Глухий кут швидких реформ: поки знайти вихід не вдається

Не варто доливати олії до вогню критики Кабміну. Дійсно, наразі роздмухування конфліктів лише грає на руку нашим ворогам. Одначе хотілося б акцентувати ось на чому.

У нашому уряді існує мораторій на критику один одного й особливо прем'єр-міністра. Це називається «бути командними гравцями». Сміття не виноситься з дому, і тому суспільство та іноземні партнери бачать лише наслідок – гальмування реформ. Часом хтось виносить сміття, і тут виникає сплеск активності в медіа та соцмережах. Складається враження, що відбувається щось унікальне. А ви попитайте урядовців без диктофону, і вони вам розкажуть безліч історій.

Триматися командою – це правильно, і цього ж вимагає регламент Кабміну. Але мова про засадничі речі. Я ще на початку грудня писав, що пошитий зі клаптів коаліційний уряд буде не здатен на швидкі реформи. Так і сталося, попри фантастичні реформаторські зусилля окремих урядовців.

Імператив нинішньої української влади: реформатори й антиреформатори не повинні між собою сваритися, аби не допустити конфлікту на кшталт того, що свого часу виник між Ющенком і Тимошенко. Сваритися забороняють європейці та американці, і тому політичні лідери тиснуть на «своїх», аби сварки не виносити на публіку. Доведений до крайнощів конформізм під таким тиском призводить до втрати обличь усіма, якщо хтось один заявляє, що король голий.

Ця ситуація не має жодного виходу, окрім нових парламентських виборів, але й це не вихід, бо переможуть на них праві та ліві популісти, а також реваншисти-регіонали.

Ось чому у нас проблеми з реформами. Ось що треба обговорювати насправді.

Валерій ПЕКАР