У Путіна мало сил, ще трохи, і можна надірватися
https://povnatorba.blogspot.com/2015/09/blog-post_202.html
Інтерв'ю з журналістом Сакеном Аймурзаєвим.
Влащенко: Сьогодні події тижні ми обговорюємо з журналістом "Ехо Москви", шеф-редактором радіо "Вести" Сакеном Аймурзаєвим.
Вітаю. Чи немає у вас передчуття глобального розлому колишнього світу?
Аймурзаєв: У мене немає передчуття, у мене є втома від життя в розломі. Як у журналіста, в тому числі. Це, звісно, все відбувається дуже давно. Можливо, ми просто цього не помічали. А зараз якісь зміни стають наочними, можливо, багато в чому саме через наше інформаційне суспільство. Ми живемо в переломний час, але мені іноді здається, що всі завжди в такі часи живуть, але зараз особливо важко.
- А чого більше не буде ніколи?
- Я навіть не скажу, що Росія та Україна ніколи не будуть друзями. Навіть це, як мені здається, ніколи не може тривати. Напевно, ми не повернемося у світ, де немає інтернету.
- Як у журналіста, який працює зараз тут, яке почуття у вас, коли ви здалеку спостерігаєте за батьківщиною, за Росією?
- Я намагаюся такими категоріями, як батьківщина, не оперувати у відносинах моїх з Росією. Це частина мого життя, дуже важлива для мене. Я народився в Казахстані, а в Росії жив з 10 років до 25, поки не виїхав до України. Вона – батьківщина як країна мови, якою я думаю, наприклад, але зараз там навіть мої батьки не живуть. Росія – це дуже улюблена, проте важко хвора країна. Я залишаюся громадянином цієї країни і досить регулярно буваю там. Але Росія для мене це країна, до якої я вже ніколи, напевно, не переїду жити. Говорити про батьківщину в ХХІ столітті так, як говорили про батьківщину в ХХ столітті, в тих категоріях, якось дивно. Зараз поняття батьківщина – зовсім щось інше. Ти говориш мовою, ти використовуєш інформацію, ти спілкуєшся з людьми – ти можеш жити де завгодно. І в ідеалі я б не хотів, щоб тема батьківщини була для людей вище теми землі. Я, наприклад, Київ полюбив як своє рідне місто.
- Людина, у якої є своя домівка, рідко цікавиться домівками інших людей. А от не встиг припинитися Донбас, а почалася Сирія. Що таке геополітика Росії сьогодні?
- Перехід від стану миру до стану війни, який Росія демонструє зараз і в Сирії, для мене відкрив Конрад Лоренц, етолог, який написав книгу про агресію. Агресія в даному випадку – це абсолютно внутрішньовидова агресія одних людей стосовно інших людей, яка пояснюється небезпекою і почуттям небезпеки за територію. У цьому сенсі геополітика для Путіна це як позначена територія тваринами. Ось він відчуває наближення якихось потужних сил близько до кордонів – НАТО, Китай, США (і навіть якщо це Сирія, то це все одно близько до кордонів, на думку російського керівництва), і починається абсолютно біологічна реакція. І заспокоїти це може або відкритий стрімкий короткостроковий конфлікт, як б'ються два хижаки, або він заспокоїться і постаріє. Межа божевілля, все-таки, обмежується атомною бомбою. Я гадаю, що сама система просто реагує, і я не знаю, як вона буде далі реагувати.
- Чому раптом так змінилася позиція Путіна? Він заявив, що треба відновлювати відносини з Україною, почалися розмови про зміну ціни на газ тощо.
- Мало сил. Ще трохи, і можна надірватися. Останні заяви Путіна – це спроба утихомирити свою систему. Адже на Україні вони спіткнулися так, як могли спіткнутися тільки на Україні. Росія так би ніколи не спіткнулася, як це трапилося з нею у Криму, в Донбасі. Вся ця історія українського інцесту, який дозволила собі російська влада, ось таке насильство над близьким родичем, це, звісно, повернеться величезними наслідками.
- Сьогодні багато людей не вважають себе більше родичами з Росією.
- Те, що зробилося між цими народами, – ця вина на Росії, в сенсі травми, якої завдано. Все минеться, як мені здається, але, звичайно, гріх цей залишиться на совісті надовго.
- У Росії є українські політичні в'язні – Сенцов і Савченко.
- У Росії їх багато, є й інші.
- Чи може щодо них бути зміна позиції?
- Якби була можливість обміну на затриманих російських ГРУушників, то було б добре. Хоча, звичайно, 20 років, які дали Сенцову, це величезна можливість торгу. Зрозуміло, що Росія цим промишляти вирішила.
- Це ж фактично тероризм. Коли такий термін дають людині, яка ні в чому не винна, це означає, що відкривають тему торгу і тему шантажу.
- Такі речі бували і за радянських часів. Тепер треба красиво відіграти, що, мовляв, безсилими виявилися, але якщо це принесе Україні мир і можливість будувати свій дім, то дай боже.
- А заява Бастрикіна з приводу Яценюка, враховуючи особу Бастрикіна, це що?
- До Яценюка Путіну байдуже. Арсеній Петрович для нього – інтелігентний бухгалтер. І все. А Саакашвілі він ненавидить. Я думаю, мета одна, і вона проста – підтримка відчуття хаосу в Україні. Там живуть зі своєю Україною. Їхня Україна – вона зовсім інша. Вони собі її уявляють у 3D. Вони її чіпають, б'ють, вони з неї знущаються.
- Кажуть, що 85% підтримують Путіна. Але долю держав вирішує, все-таки, еліта. Що буде далі?
- Крах буде. І насамперед економічний. Дуже сильного удару завдано зараз і буде ще завдано по дуже тонкому прошарку середнього класу. По тих людях, які могли собі дозволити кілька разів на рік виїжджати за кордон, які обзаводилися нерухомістю та будували плани – дати освіту дітям. Це люди, які мають доступ до інформації, які думають. Ось по цих людях завдають дуже серйозного фінансового удару зараз.
- Як довго представники спецслужб, армії будуть підтримувати режим?
- Я думаю, є межа, але вона не настала в той момент, коли у Пскові ховали солдатів без табличок, коли мами отримували гроші за те, щоб не говорити, де їхні діти. В жодній частині не трапився військовий бунт з цього приводу. Я думаю, що наступне – це "холодильник". Можливо, тоді у російського офіцера честь прокинеться.
- А з чим ви пов'язуєте таке посилення церкви?
- В Україні є конкуренція – тут немає однієї церкви. Зараз ні в кого з них немає монополії, як у Росії. Церква була одним із підрозділів КДБ, була повністю контрольованою, і Путін, звичайно, ніякий не містик, як його часто намагаються представити. Його ставлення до церкви є прикладним. Це для нього інструмент. А позаяк монополія на ідеологію повинна бути тільки у держави, він, звісно, зараз з церквою матиме серйозну розмову.
- Звідки у російської гуманітарної еліти синдром колективної приреченості, покірності, коли вони дозволили себе вести, як стадо, на забій? Більше того, велика частина проявила просто завидний ентузіазм у схваленні найбільш низинних вчинків влади.
- У всіх свої мотиви. Найчастіше це від малодушності. Позбутися можливості робити – що для художника страшніше цієї можливості? Але після того, що сказав, наприклад, Олег Табаков про Україну, то краще вже нічого не робити, а жити на дачі або на Байкал поїхати. Влада – це серйозно, Путін – це не смішно для них.
- Чим відрізняється російська й українська журналістика, і що особисто вам дав досвід роботи в Україні?
- Є поняття – журналістика. Де б ви не працювали – є якісь правила цієї роботи. Є журналісти, а є не журналісти. Ось частка не журналістів у Росії зараз критична. Людей, які просто іншою професією займаються. Це – інша професія, і за це по-іншому платять і за це іншого хочуть. І там багато людей, які щиро вірять у це все. Ці люди з юних років тяжіли до державництва, російськості, могутності якоїсь. Дуже багато червоних серед них, до речі. Сталіністи є, яким 30 років. Є люди, які впадають в екстатичний оргазм від близькості до влади. Українська журналістика вільніша, звичайно. Тут немає монополії. Був канал "Інтер" проповідником януковичського благоденства і Фірташа з Льовочкіним – немає зараз каналу "Інтер" як головного проповідника партії та влади. І як би не намагався Порошенко зробити з "5-го каналу" солодкий канал – не вийде. Тому що там – журналісти, і навколо – журналісти. І не зможе "5 канал" стати рупором "Жити по-новому".
- Все-таки, пострадянська журналістика та журналістика світова – це різні історії. Яке місце посідає ця пострадянська журналістика у глобальних процесах?
- Пострадянська журналістика, якщо говорити про Україну, то у неї є головний магістральний закон: журналіст – це шлях у політику. Це важливий закон, який працював у багатьох демократіях у момент зміцнення демократії, коли журналіст–громадський активіст–політик – це дуже логічний шлях. Інше питання, що в Україні журналістська професія повинна множитися, ширитися і поглиблюватися. Треба більше цікавитися світом. Головне – це бути допитливою людиною. Якщо ви не допитливі – ви не журналіст.
- Що сьогодні офіційні журналісти можуть робити такого, чого не можуть робити популярні блогери в соціальних мережах?
- У нас є історія відносин з ньюсмейкерами, а це є дуже цінним і важливим, якщо у людини є репутація та довіра. Вона буде ці відносини якось трансформувати, щоб отримати інформацію і передати її суспільству. Зараз дуже важливою є думка. Мені цікаво читати і дивитися певних людей. І розслідування – це те, чого треба навчатися. У блогерів на це немає ресурсу, і може не бути досвіду, чуття і нюху, який у ремеслі, у професії виробляється.
- Як нам отримати політиків, які говорять слово "мріяти" тільки після того, як вони щось зроблять?
- Наші політики не дуже люблять говорити це слово. Мартін Лютер Кінг і Шимон Перес мають право на це. А Олег Тягнибок та Олег Ляшко не мають на це права.
- Чи правда, що ви живете в одному будинку з Павлом Шереметом?
- Правда.
- Як часто ви буваєте в Москві?
- Раз на два місяці.
- Вам не страшно повертатися до Росії?
- По-різному. Але мені приємно повертатися до Києва.
- Найсильніше розчарування останніх років?
- Не думав я, що Росія на таке здатна.
- Найбільш сильне естетичне враження останнього року?
- Stabat Mater Денис Матвієнко зробив, і всі йдіть на "Гогольfest", подивіться.
- В який момент ви зрозуміли, що Путін принесе Росії нещастя?
- У 1998 році, коли я побачив його світлину в мундирі. Він був молодим, і з одного боку – вабливим, а з іншого – страшною вже була ця людина тоді.
- Чи вірите ви в російських ліберальних демократів на кшталт Яшина, Навального і всіх інших?
- Вірю тільки у вищі сили. А цих людей поважаю і зичу їм успіху.
- Чого ви найбільше не сприймаєте у професії?
- Замовлення прямого ніколи не прийму.
- Кращий фільм про журналістів?
- "Доброго ранку, В’єтнам".
- В яких випадках люди йдуть із журналістики в політику?
- Коли вони політики.
- Якість, яка захоплює вас у людях найбільше?
- Доброта.
- Що вас здивувало в Україні за ці роки найбільше?
- Невтомність цієї країни і цих людей.
- Три питання, які необхідно сьогодні вирішити Росії в терміновому порядку?
- Віддати Крим, вийти з Донбасу і повалити Путіна.
- Вельми дякую, Сакене.
