Доброволець відповів на закиди у стилі «воює армія, а батальйони не потрібні»

Сьогодні якийсь військовий день.

Надіслав в батальйон рапорт-пояснення про поранення. Навіщо він, не зрозуміло, але хай, мені не важко.

Тут же зустрів Сєрьогу Моряка, ми служили в батальйоні разом і разом проходили учебку. Виявляється ми сусіди. Сєрьозі стало нудно в Маріуполі і він звільнився. Це те, про шо я вже писав - добровольцям нудно стояти на блок-постах, добровольці хочуть битись. Він трохи побуде вдома з сином і поїде в Айдар.

Одразу ж після цього мене набрав Діма. Діма пішов добровольцем в армію. Там йому при його зріст/вага десь 170/65 видали РПК, з яким тіки боєкомплекту мають видавати тищу набоїв. Реально в нас видавали 300-500, скільки в армії - не знаю. Але чомусь не думаю, що більше, бо нещодавно їх відвідав комбриг і наказав не стріляти, навіть якщо буде прорив. При тому, що вже другу добу від них вивозять по 2 двохсотих, а загалом з відділення їх лишилося четверо.

Деякий час тому в інеті пройшла кампанія під умовною назвою "воює армія, батальйони нє нужни" і всюди в інтернетах говорили, що, мовляв, батальйони лише піаряться, а насправді відсиджуються в тилу, а всю роботу робить армія. Навіть зараз я періодично натрапляю на бруд в бік батальйонів - сьогодні на харківському сайті новин я прочитав, що батальйони "Харків-1" та "Слобожанщина" робили на війні ужасні вєщі, напрімєр, порушували правила техніки безпеки.

Так ось, армія з кадровими офіцерами прекрасно показала себе в Криму, в частинах Донбасу, де солдат витягали з частин за шкірку, та здирали з них каски та броніки. Каски, яких в нас не було. Броніки, на які волонтери збирають гроші зі звичайних людей.

Я, як солдат-доброволець, не уявляю, щоб з мене цілого, живого та при свідомості, здерли мій бронік. You can have my guns when you pry them from my cold dead fingers, як кажуть американські товаріщі.

Знаєте, що відповів Діма, коли я запитав його, що ж вони будуть робити, якшо таки буде прорив? "Ну канєшно стріляти!", сказав він.

А знаєте, що вони просять, коли волонтери (в тому числі моя мама) питають їх, що їм купити? Вони просять "Град", "Ураган" чи шось таке. Каже, набридло вже сидіти, хочуть йти в наступ.

Гадаєте ми втратили б Крим, якшо б там були такі хлопці?

Колись Павлург, якого я тренував ще як жив у Києві, привіз мені з Бразилії розарій, і я носив його як натільний хрест. Навесні його зірвали з шиї мусора, коли били і грабували нас під Чутовим. Зірвали, щоб я не повісився у автозаку, хоча нас там напхали стільки, що й стояти було важко. Для християнина самогубство - тяжкий гріх, нехтування безцінним дарунком Бога. І ми будемо захищати цей дарунок. 

Що б не казали там всякі комбриги.

А Павлург привіз мені з чергової подорожі ще один розарій. Дякую тобі, Павлург:)

shaleniy-slonik