"Відмовитися від українського транзиту в Росії не вийде" - експерт

- В Євросоюзі інтерконектор вже будують. Наприклад, Греція-Болгарія. З Україною складніше - поки тільки розмови. Найголовніше питання: хто вкладе в це будівництво гроші? Реальних інвесторів поки не видно.
- Південний коридор будується і буде працювати. Попервах пропускна спроможність планується в 2 млрд, потім - 10 млрд кубометрів. Після 2020 року чекаємо розширення ще на 10 додаткових млрд. кубів.
- Сьогодні доля Транскаспійського газопроводу залежить від одного: чи знайдеться інвестор. Поки таких не видно.
- Третій пакет працює, і "Газпром" змушений підкорятися. Покарання "Газпрому" за "монопольні практики" буде, але напевно в скороченому варіанті: компанія вже зняла більшість претензій, виконуючи вимоги Єврокомісії.
- Європа, на мій погляд, збереже теперішній відсоток споживання російського газу, принаймні на найближче майбутнє.
У 2014 році, за оцінками статистичного агентства Eurogas, 28 країн ЄС плюс Швейцарія, яка до нього не входить, спожили 417 млрд кубічних метрів природного газу. Близько 25% цього обсягу прийшло з Росії.
Це менше, ніж у попередні роки, коли частка "Газпрому" на ринку досягала 30%. Україна у 2014 році спожила 42,6 млрд. кубів. Імпорт з Росії – 14,5 млрд кубів або 34% від спожитого газу.
- З 2007 року положення "про кінцевий пункт", тобто заборона реекспорту, фактично не працює. І "Газпромом" на цьому пункті вже не наполягає. Якщо це не "віртуальний" реекспорт, як у випадку з Україною. Доступ третіх сторін буде, якщо конкретну трубу на певний період і на певних умовах не звільнять від цієї норми. Прив'язка до нафтових цін - це справа сторін контракту. Та вона поступово втрачає своє значення.
- Зараз схоже на те, що у Європі у сланцевого газу немає ніяких перспектив, якщо не рахувати невеликі проекти на Британських островах.
- Туреччина - примхливий і вимогливий транзитер. Тому від українського транзиту в Росії відмовитися не вийде. Головна причина - клієнти "Газпрому" не захочуть переключатись на новий довгий маршрут і будувати в Туреччину газопроводи. Звісно, не виключено, що одну нитку до Туреччини все-таки прокладуть. Але і це зроблять із запізненням.
- Буде теж працювати. Але завантаженість поступово падатиме.
- Обидва проекти "гальмують". Не буде ні обіцяних обсягів, ні обіцяних термінів. Китай може купити щонайбільше 30-38 млрд кубометрів російського газу, але тільки за ціною нижче собівартості. Економічно це, поза всяким сумнівом, повне фіаско "Газпрому".
- Можна багато чого говорити про прогнози. Але зараз ми в такій ситуації, що споживання газу в Китаї передбачити я поки не беруся. Як не беруться це робити і експерти British Petroleum (нафтогазова, нафтохімічна та вугільна транснаціональна монополія Великобританії – "ред".)
- Так. Газопроводи на чотири гілки із Центральної Азії будуть працювати. Не виключаю побудову п'ятої нитки: Іран-Пакистан-Китай.
Будівництво газопроводу "Центральна Азія-Китай" почалося в липні 2008 року. Його загальна протяжність - близько 10 тисяч кілометрів. Складається з 4 гілок. Гілки А, Б і С проходять по територіях Туркменістану, Узбекистану і Казахстану. У Китаї труба прокладена до міста Хоргос, де і з'єднується з 2-й гілкою газопроводу "Захід-Схід". Очікується, що до кінця 2015 року, пропускна спроможність усіх трьох ліній магістрального газопроводу "Центральна Азія-Китай" збільшиться до 55 млрд кубометрів на рік.
Зараз сторони приступили до будівництва четвертої гілки. Вона пройде по іншому маршруту - з Туркменістану до Китаю по території Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану. Таким чином Казахстан випадає як країна транзитер з однієї з гілок.
- У Туркменії Китай не конкурент європейським споживачам. Тому що газу там вистачить на всіх.
- Іранська нафта піде після скасування ембарго в основному в Індію і Китай, але це світовий ринок - вона потрапить і в Європу, і до Латинської Америки.