І вироком святим слова...

Чутки про Кассандру ходили, якзнаємо, різні йзаплутані. Єдине, вчому більш-менш погоджуються античні джерела, це здатність золотокосої троянки передбачати майбутнє інездатність довколишніх людей сприймати їїпередбачення. Авинен увсьому був бог Аполлон. Точніше, сама Кассандра. Боне треба було вобмін напророчий дар обіцяти "Фебу осяйному" розділити зним його божественне ложе. Тобто обіцяти можна, але тоді вже слід виконувати обіцянку. АКассандра взяла йпередумала. Відтак іАполлон трохи підкоригував свій дарунок:

 Відтепер, сказав, ти докінця життя жодного разу незбрешеш. Але йжодного разу тобі ніхто неповірить.

Так воно йповелося. Кассандра заздалегідь голосила про зруйновану Трою інещастя, щоспіткають їїрідних таблизьких. Рідні таблизькі крутили пальцем біля скроні йвідповідали: "Доволі знас уже твоєї правди". Потім, звісно, щоразу страшно жалкували. Добре, щохоч завжди недовго.

Власне, защо ялюблю всілякі стародавні міфи? Заїхню схильність хитро трансформуватися внашому нібито неміфологічному сьогоденні. Ізанашу спроможність попри все ці їхні хитрі трансформації розпізнавати. Наприклад, водного досі молодого, але вже добре знаного нелише моїм читачам поета нещодавно також прорізався талант віщуна. Тільки неяк уКассандри, апрямо навпаки.

Мушу зізнатися, щоза першим разом явзагалі незвернув наце уваги. Діло було 29листопада. Нас ускладі ширшої делегації запросили напевний закордонний семінар. Проглянувши ввечері новини вінтернеті, молодий поет сказав: "Схоже, Євромайдан себе вичерпав іскоро сам розійдеться". Вичерпав товичерпав, подумав я, бойтак туди незбирався, абсолютно нерозуміючи, якможна вимагати, щоб ця кримінально-совкова хунта підписала Угоду про асоціацію зЄвросоюзом. Інатому спокійно заснув. Тож про нічні ширяння "Беркута" над головами беззахисних студентів ядовідався щойно наступного ранку.

Другий випадок трапився 10грудня. Всі ми вже натой момент, зрозуміло, поз"їжджалися наМайдан. Аконкретно того дня приїхала ще йКетрін Ештон. Наперемовини доЯнуковича. Тому ближче доопівночі поет прорік: "Схоже, сьогодні вже нічого цікавого небуде. Все-таки Ештон уКиєві, ненастількиж вони дебіли, щоб уїїприсутності нас штурмувати. То, мабуть, наразі можна розбрестися похатах івідіспатися". Яще, пригадую, наслові "дебіли" засумнівався, проте поради майже послухав. Ну,ізаякісь 2 години почалося. Ціле щастя, щодекотрі знас відбрели недуже далеко іпід тривожний акомпанемент Михайлівських дзвонів устигли повернутися.

Знаю, знаю: зараз ви, мов ті Кассандрині родичі, мені неповірите. Але втретє поет промовив своє віще слово 19січня. Яцього разу нарешті був удома, вЧернівцях. Свято як-не-як. ТайЧернівці неЛьвів, ішісток межигірського урки вмісцевій владі якразби вистачило наВодохреще Прут загатити. Є, коротше кажучи, йнаБуковині чим зайнятися. Ітут мені від поета есемеска блимає. Так, мовляв, ітак, віче вКиєві закінчилося, схоже, даремно збирали народ. Явже йнесумнівався: бігом докомп"ютера, клікнув Громадське вулицю Грушевського показують…

Так отож. Обміркувавши ці красномовні приклади, ми змолодим поетом дійшли єдино правильного висновку щодо характеру його оракульських здібностей. Тому тепер він усі свої мейли йрозмови зімною закінчує словами: "Схоже, цього року нездохне". Побачимо. Якщо йце його пророцтво збудеться так, якпопередні, торік яготовий почекати

• 
  
  
  
  
  

І вироком святим слова...