Воєнний стан чи АТО? Російський агресор повинен отримати адекватну відповідь

Фактично ця стаття була готова ще в cереду. Але збиття малазійського Боїнгу змусило кардинально переробити цей текст. Іще в четвер здавалося є час, є час на дискусію. Сьогодні зрозуміло – його немає.

На військову агресію Росії необхідно відповідати адекватно, не втрачаючи жодної хвили - вводити воєнний стан, принаймні у Донецькій та Луганській областях, перебудовувати економіку на воєнний лад, проводити часткову мобілізацію та посилити каральні заходи стосовно корупції у сфері поставок їжі, зброї, бронежилетів для наших військовослужбовців.

Інакше ми ризикуємо втратити свою незалежність та розвалити країну.

Багато хто з друзів та колег автора виступають проти запровадження воєнного стану, мотивуючи це тим, що режим АТО дозволяє ефективно боротися з терористів.

В нинішніх умовах правовий режим АТО лише ускладнює нашу боротьбу проти сепаратистів та російського агресора.

Про це свідчить порівняльний аналіз тих можливостей, які отримають Збройні Сили України, органи державної влади під час проведення АТО та під час введення воєнного стану.

Так, відповідно до закону "Про боротьбу з тероризмом", за проведення і планування заходів в рамках АТО відповідає керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України, яким зазвичай є генерал СБУ. Саме він приймає ключові рішення, несе відповідальність за них та координує діяльність Збройних Сил, інших силових структур та органів влади.

Проблема в тому, що офіцери і генералітет СБУ, очевидно, непогано знають, як здійснювати "комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності". Але генерали СБУ не знають як планувати та проводити загальновійськові операції, командувати механізованими та аеромобільними бригадами, військовою авіацією.

До тогож, жодна антитерористична підготовка не передбачає наявності у терористів танків, мінометів, БТРів, авіації, установок "Град", зенітних ракетних комплексів "Бук", достатньо чисельних, злагоджених та важкоозброєних військових формувань.

Можливо, це недостатньо переконливо? Можливо й далі по-старому воювати проти таких терористів?

Тоді згадайте інші факти:

1) причетність російської сторони до збиття українського літака АН-26;

2) обстріл із установок "Град" наших армійських з’єднань з території Росії; 3) збиття російською військовою авіацією українського Су-25;

4) постійний прорив важкої військової техніки з території Росії в Україну.

Не говорячи вже про збиття малазійського літака.

"Класичні" терористи, вам не здається? Але класичні терористі максимум з автоматами та вибухівкою захоплюють заручників, а не проводять армійські операції на території двох областей.

Для всіх нарешті має стати зрозумілим: сьогодні українські солдати та спецпідрозділи воюють вже не лише проти сепаратистів, а й проти російської армії.

Все це вимагає адекватної відповіді та використання таких засобів оборони нашої держави, які прописані виключно у законі "Про правовий режим воєнного стану" та абсолютно відсутні в законодавстві про боротьбу із тероризмом (див. Порівняльну таблицю). 

В умовах воєнного стану вже не генерал СБУ, а особисто президент України, як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України,  здійснює керівництво їх стратегічним плануванням та застосуванням, запровадженням та здійсненням правового режиму воєнного стану через спеціальний робочий орган – Ставку Верховного Головнокомандувача.

А Головнокомандувач ЗСУ – начальник Генерального штабу – здійснює безпосереднє планування та керівництво проведенням військових операцій.  

Введення воєнного стану надає додаткові інструменти для боротьби з агресором: вводиться військова цензура, комендантська година, центр управління державою переноситься до РНБО, керівники підприємств повинні сприяти військовим, а всі ресурси держави спрямовуються на її оборону, забороняється п’ята колона.

Сам же правовий режим воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях запроваджується указом президента із наступним затвердженням Верховною Радою "у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності".

Хто буде сперечатися із тим, що саме з таким характером реальних загроз вже впритул стикнулася наша держава?

До останнього моменту у суспільній думці існували іще дві застороги проти введення воєнного стану.

Перша полягала в тому, що запровадження воєнного стану знімає з порядку денного питання проведення дострокових парламентських виборів.

Автор - прихильник таких виборів. Але коли стоїть дилема – перезавантаження Верховної Ради чи збереження територіальної цілісності країни – треба обирати територіальну цілісність.

Не можна залишити поза увагою і наступний аргумент. Проведення виборів зараз означає, що Донбас залишиться принаймні без частини свого парламентського представництва. Що у майбутньому надасть ворожій пропаганді додаткові аргументи – знову Донбас не чують.

Друга пересторога полягає в тому, що запровадження воєнного стану спровокує Путіна на повноцінне військове вторгнення на територію нашої держави.

Проте агресор завжди знайде і при потребі сам сфабрикує привід розпочати військові дії. Військове вторгнення не стається зненацька, воно готується заздалегідь. І якщо агресор його запланував, то рано чи пізно напад відбудеться.

Так сталося із неминучим нападом СРСР на Фінляндію, коли Радянський Союз сфальсифікував так званий майнільський інцидент, звинувачуючи фінів в артилерійському обстрілі радянської території.

Потім вже сам Сталін став заручником цієї хибної логіки, боячись спровокувати напад гітлерівської Німеччини. В підсумку бліцкриг не лише відбувся, але й застав СРСР зненацька, що призвело до колосальних втрат і руйнувань.

Росія давно почала агресію проти України. В цьому переконалися вже не лише українці, а й світове співтовариство.

А ми й надалі будемо проводити проти Збройних Сил Росії Антитерористичну операцію?

Ігор Жданов, Аналітичний центр "Відкрита політика"