Як змусити Кремль капітулювати

Рано чи пізно в голову політикам повинна прийти ідея переформатування мінських переговорів

Окрім зниження інтенсивності вогню, перемир'я в Донбасі поки що жодних істотних результатів не принесло. Сторони залишилися при своїх інтересах, і ніхто не хоче поступатися.

Це ще раз підтверджує, що підхід до переформовування мінських переговорів та їх порядку денного – тобто, поєднання питань ведення конфлікту і внутрішньої політики України – було помилковим, і призвело до того, що ні одна із сторін не йде ні на які компроміси.

Очевидно, потрібно було розбити процес врегулювання конфлікту на два формати: у першому форматі українська влада веде переговори з представниками невизнаних республік, причому в такому ключі, в якому будь-яка країна веде переговори з терористами (про закінчення бойових дій, про обмін військовополоненими, відвід озброєнь, гуманітарної допомоги тощо); а в іншому форматі за участю України, Росії та представників Заходу говорити про капітуляцію Москви у цій війні, тобто про примус країни-агресора до відмови від своїх цілей (припинення підтримки сепаратистів, а також відновлення контролю над кордоном, виведення російських військ і т. д.).

З подібним підходом це могло б чимось закінчитися. Але в змішаному порядку денному я не бачу можливостей для будь-яких компромісів.

Путін піде до кінця, йому потрібен контроль над Україною, щоб вона залишалася в орбіті Кремля. Україна, тим часом, не може піти на які-небудь зміни Конституції з невизнаними республіками, тому що це загрожує не просто програшем, а внутрішньою дестабілізацією країни. Ті люди, які воювали, обов'язково запитають у влади, заради чого все це було, і будуть вважати таке рішення державною зрадою.

Так що рано чи пізно ідея переформатування переговорів повинна прийти в голову політикам.

Що буде далі? В цьому питанні є багато складових, які не дозволяють зробити чіткий прогноз. Тим не менш, я не бачу варіантів, як цей конфлікт може припинитися до кінця року. З боку Росії і сепаратистів ми вже чуємо розмови про те, що імплементацію Мінських угод потрібно перенести на наступний рік. Це затягування конфлікту, у зв'язку з чим Україна буде нести і економічний, і демографічний, і моральний збиток.

Україні цей сценарій не вигідний. Він гальмує реформи в усіх інших сферах життєдіяльності держави і створює ґрунт для дестабілізації ситуації в інших регіонах країни. Майбутнє залежить від багатьох чинників, зокрема, від того, що відбуватиметься всередині України і наскільки успішно вона зможе провести реформи; чи навчиться влада не тільки слухати, але і чути – не електорат, а народ.

Також подальший розвиток подій залежатиме від рішучості наших західних партнерів у продовженні санкцій і від того, чи вдасться пробити больовий поріг Росії, щоб вона зрозуміла згубність обраного шляху.

Це, до речі, малоймовірно. І це питання дуже складного балансування. Адже три принципи, на основі яких можна спілкуватися з Росією, відомі: не вір, не бійся, не проси.

Все йде до замороження конфлікту. Можливості знайти вихід із ситуації, який би влаштовував усі сторони, не виходячи при цьому з нинішнього формату переговорів, я не бачу.

Угруповання російських військ біля кордонів України не рідшає і не слабшає – навпаки, продовжується нарощування сил. Це говорить про те, що з можливих подальших планів Росії, варіант відновлення масштабних битв не виключений. Може, він і не є основним, проте з переліку його ніхто не виключав. При чому мова йде не тільки про битви на колишніх територіях, але і про можливості порушення меж України в інших регіонах. Ми повинні бути готові і до цього.