"Журналісти стануть товаром - їх крастимуть і вимагатимуть викуп"

- Журналістика - страшна ідеологічна зброя. Все, що зараз відбувається - через те, що ми програли ідеологічну війну Росії, розповідає Єфрем Лукацький, один із найвідоміших фоторепортерів України. Знімав у Чечні, Афганістані, Іраку, Секторі Газа, у Придністров'ї, знімав затримання Саддама Хусейна. Номінований на найпрестижнішу в світі журналістську нагороду - Пулітцерівську премію. Багато років працює у американському інформагентстві The Associated Press.

- Поняття "військовий кореспондент" - не правильне. У ситуації підвищеної небезпеки може опинитися будь-який працівник ЗМІ, навіть, якщо не збирався. Але ми маємо інше. В Америці, наприклад, журналіст, що працює у військовій точці, постійно перебуває поряд з військовими: їсть, спить. Хіба що не бігає зі зброєю. У нас, на жаль, не так. Він може стояти поряд з військовим, висвітлює події, але це буде відверта брехня.

Як журналіст має поводитися зі зброєю?

Він не має права брати зброю до рук. Якщо взяв - треба гнати його віником. Навіть якщо це для самозахисту. Ніякої зброї: ти знаєш, на що ти йдеш. Але можна найняти охорону - маєш повне право. В Афганістані ми мали озброєних охоронців. Журналісти - товар, який треба оберігати.

Як щодо Майдану, коли по журналістах стріляли?

Я завжди казав, що українська міліція - одна з найгуманніших по відношенню до ЗМІ. Перед Майданом на всіх акціях фотографи, оператори скакали, проходили, куди хотіли, правоохоронці пропускали. Потім ситуація нагнітилася: винні самі медіа, бо почали писати агресивні речі, не правильно підходять до справи, по відношенню до міліції теж. На Майдані стріляли не лише МВС-ники, це були і снайпери, мабуть, була і якась третя сила. Стріляли гумовими кулями - боляче, але не смертельно. Зазвичай намагалися влучити у статеві органи.

Яких помилок припускаються українські журналісти, які працюють у гарячих точках?

В Україні помилки роблять не журналісти, а редакції. Відправляючи свого працівника на війну, або на якусь гарячу подію, редактор несе відповідальність. Головне: має бути медична страховка. Її треба ввести на законодавчому рівні. Ти не знаєш, куди ти потрапиш і що з тобою станеться, тому маєш бути застрахованим.

Чи має редакція забезпечувати журналістів бронежилетами та іншими засобами безпеки?

Обов'язково. Крім страховки, редакція має забезпечувати бронежилетами. На Заході, якщо тебе вбили або покалічили і нема бронежилета, страховку не виплатять. У нас є така домовленість: якщо з тобою щось трапиться, перед тим, як зробити фотознімок, як повідомити про смерть, на мертве тіло мають натягнути бронежилет. Родина повинна отримати медичну страховку. Якщо не вбили, а зробили з тебе інваліда - тим паче.

Що повинен знати журналіст, який їде працювати в гарячу точку?

Маєте розуміти, куди саме їдете. Від цього залежить і що треба мати з собою. Обов'язково - редакційне посвідчення і паспорт. Триматися потрібно гуртом: підвищує рівень безпеки. Краще мати контакти лідера бойовиків, познайомитися з ним.

Як приймають журналістів на Сході України?

Терористи зараз стали хитрішими: вимагають паспорт. Якщо маєш російську прописку - краще. Якщо, наприклад, київську - ліпше взагалі не їхати. Пробивають тебе через інтернет і дивляться, хто ти є. Збрехати не вийде. Ризикувати не треба. Жодне фото цього не варте. Я бачив, як ногами били чоловіка, жінки кричали: "Бийте його, це з 1+1!". При цьому, він ні слова не розумів російською. Все, що відбувається на Сході, я вже бачив і знаю, чим закінчиться. Зараз йде війна, потім вона законсервується. Журналісти стануть товаром - їх крастимуть, вимагатимуть викуп. У Чечні, якщо редакція не платила, людину вбивали. Якщо ж захопили просто залякати - важливо поводитися спокійно. Часто виникає Стокгольмський синдром - жертва починає любити свого ката.

Як не втрапити у конфлікт з перших хвилин?

Важливе перше слово. Коли наближаєшся до бойовиків, не кажи їм "Доброго дня". Кажи: "Преса! Журналісти!". Це рятує. Не завжди, звичайно. Якщо ти з фотоапаратом - вони спокійніші. Якщо з відеокамерою - миттєво налітають і починаються проблеми. Питають, на який канал працюєш. От була історія, коли у команди ICTV відібрали техніку, але тоді ще не було військових дій. Зараз їх би вбили. Просять віддати техніку - віддавай, не роздумуючи. В жодному разі не висловлюй свою точку зору. Наприклад, біля блок-посту бачу, що до дерева прив'язана скривавлена людина. Вона кричить, благає про допомогу. Поряд бойовики, шуткують, курять. Я маю стояти з ними, говорити і може, навіть, шуткувати теж.

Де вчать тому, як правильно поводитися?

Нормальні іноземні журналісти проходять спеціальну підготовку. Надання першої медичної допомоги, правила поводження у натовпі, елементарні знання про безпеку. Я двічі проходив таку підготовку у школі "Центуріон" в Лондоні. Вартість не знаю, сплачувала редакція. Навчання - у польових умовах: вивезли, наприклад, в поле, лежить людина, стікає кров'ю, ти маєш зупинити кров. Вчать, як пересуватися мінним полем, яким чином вислідити снайпера та траєкторію кулі, де сховатися.

Чи є такі курси в Україні?

Нема. І це для мене дивно. Навіть у Росії вже з'явилася подібна школа. Їздити вчитися закордон дорого. Я не чув, щоб співробітники українських редакцій проходили ці навчання. У нас вчать, як поводитися зі зброєю, хоча я вже казав - журналісту не потрібна зброя. Можуть вчити надавати першу медичну допомогу. Але цього замало. Також із журналістами має проводити роботу військовий психолог. Розповідати, як поводитися із терористами, що і як говорити, як висловити власну точку зору. Коли бачиш розкидані трупи, це страшно, це важче, ніж здається спочатку. І зовсім не як у кіно. Часто думають: "Все, що може статися, станеться не зі мною". Дивляться у об'єктив камери і відчувають, ніби вони за склом, десь далеко. Саме психолог має пояснити, що насправді ти включений у події, ти тут.

Що треба робити, аби подібна школа з'явилася у нас?

Такі курси можуть з'явитися на базі котрогось з крупних телеканалів. Потрібно підійти з пропозицією до каналу, залучити до цього РНБО. Вчити мають військові, МНС-ники, лікарі - кожен своєму аспекту. Такі навчання - не тільки про поводження на війні. Це стосується будь-якої надзвичайної ситуації: катастроф, стихійних лих, ДТП. Наприклад, поїзд зійшов з рейок, або аварія - і журналіст, який поряд, повинен знати, як витягти затиснуту в уламках людину, не пошкодивши їй хребет чи ще щось.

Автор: Олександра ГОРЧИНСЬКА