Емоційна нестабільність або провокація в інтересах Росії. Хто і навіщо кинув гранату під ВР – експерти

За Конституцію проливається кров

Граната – не метод для громадського обурення. Сперечаючись про проблеми децентралізації, можна втратити предмет обговорення – саму державу

Невідомі жбурнули бойову гранату в бійців Національної гвардії під стінами Верховної Ради в понеділок, 31 серпня. Так протестували проти прийняття парламентом поправок до Конституції щодо децентралізації.

За попередніми даними, один нацгвардієць-строковик загинув. Двадцятип'ятирічний правоохоронець, родом із Херсонської області, помер від осколкового поранення. В цілому, в ході зіткнень поранено 90 осіб.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що чоловіка, який кидав гранату, вже затримали. Хто він – ще невідомо, проте свідки події вказують, що прилетів небезпечний предмет з боку мітингувальників від партії Свобода.

Що це – спланована провокація чи щире невдоволення діями влади, коментують НВ українські політологи Вадим Карасьов і Володимир Фесенко.

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень Пента

У мене є дві версії того, що відбувається. Перша – зараз під Радою зібралося багато емоційно збуджених людей, які бачать в діях влади зраду. Там дуже багато представників радикальних політичних організацій, які знаходяться в опозиції до чинної влади. Можуть бути неврівноважені, гіперемоційні люди, в тому числі ті, які пройшли фронт. Тому зброя в руках таких людей – це небезпека. Є люди, які не думають про наслідки. Ось він бачить перед собою міліціонера або національного гвардійця, перед ним ворог. Людина засліплена емоціями, кидає гранату.

Друга версія – ця людина свідомо провокувала ситуацію. Будь-яка ситуація з великою кількістю постраждалих, сутички в центрі Києва, конфлікти між мітингувальниками і правоохоронними органами – це вигідно Росії. Тому, треба розбиратися: людина зробила це під впливом власних емоцій, або спецслужб сусідньої держави.

Нещодавно лідер сепаратистів, Олександр Захарченко, сказав, що в Києві може бути третій Майдан, зміниться влада, і з нею нам буде легше домовлятися. Не думаю, що буде так, але сама постановка питання дуже показова.

Про якісь конкретні політичні сили немає сенсу говорити. Правий сектор, Свобода, або радикали Ляшка – неважливо. Якщо людина провокувала, їй було важливо створити таку ситуацію, це була її мета. Кров, постраждалі – з чиєї колони це зроблено, не настільки важливо.

Відповідальність за безпеку повинні нести не тільки правоохоронні органи, але й організатори таких мітингів. Політичні сили зараз повинні допомогти в розслідуванні цієї справи. Потрібно встановлювати персональну відповідальність, без прив'язки до організації.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій

Гранатами не обурюються. Обурюватися можна цілком цивілізовано, у мирних громадянських формах протесту. А коли з не самого доленосного приводу кидають гранати – це означає, що, або політичні сили не контролюють своїх вуличних прихильників. Або це продумана провокація, спрямована на те, щоб затьмарити або змастити ефект від прийняття закону про децентралізацію. Або на те, щоб і далі послаблювати і до того не дуже міцну, розхитану, владну конструкцію в Україні. Щоб підривати залишки тієї стабільності, яка вкрай потрібна сьогодні, щоб зробити вирішальний крок з дипломатичного врегулювання конфлікту в Донбасі і закінчення війни.

Хтось грає на послаблення влади. Внутрішні опоненти влади, в тому числі, які знаходяться в коаліції, хочуть пограти на труднощах президентської команди. Яка, в свою чергу, неохоче, але змушена, в тому числі і по рекомендації наших західних партнерів, і щоб зберегти коаліцію у підтримці України, йти на такого роду кроки по дипломатичному врегулюванню конфлікту на Донбасі.

Хтось хоче пограти в патріотизм. Тому, терміново перейшли до того ігровому столу, де можна розіграти фішку патріотизму.

Хтось взагалі хотів би створити контекст нестабільності, щоб ловити політичну рибку у воді.

А є і зовнішні сили, яким багато чого не подобається, в тому числі, і наш варіант мирного процесу на Донбасі, погоджений з нашими західними партнерами. У будь-якому випадку, немає ніякої необхідності виражати протест такими мілітарними методами.

На річницю Незалежності президент говорив, що нам не потрібен пацифізм, але нам і не потрібний легковажний, що межує із злочинним, мілітаризм. Це теж частина проблеми. Проблема пов'язана з тим, що суверенітет держави, про який сперечаються весь час, у зв'язку з децентралізацією, насправді знаходиться здебільшого на вулиці серед стихійних критичних мас з мілітарним ухилом, а не в державі. Так що не треба все зосередити тільки на те, що децентралізація розмиває державний суверенітет. Його зараз більше на вулиці, ніж у самій державі, і про це треба не забувати. Сперечаючись про проблеми децентралізації, можна втратити предмет обговорення – саму державу.