Сирійський вузол - 1. Чого хочуть і чого можуть досягти учасники війни
https://povnatorba.blogspot.com/2015/10/1_12.html
Штурмовик Су-34 з двома невикористаними бомбами заходить на посадку на авіабазі під Латакією
РФ і Асад почали масштабний наступ, США припинили готувати повстанців, Саудівці опинилися на роздоріжжі, а ІД рветься зайняти "північну столицю" Сирії
В останні дні в сирійській війні сталося більше подій, ніж за кілька останніх місяців. Вступ у війну Росії істотним чином змінив всю її динаміку, привівши до прискореного розвитку конфлікту і відкривши нові небезпеки і можливості для наявних сторін. Чого вони намагаються і чого реально можуть досягти, зараз стає найважливішим предметом розгляду військовими експертами, дипломатами і журналістами у всьому світі.
Вузол протиріч там згорнувся настільки щільно, що розбирати ситуацію треба послідовно.
Путін та Асад
Російська авіація – приблизно півсотні літаків і вертольотів – на початку жовтня приступила до активних бомбардувань позицій противників сирійського президента Башара Асада. Незважаючи на запевнення Москви, удари наносяться не тільки і не стільки по Ісламській державі, з якою урядові війська майже не стикаються. Головний удар припав по об'єднанню "Армія завоювання" (АЗ), що включає в себе безліч повстанських груп ісламістської спрямованості на чолі з "Фронт аль-Нусра" – сирійським відділенням "Аль-Каїди", найбільш боєздатною й оснащеною антиасадівською організацією, не враховуючи Ісламську державу.
За словами представників "Армії завоювання", російські удари з повітря застали їх зненацька – було знищено безліч складів із зброєю і бойовою технікою, які не були замасковані і захищені належним чином, оскільки командири АЗ ніяк не очікували повітряних атак: розвідка і авіація Асада слабкі, а західна коаліція на чолі з США бомбить лише об'єкти ІД. Завдяки фактору раптовості росіяни зуміли домогтися зупинки просування АЗ на утримувані урядом території: на захід – в Латакію і на південь – в провінцію Хама.
Об'єкти сирійських повстанців стали простою мішенню для російських бомбардувальників
За визнанням джерел The Washington Post в Пентагоні, росіянам вдалося домогтися "певних тактичних успіхів". В першу чергу, йдеться про те, що урядова армія, яка вже хиталася під ударами повстанців, знову знайшла впевненість у власних силах. По-друге, можна говорити про те, що серйозна підтримка з повітря дасть Асаду можливість спробувати повернути втрачені території.
Основним завданням урядових сил буде встановлення контролю над шосе М5, що з'єднує найбільші міста країни – Дамаск і Алеппо. На цьому ж шосе стоять третій і четвертий міста Хомс і Хама. Судячи за останніми повідомленнями з Сирії, саме вздовж цього шосе і розгортаються зараз основні наземні бої. Крім того, російські авіаудари завдаються і вздовж траси М4, що з'єднує Алеппо з середземноморським узбережжям. Встановлення контролю над цими дорогами дозволило б Асаду і його армії повернути собі панівне становище не тільки на півдні і заході країни, але і в центрі.
Досягти поставлених завдань урядовим військам навіть за участю російської авіації буде вкрай непросто, оскільки провінція Ідліб – гірська і лісиста, там є де сховатися і звідки вести партизанську війну. Однак, судячи з усього, стратегічна мета цього наступу не стільки військова (наголову розбити загони АЗ абсолютно очевидно не вийде), скільки політико-дипломатична.
У Туреччині зростає невдоволення діями Москви в Сирії
У місяці, що передували російському втручанню в конфлікт, підконтрольна Дамаску територія повільно, але неухильно зменшувалася. "Армія завоювання", всупереч власним заявам, також діяла не проти ІД, а проти Асада, причому досить успішно: повне захоплення провінції Ідліб – наочне тому підтвердження. В умовах постійних військових перемог у повстанців не було ніякого сенсу сідати за стіл перемовин і обговорювати мирне вирішення конфлікту, вони небезпідставно розраховували домогтися свого за допомогою військової сили.
Вступ у війну Росії відновив ситуацію динамічної рівноваги, коли жодна зі сторін не може завдати іншій вирішальної поразки. В цих умовах переговори стають єдиною альтернативою нескінченній війні. Оскільки "Армія Завоювання" користується різнобічною підтримкою з боку Туреччини, арабських країн Перської затоки і (частково) Заходу, її спонсори за необхідності й бажання можуть натиснути на підопічних, щоб змусити їх почати переговори.
Стан російських збройних сил не дозволяє відправити в Сирію скільки-небудь значний наземний контингент, без якого повна перемога у війні проти повстанців практично виключена. 50 літаків і вертольотів – теж не надто серйозна сила. Тому Асаду так чи інакше доведеться з ними домовлятися. Москва вже кілька разів прихильно відгукувалася про подібного роду переговорах, вже не наполягаючи на обов'язкове і вічне збереження Башара Асада при владі. Однак імовірний успіх поточного наступу дозволить зайняти набагато більш впевнену позицію, що може відбитися і на результаті можливого діалогу.
У Росії поки не розуміють, що Путін "зіллє" Асада так само, як і ватажків Донбасу
Таким чином, завдання Росії і Асада зараз – з допомогою військової сили отримати вигідну стартову позицію на переговорах, до яких зараз схиляється і Захід.
Європа і США
Для країн Заходу сирійська війна перетворилася на нескінченний жах, з якого немає нормального виходу. Особливо сильно від продовження в Сирії війни страждає Європа, яку захлеснув потік біженців. Лідери країн ЄС готові підтримати будь-яке вирішення конфлікту, яке не буде включати в себе геноцид людей, що залишилися в Сирії, і нові хвилі переселенців. Проте поки не дуже зрозуміло, як зупинити хаос і масові вбивства.
Ставка на мирні антиурядові протести себе не виправдала – режим почав розстрілювати демонстрантів просто на вулицях. Помірні повстанці, які виступають за демократизацію Сирії, не зуміли повалити режим силою внаслідок повної нездатності до самоорганізації. Незабаром їх майже повністю витіснили ісламісти, озлоблені війною і загибеллю своїх близьких. Причому йдеться не тільки про садистську Ісламську державу, але і про ту ж "Армію Завоювання", кістяк якої складають бойовики "Аль-Каїди". Надавати повну підтримку таким людям досить ризиковано, до того ж і у них немає єдиного центру прийняття рішень.
За що і проти кого виступають повстанці - досить темна історія
Спроба створити власну прозахідну, повстанську армію з тріском провалилася: 9 жовтня The New York Times написала про згортання відповідної програми. На неї було витрачено понад півмільярда доларів, а замість 5400 запланованих бійців було випущено лише близько сотні. Та й ті майже в повному складі або потрапили в полон, або добровільно перейшли на бік "Фронту аль-Нусра".
Для адміністрації Барака Обами ця історія стала черговою внутрішньополітичною поразкою, тільки найледачіший республіканець не висловив у адресу президента нищівну критику за провал програми підготовки збройної опозиції. Головна претензія американських критиків Білого дому в тому, що у нього "немає стратегії" вирішення сирійського конфлікту. Втім, на думку професора історії Близького Сходу Каліфорнійського університету Джеймса Гелвина, все дещо складніше.
За його словами, якщо головний страх Москви – це перетворення Сирії в другий Афганістан – "бездонну яму, куди летять солдати, гроші і репутація", то для Вашингтона кошмаром було б повторення у Сирії лівійської ситуації повного хаосу і дезінтеграції державних інститутів. Це загрожує не лише новою хвилею біженців, але і створенням величезного вогнища напруженості і без того складному регіоні: Сирія межує з Іраком, Ліваном, Ізраїлем, Туреччиною та Йорданією. І у кожної з цих країн тривають або є потенційними внутрішні конфлікти, які нестабільність в Сирії може розпалити з новою силою.
Ударна авіація поки що залишається головним засобом американського впливу в Сирії
Тому, на думку Гелвіна, найкращий вихід для США – це відхід Асада (можна навіть не моментальний) за умови збереження режиму – банківської системи, поліції, бюрократичного апарату, тобто всього того, без чого держава не може нормально функціонувати.
У цій ситуації, зазначає професор, республіканська критика Барака Обами не цілком справедлива. У США є політика в Сирії, але вголос про неї в Білому домі не розповідають, бо це звучало б "виключно цинічно". На його думку, Обама бажає відновлення довоєнного статусу-кво, коли у Сирії були стабільні кордони, вона вела мирні переговори з Ізраїлем, а ніякої Ісламської держави і потоків біженців не було і в згадці. Але сказати він це просто не може, а тому виглядає безпорадним і пасивним. Насправді ж він просто намагається не зробити ситуацію ще гіршою і не втягнути свою країну в наземний конфлікт.
На Заході зростає розуміння того, що припинення насильства в Сирії можна досягти тільки зі збереженням режиму – з Башаром Асадом або без нього. "Ми заохотимо погану поведінку? Так. Але при цьому збережемо життя", – резюмував Гелвін. На його думку, і Європа і США в принципі готові обговорювати подібний варіант. Раніше про те ж саме обережно згадував і державний секретар Джон Керрі. Проблема, однак, у тому, що в інших учасників війни дещо інші плани на її продовження.
Це - перша частина статті про ситуацію в Сирії. Друга, яка розповідає про цілі Саудівської Аравії, Туреччини, повстанців, Ісламської держави і курдів, буде опублікована 13 жовтня.
