Де закінчується Європа? Історичні кордони цивілізації

Один із принципів державної політики Росії припускає вважати, що Росія-унікальна і самобутня цивілізація, що не зводиться ні до «Заходу», ні до «Сходу». 

Дуже часто він зводиться до простої концепції «Росія-не Європа», і може мати на увазі відмову від принципів європейської толерантності та мультикультуралізму. В Україні найбільші побоювання викликає питання розуміння кордонів цієї унікальної і самобутньої неєвропейської цивілізації.

Як відомо, в середньовічній Європі існувало дві цивілізації-західноєвропейський романо-германський світ і візантійсько-балканська православна цивілізація. Територія Київської Русі, а значить і сучасної України перебувала на стику цих світів: з одного боку культура і церква Візантії, з іншого-європейська політична система варягів Рюриковичів, а пізніше-литовських князів.

Розрив майбутньої російської цивілізації з Європою стався внаслідок двох азіатських нашесть: політичний зв’язок було обірвано, коли значна частина Русі була завойована монголо-татарами (1240), а культурна, коли Візантія впала під натиском османських турків (1453). І якщо південно-західну Русь (майбутню Україну) вдалося досить швидко звільнити (1321-битва на річці Ірпінь, 1362-Синьоводська битва) і вона залишилася у сфері європейської цивілізації, то північно-східна Русь (майбутня Росія) свідомо пішла на розрив з Європою .

Причиною розриву послужила спроба об’єднання православної і католицької церкви на Ферраро-Флорентійському соборі (1439). Москва, як по підсумку, і решті православний світ, не визнала цього собору, але, скориставшись моментом, оголосила про незалежність церкви. Російська православна церква залишалася поза канонічної єдності з Вселенським Православ’ям, як сьогодні Українська православна церква Київського патріархату, 141 рік-з 1448-го по 1589-й. Київ же весь цей час перебував у складі грецької (Константинопольської) церкви, поки у 1686 році шляхом підкупу українську церкву не перепідпорядкували Росії. Греки, як і Київський Патріархат, досі оскаржують законність цього рішення.

Таким чином, історичні паралелі показують, що такий бажаний для нинішньої Москви цивілізаційний розрив з Києвом можна провести з політичних кордонів Великого князівства Литовського (рубежу 15-16 століть). Але це означає, що Росії доведеться відмовитися не тільки від претензій, скажімо на Харків або Одесу, а й від Курська з Смоленськом.

Чи не занадто це велика ціна за ізоляціоністську доктрину?

Олексій Васильченко