Можна виїхати, але це доля прагматичних і слабких людей. Ексклюзивне інтерв'ю Святослава Вакарчука

У пошуках нових сенсів лідер Океану Ельзи полетів на чотири місяці на навчання до США. 

Перед від'їздом ми поспілкувалися з музикантом про те, в якому статусі він збирається повернутися, а також про українську владу, відсутність змін у країні та війну.

Святослав Вакарчук бере чотиримісячний тайм-аут. Навесні він увійшов в число 15 щасливчиків із різних країн світу, які виграли стипендіальну програму Єльського університету, одного з найпрестижніших вузів планети. У кінці серпня Вакарчук полетів, але обіцяв повернутися. Повернутися зі свіжими силами і, можливо, в новій якості.

У новому номері НВ — інтерв'ю на шести сторінках із найвідомішим українським музикантом, якого обожнює публіка не тільки за тексти і музику, але і за активну проукраїнську позицію.

— Багато хто з міркувань політкоректності бояться озвучувати, що вони, в принципі, змирилися з тим, щоб відпустити Донбас і Крим.

— Що означає відпустити?

— Це означає, що нехай там буде невизнана республіка, ми будемо розвиватися окремо.

— Китай ніколи не визнає існування Тайваню, хоча Тайвань розвивається бурхливо, і у нього все добре. Японія ніколи не визнає [російськими] Курили.

— Це державна політика, а я кажу про суспільний рівень.

— Я не політик, але як простий громадянин для себе остаточних висновків ще не зробив. Якби я був при владі, то для того, щоб зупинити цю війну, припинити кровопролиття і вирішити питання зі сходом, я б поставив на карту все найдорожче, що у мене є. Якщо ти не готовий на це, то ти не та команда, яка сьогодні здатна вирішити проблему. Готовність пожертвувати своїм життям заради великих ідеалів і є свідчення того, що ти страшно в це віриш.

Якби я був при владі, то для того, щоб зупинити цю війну, припинити кровопролиття і вирішити питання зі сходом, я б поставив на карту все найдорожче, що у мене є. Якщо ти не готовий на це, то ти не та команда, яка сьогодні здатна вирішити проблему

Наприклад, Небесна сотня — на жаль, дуже трагічний, але прямий доказ, що ці люди ставили свободу вище, ніж все інше на землі, безпеку і навіть життя. Вони його віддали. Нехай перші кілька жертв були, скажімо так, трагічною випадковістю або кимось спланованою провокацією, адже люди не чекали, що в них будуть стріляти на ураження. Але в останні дні вони вже бачили, що їх вбивають, але продовжували йти. Якщо ти йдеш у владу і кажеш, що поведеш народ далі, ти повинен будь-якою ціною виконати обіцяне, з яким ти прийшов до влади, чого б тобі це не коштувало. Або піти і сказати "я не можу" і не обманювати очікування людей.

— Останнім часом в Україні посилилися настрої "пора валити, тут нічого не буде". Я далеко не "поравалитик", але мене досить сильно пригнічує величезну кількість інформації про масштабне розкрадання в держкомпаніях. До вас така інформація доходить і що ви думаєте з цього приводу?

— Ви кажете, в держкомпаніях крадуть. Звичайно, крадуть. Вони будуть красти до тих пір, поки не зрозуміють, що перша сотня головних людей в країні з цим жорстко бореться, безкомпромісно, садить в тюрми.

— Я мав на увазі, що перша сотня їх покриває або бере участь у крадіжці сама.

— Я не знаю, чому це відбувається. Візьмемо Міністерство внутрішніх справ. З одного боку, з'явилася поліція — це, я вважаю, успішна реформа. З іншого, головного начальника ДАІ Закарпаття замість того, щоб усувати, переводять до Києва на підвищення. Я не розумію — це як? Напевно, це називається політична гра і балансування інтересів в сучасних українських реаліях. Але це точно не те, що дасть прорив Україні. Якщо суспільство не готове, якщо у нас немає судів для того, щоб судити і садити, то хоча б масово відстороняйте від роботи. Моментально, не замислюючись. Це ж ви можете? Чому цього не відбувається?

— А ви можете це питання задати їм, а не нам?

— Можу. Скажіть кому, я поставлю.

— Ну, у вас товариські стосунки з Петром Порошенком. Йому, наприклад?

— У мене немає дружніх стосунків ні з одним з політиків. Але якщо у мене буде така можливість, я його запитаю.

— Як ви думаєте, чи впорався Порошенко з тим завданням, яке на нього поклали в травні минулого року?

— Дуже складно поєднувати роботу президента з тим, щоб бути власником великого бізнесу, навіть якщо ти їм не керуєш. Це важко і для нього, і для країни. Я це відверто говорив йому і кажу вам. Потрібно бути або бізнесменом, або політиком. Мені здається, що політику, який хоче увійти в історію, потрібно визначитися, що для нього важливіше. Тоді тобі просто нічого втрачати. Уяви собі: ти працював постійно, це було частиною твого життя. Ти заробив великі гроші, побудував бізнес. І тут раптом все в один момент можеш втратити. Але ти повинен бути готовий до цього, тому що така твоя роль. Так, краще до того, як ти це зробиш, продати бізнес. Нехай дешевше, але ж ти вже не бізнесмен і не повинен мислити цими категоріями, ти вже думаєш про державу. В той же час я вважаю, що він [Петро Порошенко] досить багато робить у зовнішній дипломатії. Мені взагалі здається, що публічна риторика — його сильна сторона. Принаймні, широта його суджень і погляд на проблему в якомусь сенсі мене влаштовують. Але знову ж, де команда? Де люди, які не зручні і близькі, а чужі, але такі, які будуть щось робити.