Крик душі!!!

Всі хлопці сказали, що якщо не буде змінюватися ситуація – вони всі підуть на Київ. 

Їм просто все це надоїсть…коли грузять поранених – без рук, без ніг, вони ще дихають, але їх не довозять до лікарень. Лікарень близько немає, навіть пунктів медичних… Наші політики забули, що вони люди. Вони перетворюються на нелюдів…
Те, що говорять у Києві – все брехня і неправда. Ніхто не дає ніякої команди, ми не просуваємося вперед. Ми виходимо на позиції – нас обстрілюють, ми далі стоїмо на цих позиціях… Ніхто не командує військом. Військо взяло ініціативу у свої руки і виживає. Я не знаю, який генерал в Україні може взяти на себе відповідальність. Таких немає. Хочу звернутися до всіх волонтерів, які допомагають українській армії: робіть це, робіть це часто. Важко туди добратися, але звертайтеся, будемо допомагати. Прошу, щоб вся Україна думала тільки про те, що у нас сьогодні є ворог і його треба побороти. Хто може – моліться, хто може – допомагайте, хто може – давайте гроші, хто може – возіть. Бо дуже серце розривається, коли ти знаєш, що там вони в окопах нічого не мають. 

А десь в центрі дискотеки, концерти, люди забавляються. 

ТАК НЕ МОЖНА! 

Це не по-християнськи.