За що Путін купуватиме «п'яту колону» в українському парламенті?

Розчарувавшись у можливостях взяти неслухняну сусідку воєнною силою, російський верховода згадав давню приказку: «не мытьем, так катаньем».

Російський професор політології Лілія Шевцова попереджає про підлі плани Путіна і його помічника Суркова. Мовляв, ці двоє вважають, що прийшов найвдаліший момент для купівлі "п’ятої колони" в українському парламенті. Розчарувавшись у можливостях взяти неслухняну сусідку воєнною силою, російський верховода згадав давню приказку: "не мытьем, так катаньем".

Сумніваюся, що на ідею "великих закупів" Кремль надихнули плачі нових українських парламентарів з приводу низьких зарплат, хоча первинно свою роль могли зіграти і вони. Але плани не виникають з нічого, на порожньому місці, московські політтехнологи і політстратеги чудово освідомлені у ненаситних апетитах наших з дозволу сказати політиків.

Оце знання вже кілька разів зіграло із Путіним злий жарт. Востаннє – рік тому, коли він, спокусивши Януковича дармовими мільярдами і дешевим газом, враз заварив у Європі та світі таку кашу, що її доведеться сьорбати усім не рік і не два. Бо чоловік, ласий до грошей, — тип непевний, хтось завжди може запропонувати більше, а іноді захланність (як у випадку із «золотим батоном») вилазить боком усій країні.

Звісно, зараз Путін із Сурковим навряд чи зважаться купувати всіх оптом. Але, як на мене, в українському парламенті, й не тільки знайдеться достатньо потенційних дворушників, готових, як їм здається, вирішувати питання власної політичної перспективи і кар’єри саме у такий спосіб. Влада, — вона ж така річ, той, хто володіє нею, завжди ризикує стати ворогом чи, просто, недоброзичливцем. Комусь обмежив можливості досі успішного бізнесу, когось не взяв на жирну посаду, хтось піде з простягнутою рукою, втративши не надто законне джерело прибутків, а інший узагалі сяде за грати.

Навряд чи Путіну із Сурковим слід розраховувати на ідейних адептів "русскаго міра" в Україні. Їх, як свідчить досвід, одиниці, та й тих відтак доводиться утримувати коштом російського бюджету на підмосковних дачах. Погляди наших "шопоголіків", у першу чергу, зупиняться на тих, хто отримав надто мало після Революції Гідності, чи, як їм здається, незаслужено обділений. Звісно, що серед асортименту є і ті, чиї особисті справи відлежувалися досі на особливих полицях у закамарках ФСБ, на тих, кого можна шантажувати непристойним, з точки зору політика минулим, брудними оборудками, сумнівними зв’язками.

Що обіцятимуть навзамін? Та, мабуть, у першу чергу, гроші, їх до послуг високопосадових покупців – купа, вся російська скарбниця. Відтак – посадову перспективу у випадку успішності сценарію з повалення чинної української влади. Можливо, поділяться певними бізнесами, точніше, змусять своїх олігархів відрізати частку для колаборантів. Еквіваленти можуть бути розмаїтими, у кожному випадку – свої.

Але є одна штука, здатна поламати "великий розпродаж". Ми вже проходили схожі уроки, і знаємо не з чужих уст, що таке міністри оборони чи голови СБУ із російським громадянством. Знаємо також, як скуповувалися, причому фракціями, — наші політики, аби відтак голосувати чи, — навпаки, — не голосувати за певні закони. Розуміємо, чим завершилися тотальні демонтажі війська, міліції, спецслужб, — не паперовими, а реальними, кривавими втратами. І ще, — нарешті ми усвідомили, що самі, власноруч можемо припинити будь-який план знищення нашої незалежності. Хай навіть за нього заплатять небачені гроші, куплять сотні політиків, однак останнє слово буде за народом. Його ж не купиш…

Ігор ГУЛИК