Камера для диктатора. Портніков про те, коли Путін опиниться в Гаазі

Віталій Портников: В Росії так і не зрозуміли, що таке повага до права

Для Володимира Путіна в цьому світі існує одне гідне місце – камера Мілошевича», - пише журналіст Віталій Портніков.

Рішення України визнати юрисдикцію Міжнародного суду в Гаазі для розслідування військових злочинів, скоєних на території нашої країни – це не просто символічний жест у бік правосуддя. Це – одне з рішень, яке може загальмувати подальший розвиток військових дій на території нашої країни і змусити не абстрактного "агресора", а цілком конкретних злочинців в кабінетах російської влади задуматися про неминучу відповідальність за скоєне.

Ще кілька днів тому я читав в російських ЗМІ бадьорі запевнення щодо того, що Україна ніколи не наважиться звернутися до Гааги, тому що у неї самої "рильце в пушку". Он скільки командирів добровольчих загонів, культових фігур опору агресії – вони ж не ангели! Хіба Україна зважиться їх підставити?

В Росії – країні, яка за всю свою історію практично не стикалася з незалежним правосуддям – так і не зрозуміли, що таке повага до права. Так, ця повага може вимагати прийняття непопулярних рішень – як, до речі, приймало їх керівництво Хорватії, коли мова йшла про міжнародне розслідування злочинів, скоєних на території цієї країни в період югославських воєн. І хоча ні в кого не було сумнівів, що Хорватія зіткнулася з неприкритою агресією з боку сусідньої Сербії. Але, тим не менш, Міжнародний суд у Гаазі ухвалив рішення про процес проти командувача хорватської армії під час знаменитої операції "Буря" Анте Готовіни. І я дуже добре пам'ятаю, яку бурю емоцій викликало у Хорватії затримання легендарного генерала і про усе проти нього. Але який результат? А ось який: в квітні 2011 року генерал Готовіна був засуджений до 24 років позбавлення волі, його соратник Младен Маркача – до 18 років. А у листопаді 2012 року Апеляційна палата Гаазького трибуналу повністю виправдала обох військових. Повністю! Це і є відмінність міжнародного правосуддя від "бауманського". Саме тому ми можемо сміливо і впевнено йти до Гааги, знаючи, що правда – на нашій стороні.

Призвідник югославських воєн, мерзотник Слободан Мілошевич помер у тюремній камері Гааги, так і не дочекавшись справедливого вироку. Його маріонетки Караджич і Младіч – місцеві Захарченко та Теслярські - виловлені і чекають вирішення своєї долі. Сербський Жириновський Воїслав Шешель, великий друг путінського режиму, який мріяв про приєднання своєї країни до союзної держави Росії і Білорусі і причетний до вбивств тисяч людей, вже відсидів і умовно звільнений через розаиток онкологічного захворювання. Цей список негідників – клієнтів Гааги можна продовжувати.

І якщо вже бути послідовними до кінця, то слід визнати, що для Володимира Путіна в цьому світі існує одне гідне місце – камера Мілошевича. Жириновського потрібно посадити туди, де сидів Шешель, а Захарченко з Теслярським повинні будуть зайняти місця Караджича і Младича після того, як обом садистам будуть винесені вироки, і вони вирушать їх відсиджувати. Ось це і буде справжнє торжество справедливості, якого – я впевнений – ми рано чи пізно дочекаємося.