Привид Тяньаньменю. У Китаї посилюються протестні настрої

Восени минулого року в Гонгонгу відбулися масштабні протести

Чому зараз ситуація в китайському суспільстві нагадує становище перед протестами на площі Тяньаньмень.

Цього року стало остаточно зрозуміло, що серце громадянського суспільства Китаю б'ється в Гонконзі, а не в Пекіні, пише Мартін Лі, глава Демократичної партії Китаю, у колонці, опублікованій у №23 журналу Корреспондент від 12 червня 2015 року.

4 червня там зібралося понад 100 тис. осіб, щоб вшанувати пам'ять жертв драматичних подій на пл. Тяньаньмень у 1989 році. У нас в країні немає жодного пам'ятника, який нагадував би про це, але події нинішнього року показали: всі пам'ятають, що тоді сталося.

Але тепер народні протести готові спалахнути вже не в столиці, а в приморських містах, таких як Гонконг або Шанхай. Причин цьому декілька.

По-перше, Пекін стає все більш офіційним містом, там зараз живуть переважно державні чиновники і туристи. Великі компанії воліють переводити свій бізнес південніше, де умови роботи краще, а тиск з боку комуністичної партії не такий сильний. Тому не дивно, що в останні дні армія і поліція з настанням сутінків перекривали Тяньаньмень і всіх звідти виганяли. Партійним діячам не потрібен навіть натяк на можливі протести під їхніми вікнами.

По-друге, Гонконг поки що має досить автономний статус і не так давно приєднався до Китаю. Тут більше відчувається вплив Заходу, і весь великий бізнес зосереджений тут. Тому влада не захотіла розганяти масові демократичні протести, які були у нас зовсім недавно. Хоча в інше місто вона не замислюючись ввела б армію.

Треба розуміти, що зараз китайське суспільство сильно змінюється, і події на Тяньаньмень уже не можуть повторитися. Зростання популярності соціальних мереж та інтернету привело до того, що навіть в умовах блокування багатьох з них і тотального контролю над активністю в Мережі люди можуть використовувати їх для координації. Так ми робили в Гонконзі – було б неможливо організувати протести такого масштабу без доступу до інтернету.

Крім того, офіційна влада зараз занадто інтегрована з міжнародним співтовариством, вона не готова застосовувати танки проти мирних демонстрантів і не захотіла робити цього зараз. Торгові та економічні зв'язки для Пекіна тепер означають набагато більше, ніж два десятки років тому. І головне, важливо як їх дії покажуть по телевізору. Сьогодні зрозуміло, що наша країна стає провідною світовою економікою, і владі важливо переконати світ, що ми дотримуємося певної видимості демократії.

Але з іншого боку, як і 26 років тому, Пекін не допустить справжніх протестів. Особливо зараз, коли у нас поступово формується уряд тільки однієї людини. Глава партії Сі Цзіньпін послідовно відсунув від управління своїх колег і зосередив всі повноваження у своїх руках. Навіть ЗМІ тепер кажуть нам переважно про нього, показують репортажі його закордонних візитів з дружиною, хоча раніше приватне життя лідерів партії трималося в секреті.

А тепер з глави КНР роблять повноцінного авторитарного лідера, який стає символом народу, другим після Мао. Його попередників намагаються зайвий раз не згадувати, так само як і союзників, з якими він прийшов до влади. Система меритократії, коли спеціальні лідери спільно вирішували всі державні питання, відходить у минуле.

На цьому тлі нові протести кинуть тінь особисто на главу партії, тому вони неприпустимі. Хоча самі китайці поступово стають все більш незадоволеними своїм керівництвом. Справа в тому, що розрив між багатими і бідними в нашій країні зростає. Економічний розвиток, покликаний вирвати країну з бідності, привів до зростання кількості мільйонерів і жебраків. Це скоріше стосується материкових регіонів. Сьогодні, коли економіка знову буксує, люди бояться, що їхнє життя ще більше погіршиться і вони повинні будуть заплатити за велич, яку наша країна постійно проголошує.

Тоді на площі Тяньаньмень люди вимагали реформ, але отримали кулі. Хоча незабаром Китай почав змінюватися. Тепер в країні назріла схожа ситуація, і ми хочемо, щоб наші лідери були готові до реформ і провели їх.

Сподіваюся, що цього разу нам не знадобиться стільки жертв, щоб донести до Пекіна наше послання.