, укладених з членами СНД: нещодавно президент ініціював перегляд чи, принаймні, часткове скасування так званої «Великої угоди» з Росією про дружбу та співробітництво.

Раніше Україна відмовлялась переглядати ті домовленості, виходячи з позиції, що там прописані гарантії територіальної цілісності України. Тепер же президент говорить, що деякі елементи цієї угоди ми все-таки можемо скасувати. Мовляв, вони не відповідають національним інтересам України.

У цій ситуації важко спрогнозувати щось конкретне. Думаю, що всі ці події в першу чергу створюють тло для позитивного дискурсу навколо президента. Тобто не стільки сприяють комунікації, скільки дають тему для політичної дискусії.

Очевидно, що до неї включаться інші політики. Не треба бути великим аналітиком, щоб зробити висновок, що мова іде насамперед про активну участь Опозиційного блоку. Там будуть відстоювати, що членство України в СНД відповідає нашим національним інтересам, необхідно відроджувати економічні зв’язки на пострадянському просторі, нормалізувати відносини з Росією та іншими членами, і, можливо, навіть посилювати економічну інтеграцію.

Такі тези зрозумілі електорату Опозиційного блоку, а отже вигідні.

Президент же, з іншого боку, буде висловлюватись у стилі Хвильового – «геть від Москви», та стверджувати, що національні інтереси України – це євроінтеграція. Таким чином створюється дискурс, де різні політики сприятимуть іміджу Порошенка як найбільш прозахідного політика України.

Слід розуміти, що Порошенко діє на хвилі загального тренду. Згадаймо, як спочатку Україну відмовляли від будь-яких кроків, що могли б спровокувати подальшу військову ескалацію. Наші західні партнери активно використовували тезу «не провокувати Путіна» та, відповідно, здійснювали жорсткий тиск на Україну.

Та останнім часом, у контексті змін у відносинах між Росією, ЄС та США, ситуація потроху змінюється. В умовах, які багато дослідників називають новою Холодною війною, українська влада отримала сприятливе тло для реалізації того, що раніше могло б викликати несприйняття з боку Росії. Умовно кажучи, у Порошенка з’являється мандат на здійснення цих кроків. Такий собі неформальний досвід.