Як Путін поховав Євразійський союз

Лідери Казахстану та Білорусі побоюються президента РФ, тож нервувати його своїм виходом з Митного союзу не наважаться. Але дистанціюватися намагатимуться

На жаль, стверджувати, що Путін втрачає підтримку своїх союзників – Казахстану і Білорусі, ще зарано, незважаючи на економічні труднощі Астани і заяви Лукашенка про те, що «русский мир» - пропагандистська дурість. Залежність цих країн від Росії дуже велика; особливо це стосується Білорусі.

До того ж, Митний союз вже оформлений, і розірвати його означало б створити всім нинішнім його учасникам додаткові проблеми - як економічного, так і політичного характеру. Більш того, після події в Україні лідери Казахстану і Білорусі побоюються Путіна, тож нервувати його не наважаться.

Більш ймовірний інший сценарій: і Нурсултан Назарбаєв і Олександр Лукашенко постараються максимально дистанціюватися від політики Путіна. Частково це вже відбувається. У всякому разі, у відношенні України обидві країни намагаються вести як можна більш гнучку політику. Назарбаєв і Лукашенко не у всьому підтримують Путіна. У принципових речах – так, але намагаючись показувати свою особливу політику.

Думаю, в обох країнах, особливо в Казахстані, економіка якого більш автономна і в якому було більше невдоволення економічною інтеграцією в Митний союз, будуть роздумувати над тим, як мінімізувати негативні наслідки санкцій проти РФ. Адже ці санкції, нехай і опосередковано, б'ють і по економіці інших членів МС, і тим доведеться шукати механізми зниження негативів і посилення своєї автономії.

Однозначно можна заявити про те, що події останніх півтора років пригальмують інтеграцію в рамках вже не Митного, а Євразійського союзу. Цей проект, думаю, стане однією з жертв путінської політики.

Але розвалу Митного союзу або демонстративних виходів з його складу я поки не чекаю. І Лукашенко, Назарбаєв були ініціаторами створення цього союзу, не тільки Путін. Забувати про це не можна. Тому більш вірогідним мені здається, що вони спробують нейтралізувати ризики, не виходячи зі складу цієї організації.

Крім того, Лукашенко намагається за допомогою українського конфлікту налагодити відносини із Заходом. І перші результати вже є.

Для початку, вже немає повної ізоляції Білорусі від Заходу. Навіть сам той факт, що канцлер Німеччини Ангела Меркель і французький президент Франсуа Олланд приїхали в Білорусь на переговори щодо перемир'я в Донбасі – великий показник успіху Лукашенко. Меркель і Олланд приїхали до Мінська, який раніше був для західних лідерів табу.

Певне пом'якшення відбувається. Не думаю, що можна говорити про кардинальні зміни, але все ж помітно й те, що Лукашенко намагається проводити більш гнучку політику, і те, що Захід, бачачи його маневри, також проявляє зацікавленість у пошуку нового формату відносин з Білоруссю.

Тим не менш, як і раніше, дуже багато чого буде залежати від того, як пройдуть найближчі вибори у Білорусі. Якщо знову будуть мати місце жорсткі антидемократичні дії і репресії проти опозиції, це знову може погіршити відносини між Заходом (особливо ЄС) і Білоруссю.