Ні, Лукашенко не обрав Європу

Результати виборів в Білорусі майже нічого не значать

Російський президент знає, що в разі необхідності Лукашенко кинеться за допомогою до Москви, а не в Брюссель

Оригінал тексту опублікований на Bloomberg View. Інші колонки Bloomberg View за посиланням:http://www.bloombergview.com

Білоруський диктатор Олександр Лукашенко щойно виграв п'яті президентські вибори поспіль. У відповідь Євросоюз збирається зняти санкції з нього і тих, хто активно підтримує його режим. Це привід для Володимира Путіна і його друзів задуматися: вони теж можуть позбутися санкцій, нічого істотно не змінюючи.

Колишній керівник колгоспу і самопроголошений борець з корупцією Лукашенко справді чесно переміг на президентських виборах 1994 року. У сусідній Україні з того часу змінилися вже чотири президента, а Лукашенко досі при владі. 83%, які він отримав цього разу – найкращий результат за всю його кар'єру, а показники опонентів впали до рівня статистичної похибки.

Результати виборів, звичайно, майже нічого не значать. Медіа в Білорусі жорстко контролюються, вуличні протести давно придушені силою, а опозиційних активістів, яким вистачило мужності залишитися в країні, періодично кидають до в'язниці. Згідно з офіційними даними, 36% зареєстрованих виборців кинули бюлетені в урни до початку виборів – право, яким білоруси можуть скористатися, якщо у день виборів у них не буде вільного часу, але також і відмінний спосіб для фальсифікації результатів, оскільки за достроковим голосуванням міжнародні організації не стежать.

Крім того, саме середовище не сприяло появі сильних опозиційних політиків. Світлана Алексієвич, білоруська письменниця, яка отримала минулого тижня Нобелівську премію з літературі, виступає проти Лукашенка, але його опоненти не викликають у неї нічого, крім роздратування. Вона заявила під час прес-конференції в Берліні: "Наша опозиція виявилася дуже слабкою, виявилося, що вони всі один з одним сваряться, кожен звинувачує іншого в тому, що він агент КДБ. Чому немає єдиного кандидата? Це найдивніше. Вже і Захід намагався переконати нашу опозицію, що треба єдиного кандидата, і всередині опозиції здорові люди теж про це говорили. Але видно, ті люди, які зараз називаються опозиціонерами, не розуміють тієї відповідальності, яка лежить на них, вони більше зайняті своїм самолюбуванням".

На нинішніх виборах опозиціонери закликали білорусів не ходити на вибори, оскільки ті в будь-якому випадку будуть фальсифіковані. Їх проігнорували: явка склала 87%. Тетяна Короткевич, одна з кандидатів, сказала в інтерв'ю, що реальна підтримка Лукашенка – близько 30%, але білоруси, яких в школі і на роботі привчають мовчати, просто не бачать альтернативи. Незважаючи на граничну бідність – середня зарплата в Білорусі становить близько $400 в місяць – і радянську планову економіку, яка впаде, якщо РФ відмовиться від газових субсидій, білоруси раз за разом показують, що в змозі змиритися з тим, що є, включно з Лукашенком.

ЄС ввів різні обмеження щодо Білорусі після фальсифікації виборів в 2004: ембарго на зброю, заборону на продаж поліцейської техніки (яку режим Лукашенка все одно купує у Росії), а також низку заборон на в'їзд і заморожених рахунків самого Лукашенка і його найближчих прибічників. Санкції багато в чому нагадують ті, що були введені проти РФ за анексію Криму, хоча менш суворі, ніж санкції, введені після того, як малайзійський Боїнг був збитий над Донбасом.

Тим не менш, санкції потроху слабшають. Динамо Мінськ, найстаріша футбольна команда в країні, деякий час не могла брати участь в європейських чемпіонатах, оскільки її власник Юрій Чиж був у списку санкцій. У цьому місяці Європейський суд зняв санкції з Чижа, і з клубу, оскільки не вдалося довести зв'язок Чижа з режимом Лукашенка, незважаючи на численні виграні ним державні тендери. І перед виборами ЄС дав зрозуміти, що готовий зняти санкції з Лукашенка і ще 175 білорусів.

Офіційно це винагорода за те, що в серпні Лукашенко звільнив шістьох політв'язнів, заарештованих за організацію антиурядових протесів в 2010 році, в яких взяли участь тисячі людей. Але, ймовірніше, це винагорода Білорусі за спроби відкритися на Захід після російського вторгнення в Крим.

Лукашенко відкрито критикував російську агресію в Україні, його режим продавав озброєння антимосковскому уряду в Києві і він відмовився дати дозвіл на будівництво російської військової бази під Бобруйськом. Останнім часом лідери НАТО і навіть США побували в Мінську, щоб переконатися, чи дійсно Лукашенко щиро готовий змінити політичний курс на прозахідний.

Проблема всіх цих дій у тому, що Лукашенко щирий тільки в одному – у своєму бажанні залишитися у владі. Путін це знає: він працював з ним 15 років. Прозахідні прагнення білоруського лідера не завадили йому отримати в серпні російський позику на $760 млн. Поки Лукашенко сподівається, що на посаді його змінить син Микола, якому зараз 11 років, Путін знає, що в разі необхідності Лукашенко кинеться за допомогою до Москви, а не в Брюссель.

"Це його відома гра: коли погано з Росією, він повертається в бік Європи, причому за цей час в Європі кожні чотири роки приходять нові люди, і вони думають, що переграють Лукашенко, не знаючи, наскільки він ненадійна людина", - сказала Алексієвич.

Диктатори – немов давні рептилії, які навчилися виживати в будь-яких умовах, використовуючи інші види. Європейці, які вірять, що Лукашенко вирішив перейти на їхній бік, повинні пам'ятати, що його вміння й погляди куди ближчі до Путіна, ніж до них. Кроки назустріч Заходу Лукашенко не викличуть у Путіна нічого, крім цинічної посмішки.