Неправда про біометричні паспорти, або Як підставили міністра Авакова

Однією з топ-новин останніх днів є інформація від міністра внутрішніх справ Арсена Авакова щодо ситуації з біометричними закордонними паспортами.

Те, що Україна розпочинає видачу таких документів, дійсно дуже важливо, адже це – одна з умов надання Євросоюзом безвізового режиму для громадян України.

Але, на жаль, чимало інформації від міністра не відповідає дійсності та є визнанням відверто протиправної діяльності чиновників.

До прикладу, пан Аваков стверджує, що у 2013 році закордонний паспорт коштував 800 гривень, а у 2014 році - коштує 120 гривень.

Це зовсім не так. Тут співставлені непорівнювані числа. Останнє (120 грн) – це вартість бланка паспорта (включно з персоналізацією документа). І ця сума ні у 2013 році, ні у 2014 році не змінювалася.

Натомість, через незаконні побори в системі Державної міграційної служби (ДМС), фактично громадяни сплачують за закордонний паспорт від 400 до 800 грн.

Так було у 2013 році, так залишалося й у 2014-му. Тобто ця інформація – відверта маніпуляція.

Більше того, у 2014 році ситуація навіть погіршилася, бо Державна міграційна служба почала "заганяти" громадян за отриманням паспортів до офісів Державного підприємства "Документ", де додатково стягується ще 250 грн на кожному паспорті.

Про це ДП ще буде сказано далі.

Але важливо, що крім цієї "помилки" в повідомленні від міністра, на жаль, є також відверті заклики до порушення закону.

По-перше, міністр внутрішніх справ повідомив суспільству вартість нового закордонного паспорта (так званого "біометричного"). І ця калькуляція, за викладом Арсена Борисовича, включає: "261 грн (15 євро за курсом на 29.12.2014) + державне мито 170 грн + вартість реєстраційних послуг 87,15 грн. Всього 518 грн 15 коп.".

Цим самим міністр виправдав існуюче сьогодні свавілля в системі Державної міграційної служби, яке пов’язане з тотальним ігноруванням рішень судів у справі про оплату закордонного паспорта.

Крапку в численних судових спорах поставив Верховний суд України 3 грудня 2013 року, коли встановив, що єдиним легітимним платежем за закордонний паспорт є державне мито (тобто 170 грн), а вимагання інших платежів є протиправним.

Важливо вкотре наголосити, що це судове рішення є обов’язковим для усіх суб’єктів владних повноважень (згідно з частиною 1 статті 244² Кодексу адміністративного судочинства України), тобто для всіх чиновників і Державної міграційної служби, і МВС, і будь-якого іншого органу влади.

І те, що воно досі не виконується – це лише провина неспроможної прокуратури, яка не бачить очевидного криміналу (стаття 382 Кримінального кодексу України).

Фактичні збитки громадян від порушення судових рішень з боку ДМС складають щороку більше 300 млн грн.

По-друге, міністр офіційно рекламує діяльність Державного підприємства "Документ" у системі ДМС.

І проблема не лише в тому, що це держпідприємство бере додаткові кошти (у випадку із закордонним паспортом – 250 грн) ні за що, тому що жодної роботи, про яку пише Арсен Аваков, це ДП не виконує.

А насамперед у тому, що діяльність ДП "Документ" з 1 січня 2013 року знаходиться поза законом (відповідно до частини 7 статті 20 закону України "Про адміністративні послуги"). При цьому дане ДП заробляє не лише на закордонних паспортах, але й на фіктивному "консультуванні" та "формуванні пакетів документів" за десятками інших адміністративних послуг ДМС.

Звісно, міністр, який керує сотнями тисяч підлеглих, може не знати дрібних нюансів у системі міністерства.

Проте хтось же подав йому таку інформацію і фактично зробив Авакова співучасником усієї цієї протиправної системи паспортної корупції.

Можна аналізувати й інші проблеми паспортної сфери.

Чому, наприклад, влада вважає, що закордонний паспорт – це "розкіш", і стягує з громадян за цю адміністративну послугу не лише її собівартість, а більш ніж подвійну плату?

Чи можна вважати перемогою усунення від ринку виготовлення паспортів ЄДАПС, якщо вартість бланка паспорта все одно залишається підозріло високою (для порівняння: аналогічний паспорт для Молдови друкується фінським виробником за ціною менше 7 євро)?

Чому вартість українського паспорта, виготовленого на українському підприємстві, обраховується в євро, а не у гривні?

Чому нова демократична влада вперто не хоче замінити закон, на основі якого ґрунтується видача закордонних біометричних паспортів? Адже, нагадаю, це й досі закон "Про Єдиний державний демографічний реєстр…" 2012 року, авторства одіозного регіонала Василя Грицака. Серед іншого цей закон потребує мільярдних інвестицій на створення не потрібної суспільству інтегрованої мега-бази даних – Єдиного демографічного реєстру.

Є ще багато й інших запитань. Проте, на жаль, нова влада, як і попередники, вперто їх ігнорує.

Хоча питання тут не просто у тому, скільки громадяни сплачують за паспорт, а в тому, чи є в Україні елементарний правовий порядок, повага до рішень суду та чиї інтереси в урядовців на першому місці – суспільні чи відомчі або навіть приватні.

Мусимо констатувати, що у 2014 році система Державної міграційної служби стала ще більш закритою і повністю ігнорувала вимоги громадськості до прозорості й діалогу.

Добре хоча б те, що нарешті міністр внутрішніх справ визнав свою причетність до функціонування цієї системи та відповідальність за неї.

Автор:

Віктор Тимощук,

Центр політико-правових реформ