Сколько депутатов на самом деле нужно Украине

То, что количество депутатов определяется количеством «посадочных мест» в зале – одна из причин неэффективности госаппарата

Науки «соціологія» і  «психологія» (соціальна, в першу чергу) мають методи дослідження думки і настроїв суспільства. Соціологія стверджує, що репрезентативними, тобто такими, що дають можливість зі значною долею істинності стверджувати правильність соціологічних досліджень і висновків,  є  опитування (анкетування) щонайменше 2000 респодентів.

В такому випадку виникає запитання: а яким чином лише 450 народних депутатів репрезентують думку 30 мільйонів виборців, тобто майже всього дорослого населення України?

Можливо, є сенс провести спеціальні дослідження щодо визначення  реальної кількості народних депутатів, які мають представляти інтереси всього народу або хоча б 2/3 чисельності дорослого населення.

Чому в нас саме 450 народних депутатів? Яка наука довела необхідність такої чисельності? Не чув і не знаю. Мені здається, що свого часу ця чисельність депутатів  була визначена  наявною кількістю  «посадочних» місць в залі для пленарних засідань під куполом будівлі ВРУ. А ця кількість успадкована ще з часів УРСР, коли також ніхто й нічого не досліджував у царині представництва волі народу. Так само визначається кількість депутатів на місцях: в залежності від кількості місць у залах для засідань. Чи спрацьовують невідомо ким і коли закладені «традиції» представництва народу?

Саме тому народні обранці не мають належних умов для роботи в пленарному режимі: на робочих місцях не можна нормально розкласти законопроекти і працювати з текстами, депутат не може нормально зайти на своє робоче місце і вийти, не потурбувавши сусідів (крім тих, що сидять на крайніх місцях у проходах). В таких умовах  ефективно пропрацювати цілий робочий день складно, а для багатьох – нереально, враховуючи біопсихологічні особливості людського організму + політичну доцільність, яку демонструють вищі посадові особи держави при ухваленні тих чи інших рішень + атмосфера негативно-позитивної енергетики в залі і  недостатні кількість кисню + об’єктивна неспроможність спікера управляти таким зібранням різних за психологічним статусом, загальною і політичною  і культурою людей.

Думаю, що таких досліджень, про які я пишу, не проводили й в інших країнах світу. Але там, в усталених демократіях, є багатовікова і багаторічна практика діяльності парламентів, напрацьовані політичні і культурні традиції, розвинута правова культура народів та їх представників.

У нас цього немає, на жаль.

Тому, можливо, є сенс поставити запитання наукового обґрунтування чисельності народних депутатів і депутатів органів місцевого самоврядування на порядок денного нашого державотворення? Цікаво було б почути думку наших соціологів, психологів, політологів, правників з цього приводу.