Три плями Петра Порошенка

Петро Порошенко упевнено лідирує на виборах президента України. Його історія - приклад того, яких драматичних змін зазнає політика в період революції та як стрімко можуть мінятися рейтинги в нестабільному суспільстві.

Рік тому Порошенко не наважувався оголосити про бажання стати мером Києва, будучи непереконаним у своїй перемозі. А сьогодні він має трикратний відрив від переслідувачів на виборах президента, спричинений втратою довіри до лідерів опозиційних партій на Майдані та втечею Януковича, внаслідок чого 30 відсотків виборців загубили представника своїх інтересів у політиці.

Президентство Порошенка є викликом не лише для України, але для нього особисто. Людина, багато років заточена на власне збагачення та мотивована особистим інтересом, має вмить перелаштуватися на служіння 46-мільйонній нації та самопожертву.

Порошенко на чолі України може стати прикладом того, як державні діячі здатні змінюватися. Але так само його президентство може стати катастрофою, яка на ціле покоління наперед зруйнує надію на руйнування олігархійно-пострадянського саркофагу, яким вкрита Україна.

Вибір шляху, яким іти, залежить від багатьох обставин навколо, але найбільшою мірою – від самого Порошенка.

Аби усвідомлювати, якими ризиками супроводжуватиметься його президентство, ми нагадуємо історію попередньої участі Порошенка у владі. Не йдеться про його роботу міністром закордонних справ або міністром економіки. Тоді горизонт його інтересів був надто вузьким, присутність у владі – мінімальною, а ролі – другорядні.

Ми розповідаємо про історію участі Порошенка в керівництві України, коли він був одним із мажоритарних акціонерів влади. Ідеться про 2005 рік, протягом якого нинішній фаворит виборів разом зі своїми висуванцями зайняв владні кабінети по всій вертикалі державного менеджменту.

Крах надій 2005 року породжений конфліктом, який був закладений Віктором Ющенком ще протягом підготовки до виборів президента, коли він пообіцяв посаду прем'єр-міністра одночасно двом союзникам - Юлії Тимошенко та Петру Порошенку.

Щоправда, на відміну від президентського кума, Тимошенко оформила свої гарантії письмово. Після інавгурації Ющенко продовжував вагатися, кого призначити прем'єром. У своїх спогадах "Недержавні таємниці" тодішній президент пише, що запропонував обом з них - Порошенку і Тимошенко - визначити, де у разі свого призначення прем'єр-міністром він бачить місце в спільній команді для свого конкурента.

"Петре Олексійовичу, а яким ви бачите місце Тимошенко у системі влади?" – запитав Ющенко в Порошенка. "Я його не бачу", - відповів Порошенко. Майже такий самий діалог у мене відбувся із Тимошенко щодо Порошенка".

Вилітаючи до Москви першого робочого дня після вступу на посаду, Ющенко підписав указ про призначення Юлії Тимошенко прем'єр-міністром, а Петрові Порошенку запропонував посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони.

Порошенко відмовився іти в РНБО без суттєвого посилення повноважень, і 22 лютого 2005 року Ющенко підписав безпрецедентний указ, яким зрештою Порошенку надали право контролю над силовим корпусом та судейською гілкою влади.

Перед цим Порошенко домігся стратегічного рішення - призначення близького до нього Юрія Луценка міністром внутрішніх справ. У попередньому варіанті розпису посад для Луценка була заброньована робота заступником міністра транспорту з питань телекомунікацій або голови Державного комітету зв'язку. Натомість міністром внутрішніх справ мав стати Олександр Турчинов.

Дізнавшись про зазіхання команди Тимошенко на МВС, Порошенко разом з тодішнім лідером Соцпартії Олександром Морозом домоглися від Ющенка перестановки. Так, МВС відійшов до Луценка, якого Порошенко підкріпив своїм кумом Олександром Бондаренком, а Турчинов отримав посаду голови Служби безпеки України.

Так само Порошенко мав свою людину в керівництві Генеральної прокуратури - куратором слідства в ранзі заступника генерального прокурора був його товариш Віктор Шокін.

Контроль Порошенка над правоохоронним і судейським блоком зрештою обернувся для нього звинуваченнями в організації політичних переслідувань та переділу бізнесу. Серед десятка історій ми згадуємо три найгучніші, де безпосередньо фігурувало прізвище Порошенка.

"Білий лебідь" і чорна мітка для Ахметова

Арешту голови Донецької обласної ради Бориса Колеснікова навесні 2005 року передувала розмова з Петром Порошенком. Хронологія тих подій у викладі обох сторін конфлікту однакова і відрізняється лише мотивами вчинку. Порошенко аргументував свою поведінку бажанням попередити донецького політика, тоді як сам Колесніков говорив про намір взяти його в заручники з метою відібрати в Ріната Ахметова низку металургійних активів.

Зі слів Колеснікова, події розгорталися так:

"1 квітня 2005 року о 17 годині я був викликаний до РНБОУ, де зустрівся з Петром Порошенком. Він сказав, що в мене кепські справи, на мене і на Ріната Ахметова чекає наїзд. Він також назвав, що замовників справи цікавлять акції двох телекомпанії – ТРК "Україна" та НТН, низка промислових активів Ріната Ахметова та включення 15-20 кандидатів у список Партії регіонів на наступних парламентських виборах. 1 числа відбулася наша зустріч, а 6 квітня я був арештований".

Сам Порошенко ніколи не відкидав факт зустрічі з Колесніковим, але наполягав, що хотів попередити його про намір тодішнього генпрокурора Святослава Піскуна арештувати донецького політика та намагався забезпечити його втечу.

Зрештою, Колесніков справді був посаджений за грати за справою вимагання акцій донецького торгового комплексу "Білий лебідь" та провів під вартою два місяці та один тиждень. Паралельно з арештом Колеснікова Міністерство внутрішніх справ із застосуванням БТР намагалося провести обшуки в резиденції Ріната Ахметова "Люкс", внаслідок чого "король Донбасу" виїхав пересидіти часи смути до Росії та Монако.

При тому, як розповідають джерела "Української правди", Ахметов був затриманий у Ніцці, який є найближчим аеропортом до Монако, та провів на кордоні деякий час (від півгодини до кількох годин), поки його документи перевіряли французькі служби за запитом українських правоохоронців.

Зрештою, Колесніков був звільнений в липні 2005 року, за декілька місяців слідство в його справі згорнули, а восени Ющенко, аби врятуватися під уламками помаранчевої команди, був змушений укласти пакт з Януковичем.

Грушевського, 9-а: протез на обличчі Києва

Скандальний будинок на Грушевського, 9-а став прокляттям Порошенка. Саме через вимагання цього об'єкту проти нього восени 2005 року була порушена кримінальна справа.

Ідеться про житловий комплекс у Маріїнському парку, де розташовані одні з найдорожчих квартир у Києві, що був збудований з чисельними порушеннями. Аби звести споруду, забудовники розплачувалися з політиками та чиновниками своїми квадратними метрами. Проект збільшувався у поверховості, а квартири на верхніх рівнях за бросовими цінами продавалися тодішньому найвищому керівництву. Так, наприклад, власником помешкання на 1 тисячу квадратних метрів став і Віктор Янукович.

За словами самого Порошенка, виділенням землі для забудови займався безпосередньо тодішній президент Леонід Кучма, а фінансування забезпечував міністр транспорту Георгій Кирпа.

Будинок-одоробло, який коштував Порошенку репутації в 2005 році

Історично будинок на Грушевського, 9-а був пов'язаний з Порошенком. Це - одне з найзатишніших місць у Києві. З одного боку споруда оточена парком, є зручні транспорті сполучення, але при цьому вона не межує з дорогою. Порошенко багато років мешкав по сусідству на Грушевського, 9 та давно поклав око на ділянку. На місці нинішнього хмарочосу був дитячий садок, який вдалося приватизувати структурам Порошенка - там навіть якийсь час перебував офіс, пов'язаний з партією "Солідарність".

Порошенко планував забудувати цей майданчик житловим будинком - удвічі нижчим, ніж зведено зараз. Але коли він перейшов до опозиційної "Нашої України", його позбавили ділянки під приводом начебто передачі території посольству Росії. У підсумку, дипломати були лише прикриттям, а там виросле нинішнє одоробло, при чому поверховість його зростала з кожною новою квартирою, яку наближені до Георгія Кірпи забудовники мали віддати як хабар.

На переконання Порошенка, його позбавили проекту незаконно, тому він, ставши секретарем Ради нацбезпеки, заблокував будівництво руками Жванії та вимагав половину акцій компанії - як раз на той розмір та поверховість, яку він планував, ще коли володів дитячим садком.

Найбільш повно версію подій щодо Порошенка виклав після відставки з посади глави СБУ Олександр Турчинов.

"Все почалося з того, що людина, яку можна вважати опорною фігурою Петра Олексійовича в його холдингу "Укрпромінвест", викликав власників будівництва по Грушевського, 9-а і сказав: "Якщо ви бажаєте завершити будинок, то Порошенко дозволяє вам вибрати два варіанти: або отримати відступний за цей об’єкт, або віддати контрольний пакет – половину будинку переписати на іншу структуру", - зазначив Турчинов в інтерв'ю "Українській правді" в 2005 році.

Людиною, яка вела такі розмови, виявився близьким соратником Порошенка Ігор Кононенко - депутат Київради від блоку Черновецького. В 2014-му Кононенко є фактично керівником київських виборів Порошенка і балотується за списком УДАРу.

Після того, як власники будинку на Грушевського 9-а не пристали на пропозицію Кононенка, в гру вступив екс-міністр надзвичайних ситуацій Давид Жванія, який заблокував будівництво.

Далі, за словами Турчинова, забудовники "почали торгуватися, пояснюючи, що все це для них прямі збитки". "Загалом вони звикли працювати під дахом тієї влади, і їх не здивував шантаж, та вимоги для них були неможливі. Їм сказали: "Торг тут не уместен!".

"Ці постраждалі звернулися до одного з депутатів "Нашої України", який прийшов до екс-міністра і попросив: "Не займайтеся єрундою, бо твої пожежники вимагають нереальні речі. Це несерйозно, люди щодня несуть мільйонні збитки". Цей екс-міністр відповів депутату з "Нашої України": "Ти це питання вирішуй не зі мною, а з Порошенком. Поки він мені не дасть команду, я не буду дозволяти будівництво", - додав Турчинов.

За інформацією "Української правди", депутатом, який заступився за забудовників, був Сергій Соболєв. Він дав свідчення у цій справі СБУ.

У свою чергу Порошенко заявив, що зустрітися з забудовниками його вмовив депутат-космонавт Леонід Каденюк.

"Достаточно взять распечатку телефонов, если она не уничтожена, и посмотреть, сколько раз с телефона Каденюка было звонков на мою приемную с просьбой принять этого инвестора. Больше десятка. Я согласился его принять на 10–15 минут. После чего он был выпровожен. Он ответил: "Петр Алексеевич, вы меня не так поняли, я готов это передать государству. И это вообще лично вас не касается. Вы не обижайтесь, дослушайте…"

Тоді як Турчинов вважає, що Порошенко і не мав нав'язувати зустріч забудовнику - той сам прагнув діалогу, бо будівництво зупинилося: "Що стосується аргументу Порошенка, що він не телефонував власнику цього будівництва... Дійсно, ці хлопці самі просились потрапити на прийом до Порошенка, бо ніхто, крім нього, не вирішував це питання!".

За фактом вимагання акцій забудовника Порошенком було порушено кримінальну справу, яку екс-секретар Радбезу остаточно закрив за рішенням суду.

Коломойський і алергія на амброзію

Окрім Колеснікова та Грушевського, 9-а, ім'я Порошенка фігурувало в історії, пов'язаній з кримінальною справою проти одного з найбільш помітних діячів нинішньої влади – Ігоря Коломойського.

Сьогодні Коломойський стрімко змінює свій імідж, перетворюючись у суспільній свідомості із рейдера, який відверто не перебирає методами, у поважного бізнесмена-державника, який не дозволив сепаратизму розквітнути на території Дніпропетровської області.

Дев'ять років тому Коломойський був типовим олігархом, який підтримував режим Леоніда Кучми та вирішував усі питання через своїх компаньйонів Григорія Суркіса та Віктора Медведчука.

У 2005-му, після перемоги Ющенка і приходу Порошенка на посаду секретаря Ради національної безпеки, проти Ігоря Коломойського було порушено кримінальну справу за замах на вбивство дніпропетровського юриста Сергія Карпенка.

Єдина відмінність зі справою Колеснікова полягала в тому, що Коломойський вчасно втік з України. Уже пізніше він пояснював свій від'їзд алергією на квітнення амброзії.

Причина негараздів Коломойського полягала в замаху на дніпропетровського юриста, засновника фірми Fargo Сергія Карпенка, який дивом залишився живий. У 2003 році він супроводжував обслуговування заводу "Дніпроспецсталь", який тоді контролювали Віктор Пінчук та Костянтин Григоришин.

Згідно зі свідченнями Карпенка, реєстратора акцій "Дніпроспецсталі" контролював Ігор Коломойський, який намагався завадити скликанню зборів акціонерів.

"Попри це, адвокати Fargo все-таки організували проведення зборів акціонерів. У день проведення пан Коломойський запросив мене зустрітися з ним. Зустріч відбулася 4 липня 2003 року в офісі групи "Сентоза". Пан Коломойський, у присутності пана Новікова, пана Мігулева та пана Кіпермана звинуватив мою фірму в тому, що вона спричинила йому фінансовий збиток шляхом проведення зборів "Дніпроспецсталі", і поставив вимогу, щоб я до опівночі надав йому оригінали документів зі зборів акціонерів чи спрямував офіційну заяву Генпрокурору про те, що збори акціонерів проводилися незаконно", - ідеться у свідченнях Карпенка в Лондонському арбітражі в рамках розгляду суперечки між Ігорем Коломойським і Костянтином Григоришиним.

"У ході зустрічі Коломойський використовував грубі та образливі висловлювання на мою адресу, і виступав з різного року погрозами фізичного насильства щодо мене і моїх партнерів, причому вони носили такий характер, що я побоювався за своє життя, - також провадив далі Карпенко. - Після цієї зустрічі, приблизно о 22 годині того ж дня мені зателефонував пан Коломойський і запитав, чи обміркував я його вимогу і чи вчиню я згідно з нею. Я відмовився".

"Через декілька днів, 8 липня 2003 року на мого помічника пана Коваленка було скоєно напад, він був сильно побитий молотками та трубами. На мою думку, цей напад є прямим результатом моєї відмови погодитися на вимоги пана Коломойського. За місяць (16 серпня у Феодосії) на мене напала та ж група, коли я був у відпустці в Криму. На мою думку, замовлення на напад було зроблене паном Коломойським і в його намір входило убити мене", - також зазначив Карпенко.

Згідно з постановою слідчого Шолодька від 30 червня 2005 року, замовлення на вбивство Карпенка Коломойський віддав своєму особистому охоронцю Нікітіну, який доручив скоїти злочин знайомому керівникові банди Сінельщикову. Карпенку було нанесено множинні ножові поранення, і він не помер лише тому, що вчасно отримав медичну допомогу.

"Я вважаю, що пан Медведчук, який тоді очолював адміністрацію президента, здійснив сильний вплив з метою зам'яти цю справу (в 2003 році). Я також знаю з повідомлень у пресі та судових матеріалів, що кілька осіб, пов'язаних з цією справою, зникли і були вбиті. Серед них - пан Нікітін, тіло якого знайшли 31 серпня 2003 року (за два тижні після замаху на Карпенка - УП). Причиною смерті було вказано самогубство, але коли була проведена ексгумація в січні 2004, було виявлено, що він помер внаслідок насильства".

Виправдовуючись, Коломойський заявив, що Нікітін не був його тілоохоронцем. "У мене ніколи не було з ним особистих контактів. Він працював на компанію, що забезпечувала безпеку, в якій працювала тисяча осіб. Він ніколи не працював охоронцем у нашому офісі".

У 2005-му, через три тижні після порушення, справу проти Коломойського закрили. Цим займався товариш Коломойського і на той час радник прем'єр-міністра Тимошенко Михайло Бродський, який вийшов на генпрокурора Святослава Піскуна.

Сам Коломойський у Лондонському арбітражі прямо звинуватив нинішнього фаворита виборів президента в переслідуванні: "Пан Порошенко відіграв тут головну роль. Він подзвонив генеральному прокурору, а також у слідчий відділ та поставив вимогу, щоб відкрили кримінальну справу. Він хотів отримати ордер на арешт, йому було потрібно, щоб мене оголосили в міжнародний розшук".

Аналогічні свідчення дав і Піскун: "У процесі мого додаткового вивчення цієї кримінальної справи та після її закриття в липні-серпні 2005 року до мене неодноразово звертався Петро Порошенко, який на підвищених тонах, не стримуючи себе у виразах, вимагав, щоб кримінальна справа проти Коломойського тривала, і щоб відносно Коломойського було передано повідомлення до Інтерполу".

Розвиваючи версію про організацію наїзду на нього з боку Порошенка, Коломойський пояснював це наміром тодішнього секретаря Радбезу допомогти своєму товаришу, російському бізнесмену Костянтину Григоришину отримати контроль над низкою обленерго, які були в управлінні Коломойського, а також змусити власника "Приватбанку" відмовитися від зазіхань на Нікопольський завод феросплавів, продаж якого Пінчуком російським бізнесменам патронували Порошенко з Григоришиним.

Постскриптум

Невдалий досвід 2005 року ліг плямою на репутацію Порошенка незалежно від того, якими мотивами він тоді керувався – покарання злодіїв, які ледь не вбили юриста Карпенка, відновлення справедливості щодо незаконно вилученої земельної ділянки чи банальної наживи.

Ці три історії, як і безліч інших дрібніших, будуть переслідувати Порошенка на посаді президента. Він неминуче зіштовхнеться з випадками, коли вилучення власності в оточення Януковича, руйнування олігархічних монополій або позбавлення Ахметова чи Коломойського пільг буде супроводжуватися звинуваченнями, що в такий спосіб Порошенко намагається наповнити свої кишені або знищити конкурента.

Єдиним можливим виходом з ситуації є руйнація конфлікту інтересів, у якому перманентно вже понад 15 років перебуває Порошенко, який одночасно є бізнесменом і політиком.

Запорукою його успішного президентства може стати лише продаж всього бізнесу, включно з медійним, аби гарантувати, що в своїх учинках президент керується виключно інтересами нації.

Питання, чи хоче чесного президента суспільство, після Майдану більше не стоїть. Питання лише в тому, чи хоче Порошенко відповідати цим критеріям.