Батьки Михайла Жизневського відвідали місце, де застрелили їхнього сина

Батьки покійного 25-річного Михайла Жизневського, героя Небесної сотні, пройшлися центром столиці до місця, де вбили їхнього сина. Ніна Василівна та Михайло Петрович приїхали в Україну ще вчора на автомобілі.

Зупинилось подружжя у знайомої Михайла, яка була поруч із ним на Майдані під час революції. Сьогодні зустрічались із представниками Благодійної організації колишнього мера Києва Леоніда Черновецького, які обіцяли родині допомогу.

Жизневські підходять до сцени на Майдані Незалежності, зупиняються біля траурного вінка. До них підходять активісти УНА-УНСО, й прості перехожі, висловлюють співчуття, підтримують, дякують за сина, дарують квіти.

Олег Лук'яненко протягує Жизневським 300 доларів, які після смерті Михайла збирали на Майдані. Для цього чоловік спеціально приїхав із Білої Церкви.
"Слава Україні!", - вітається Михайло Петрович. Ніна Василівна у чорному платку, плаче на грудях у чоловіка. Її ведуть попід руки. Після смерті сина жінка перенесла інфаркт. Важко дихає.

"Обідно, що стріляли в неозброєних людей. Адже все можна було вирішити мирним шляхом. Хлопці, я хочу, щоб ви перемогли", - каже, витираючи хусткою сльози.
"Це Мішин друг, вони разом були на Майдані", - говорить дружині Михайло Петрович, вказуючи на Тараса Кобялка, високого молодого уна-унсовця з бородою.
Жінка його обіймає, гладить по голові, плаче. Чоловік сам ледь стримує сльози, відходить подалі від камер журналістів.

Подружжя Жизневських оточують майданівці. Всі разом вирушають Хрещатиком до стадіону імені Лобановського - місця, де вбили Михайла.
"Як можна було до такого довести країну. Самі загарбали всі багатства, а людей залишили жебраками. Тепер намагаються докрасти за допомогою агресорів з Росії. Тримайтесь. Будьте єдині. Така країна повинна жити щасливо й достойно. Вже є початок", - каже по дорозі Михайло Петрович.

"Вона не повинна бути розрубана. Повинна бути цілою", - додає Ніна Василівна.
"Пам'ятаю, як на панахиді Мішу несли. Всі прославляли його як білоруса, ніхто не обзивав кривим словом. Ми ж із Гомеля, мало не пішки бігали в Україну. Ми теж живемо в бідності", - пригадує батько.

Журналісти питають чи це правда, що вони останні роки вони не спілкувались із сином.
"Ні, це брехня. Міша нам постійно телефонував. Ми не один рік приїжджали до нього в гості. Він був хорошим сином", - запевняє Ніна Жизневська. Просить зупинитись, блідне, їй дають води. Через кілька хвилин іде далі.

Чоловіки з УНА-УНСО перекривають руками рух автомобілів по вулиці Грушевського. Водії не обурюються, об'їжджають іншою частиною дороги. Місце, де вбили Михайла, майданівці виклали цеглою. Посередині поставили великий портрет.
Ніна Василівна кладе квіти. Плаче: "Синочок, чому ж ти згинув". Її підтримує чоловік. Запалюють дві лампадки. Батько просить вшанувати сина хвилиною мовчання. Потім усі читають "Отче наш".

"Дякуємо за Мішу. Ваш син – герой. Втішайте себе цим", - звертається до Ніни Василівни білоруською її землячка Галина. Потягує їй букет троянд. Жінка з родиною кілька років тому переїхала з білоруського Гомеля в Україну.

"Та хіба ж мені потрібен герой. Мені потрібен мій Міша, живий. Я вже нічого не хочу, аби слід за ним", - говорить, витираючи очі Ніна Жизневська.

Михайла Жизневського вбили зранку 22 січня біля стадіону "Динамо", поцілили мисливською кулею в серце. Він вважався одним з найактивніших членів організації на Євромайдані. Був там із перших днів. Входив до Самооборони Майдану, чергував у наметах. Його відспівали в Михайлівському монастирі 26 січня. Того дня покійному мало б виповнитись 26 років.