Cхема спецоперації ФСБ «Солдатські матері»

5 серпня канал РТР-Планета в усіх новинних блоках показував сюжет про матерів українських солдатів, що вимагають, аби їхніх дітей перестали посилати на братовбивчу війну.

 Коли репліки героїнь репортажу були недостатньо радикальними, справу виправляв переклад, що майже повністю глушив оригінальний текст. В сюжеті йшлося про те, що материнські блокування доріг і демонстрації відбуваються «по всій країні». Хоча ілюструвалося це кадрами з однієї-єдиної неназваної локації. Назву, вочевидь, приховали цілком свідомо – адже йшлося про закарпатський Ракошин. Хоча, звісно, подібні акції ним не обмежуються – згадаймо, як миколаївське жіноцтво стало на захист новобранців 79-ї бригади.

Цікаво, що відбулося це через два дні після того, як СБУ зобов’язала залишити територію України «журналістку» російського телеканалу Russia Today, громадянку США російсько-вірменського (як, до речі, і очільниця каналу Маргарита Симоньян) Аліну Емпріміан. Вона якраз і знімала тамтешній мітинг. Ракошинці, нагадаю, налякані чутками про примусову мобілізацію, упродовж тижня блокували дороги. На громадських слуханнях російська журналістка наполегливо цікавилася у ракошинців, чому вони знову не перекривають дорогу і цим викликала до себе підозру. Згодом з’ясувалося, що на територію України дівчина потрапила за російським паспортом, бо має також і російське громадянство. Причому це було вже не вперше, про що красномовно свідчить знайдене в соцмережі фото Емпріміан у Краматорську на тлі розфарбованої в триколор назви міста.

Це – як і гастролі відомої панянки легкої політичної поведінки Вікторії Шилової  лише одна з ознак того, що «протести солдатських матерів (сестер, наречених, коханок – потрібне вписати)» є нічим іншим, як черговою операцією ФСБ проти України. Операцією, яка, вочевидь, має дві задачі. Перша – подальша демонізація української влади. Насамперед – в очах аудиторії в самій РФ. Однак, з огляду на те, що трансляції йдуть і через супутник, ця дифамаційна кампанія набуває глобального значення: в самій лише Німеччині близько трьох відсотків населення складають вихідці з СРСР та пострадянських держав. І чимала частина з них зовсім не поспішає інтегруватись у тамтешнє культурне й інформаційне середовище – достоту як вихідці з мусульманських країн. Те саме можна сказати про будь-яку країну ЄС, Ізраїль, США тощо – відмінність хіба в пропорції. Та суті це не змінює: демократичне суспільство не може закрити рота цій п’ятій колоні інформаційних зомбі (тим більше, що її посилює армія тролів на місцевих інформаційних ресурсах), тож вони неминуче створюють негативне емоційне тло для будь-яких новин, пов’язаних з Україною. І хоча той негатив слабкий, накладаючись на місцеві міфи, уявлення й культурні стереотипи, він може раптово зіграти на користь агресора. Природньо, цілями є й українські споживачі російських новин: чистка нашого ефіру закінчилась на стадії «показательной порки».

Друга задача – теж зрозуміла: дестабілізація суспільства з легкістю нівелює результати навіть переможної війни. Зрештою, те саме відбулося в самій Російській імперії 1917 року – тож кремлівські фанати військової реконструкції наново обігрують і цю історію.

Та повернімося до матерів, тим більше, що відпрацьовану на них методу може бути використано на будь-якій соціальній групі – від лікарів і вчителів до шахтарів та військовослужбовців.

Отже, цільовий пошук солдатських матерів налагоджено в соціальних мережах «Однокласники» та «Вконтакті». Тим паче що після ухвалення відповідних законів – спрямованих, вочевидь, не лише на носіїв російських паспортів – весь їхній контент можна вважати офіційною базою даних ФСБ. Причому за згодою користувачів – згадаймо реєстраційну форму: номер мобільного, ім'я, прізвище, місто, рід зайнять. Згодом картину доповнює коло знайомств, а надмірна відвертість навіть у закритих групах дає додатковий ґрунт для шантажу. Ну а вкидання провокаційної інформації в ту чи іншу групу забезпечує маніпуляцію настроями й уможливлює вихід на вулиці.

Очевидно, що віртуальні соцмережі є навіть ефективніші за реальні, оскільки одразу відсіюють байдужих і незацікавлених. Втім, нині відокремити одне від одного неможливо й непотрібно. Телефоном хлопець із зони АТО говорить не лише з мамою – це розмова з усією родиною, друзями й приятелями. Це навіть якщо телефон не прослуховується. І знову згадується російський досвід: відключення Криму від українських мобільних операторів продиктовано не лише намаганням видавити їх, але й (чи не насамперед) інтересами інформаційної безпеки.

У підсумку маємо готову маніпуляцію, причому маніпульовані щиро впевнені: вони все роблять з власної волі та через переконання. Тут варто зауважити, що пліткам та їхній ролі в суспільних комунікаціях присвячено не одну сотню міждисциплінарних досліджень. Ця тема стала предметом професійного зацікавлення й експертів у галузі інформаційних війн.

Між тим, подібність «флешмобів» у різних регіонах країни – одночасні, з однаковими гаслами й у однаково важливих місцях (траса Київ-Чоп чи, приміром, Варварівський міст у Миколаєві) – викриває наявність як мінімум загальної методички з їх проведення. Не можуть люди, між якими півтисячі кілометрів одночасно, не змовляючись один з одним, спонтанно почати такі дії. Втім, співвласник ЛАЗу й постпред РФ в ООН Віталій Чуркін може скільки завгодно доводити, що це не суперечить теорії ймовірності. Бо таки не суперечить – теоретично. І ця «теоретичність» стала улюбленим аргументом Москви в усіх суперечках довкола України.

Втім, розпалити невдоволення – недостатньо. Його ще треба роздмухати й підтримувати це полум’я. Тож реальний «диригент» має перебувати поряд. Тож те, що в Ракошині розташований монастир УПЦ МП, а в Миколаєві вже кілька разів в’язали «агентів Новоросії», зовсім не випадково.

Зрештою, Росія в усіх регіонах має розгалужену мережу громадських організацій із промовистими, але як правило не надто винахідливими назвами – «Русское братство», «Русская национальная община» тощо. І вони зараз працюють над реалізацією зриву мобілізації.

З огляду на те, які вкидаються месседжі, можна зробити висновок, що до операції причетні й фахівці з масової психології. «Нам не подолати Росію, тож війна не має сенсу», «нам ніхто не допоможе», «дайте спокій тому Донбасу», «навіщо нам незалежність, за яку гинуть наші діти?!». З останньою тезою автор зіткнувся особисто в розмові з дуже близькою людиною, яка донедавна – власне до «материнських протестів» займала цілком виважену позицію.

Втім, найцікавіший та найнебезпечніший конструкт – «не пустимо наших дітей/чоловіків/тощо в зону АТО, допоки уряд не оснастить їх всім необхідним». По суті, це новітня калька класичної апорії атеїстів: «Чи може Бог створити камінь, який не підніме сам?» Адже забезпечення буквально всім необхідним – неможливе. Хоча б через невизначеність терміну (зокрема, улюблений апокриф радянської школи патріотизму свідчить, що американські морпіхи на Гренаді відмовлялися йти в бій, поки їм не підвезли «кока-колу»). На фронті дефіцит усе і все – розхідний матеріал. Крім того, сам цей ультиматум – очевидна загроза державному суверенітету, оскільки виявляє конфлікт між особистим і громадським благом. Не кажучи вже про деморалізацію сім’ї, а через неї – і військової частини.

Матусями рухають емоції, а в натовпі ці емоції можуть самовідтворюватись. «Дітям не дали бронежилетів!» - цього достатньо для колективної істерики. Та чи є для неї серйозні підстави? Матері не зобов’язані знати, що засоби захисту корисні лише під час безпосереднього вогневого контакту. Але «та сторона» чудово знає, що їм про це тупо забудуть сказати. Або не вважатимуть за потрібне. Або зробити це буде просто нікому. Так само, немає жодних фільтрів і медіаторів між бійцями на завданні та їхніми рідними. До чого призводить спілкування по незахищених каналах, вже неодноразово говорилося.

Аби унеможливити чи бодай утруднити подальше застосування технології типу «материнський протест» держапарату вкрай потрібно навчитися говорити з громадськістю не в екстреному режимі розмов із натовпом, а постійно. Будь-яка дія потребує коментарів і пояснень – саме так працює демократія. Піар-офіцери (не плутати з «дєвочками, що складають прес-релізи») потрібні не лише армії. І якомога швидше. Пам’ятаймо слова геніального Сунь-Цзи: непереможність міститься в тобі самому, можливість перемоги міститься в супротивникові.

Олексій КАФТАН