Путін намагається змінити тему

Російська «гібридна» агресія в Україні перетворилась у дорогу воєнну бехвихідь, і Кремлю довелося негайно переключити увагу росіян на Сирію

Текст написаний у співавторстві з американським істориком і політологом Олександром Мотилем

Останнім часом Володимир Путін намагається відвернути увагу від російської агресії в Україні. Його півгодинна промова на Генеральній Асамблеї в кінці вересня, час якої було розраховано так, щоб охопити якомога більше російських глядачів, була присвячена загрозі тероризму, а також нестабільності в Сирії та на Близькому Сході. Кривавій війни в українському Донбасі він присвятив лише хвилину.

Під час окремої зустрічі з американським президентом Бараком Обамою російський лідер знову намагався змістити фокус на Сирію, тероризм та ІДІЛ, тоді як Обама тиснув на нього з українського питання.

Два дні потому пропагандистський театр, розрахований в основному на внутрішнього споживача в Росії, був готовий. Авіаудари по Сирії витіснили тему України з заголовків російської та світової преси. У наступні дні російські медіа приділяли левову частку своєї уваги саме бомбардуванням Сирії.

Тим часом російська маріонетка Денис Пушилін, нещодавно проголошений главою «парламенту» незаконної Донецької Народної Республіки, тихо заявив, що війна в Донбасі закінчена, маючи на увазі, що домовленість про відведення важкого озброєння від лінії зіткнення прирівнюється до мирного договору з Україною.

Переключення уваги Путіна з України не означає зміни стратегії – підтвердженням тому є недавні теракти в українських містах. Він як і раніше сподівається дестабілізувати керівництво України, привести до влади дружніх до Росії лідерів і зупинити інтеграцію України з Заходом. Його демарш – зміна тактики, спроба виплутатись зі складного становища у Східній Україні. Підвищуючи ставки в Сирії, Путін сподівається укласти велику угоду з Європою і США: вони погоджуються на його умови в Донбасі в обмін на допомогу Росії з війною проти ІДІЛ.

Путін хоче змусити Захід повірити, що він веде переговори з позиції сили, тоді як за фактом його позиції неймовірно слабкі.

Російська «гібридна» агресія в Україні перетворилась у дорогу воєнну безвихідь, яку можна прирівняти до перемоги України. Зниження світових цін на нафту і енергетична революція призвели до спаду російської економіки, а західні санкції лише поглибили його. МВФ передбачає, що сукупний ефект від санкцій складе до 9% від російського ВВП. Те, що рубль втратив трохи менше 50% своєї вартості порівняно з періодом до анексії Криму, і рецесія, яка триватиме як мінімум весь 2016 рік, виснажує російський бюджет, призведе до скорочення пенсій і військових витрат.

Більш того, вражаюче перетворення української армії на грізну бойову силу означає, що навіть за найменше просування підтримуваним Росією бойовикам у Донбасі доведеться платити великими втратами. Альтернативний варіант – масштабна атака з боку РФ – призведе до нових руйнівних санкцій і збільшить рахунок російських втрат до тисяч, у той час як сама Росія виявиться втягнутою одночасно у дві війни.

Безвихідь також підкреслила соціальні та економічні проблеми в окупованому Росією Донбасі. Через руйнування або пошкодження більшої частини інфраструктури, зупинки більшої частини промислових підприємств, краху банківської та адміністративної системи, а також того, що велика частина висококваліфікованих фахівців регіону були змушені покинути свої домівки, Донбас зіткнувся з падінням ВВП, величезним безробіттям, високими цінами і зростанням бідності. Близько 50% жителів регіону – пенсіонери, безробітні ще більше – стали жертвами того, що 70% заводів і шахт окупованого регіону не працюють.

Викликана російським вторгненням гуманітарна катастрофа – одночасно головний біль і потенційна внутрішня ганьба для Кремля, який позиціонував себе захисником російськомовних та етнічних росіян у Східній Україні.

Загалом, стійкість України і готовність її народу захищати свою країну від російського вторгнення розбили надії Путіна на швидке повалення київського керівництва й розпалювання повстання, яке охопить Схід і Південь України, розколовши державу навпіл і створивши те, що російська пропаганда називає «Новоросією».

Звідси Сирія і сучасна Велика гра. Путін вважає, що російське браве втручання в сирійський конфлікт захистить російську військову міць і геополітичну вагу, дасть можливість торгуватися з українського питання, а також домогтися скасування санкцій.

Вже не вперше Путін помиляється. На ділі сирійська авантюра послаблює позицію Росії: і тому, що показує, що путінська політика в Україні зайшла в глухий кут, і тому, що Росія знову взяла на себе серйозні обов'язки за кордоном якраз під час економічного спаду в країні.

У короткотривалій перспективі більш відчутна присутність РФ на Близькому Сході ускладнить становище всіх гравців. Тим не менш, той факт, що російська зовнішня політика тримається на економічному та політичному підґрунті, яке руйнується, означає, що Заходу не потрібно йти на якісь поступки, щоб досягти миру в Донбасі будь-якою ціною.

США і Європа повинні наполягати на тому, що в будь-яку домовленість повинно входити повне відведення важкого озброєння і танків з Донбасу та повернення Україні повного контролю над східним кордоном, причому всі ці пункти не повинні бути голослівними. Тим не менш, Захід повинен залишити Путіну спосіб вибратися з глухого кута, що дозволяє зберегти обличчя: припинення санкцій та особливі економічні зони в Східній Україні в обмін на міцний мир поряд зі спільними зусиллями України, Росії та Заходу по відновленню зруйнованого Донбасу.

На жаль, деякі європейські лідери, включаючи віце-канцлера Німеччини Зігмара Габріеля, неправильно інтерпретують ослаблену позицію Росії, а тому пропонують послабити санкції вже за нещодавнє припинення боїв на сході України. Така реакція буде жахливо несвоєчасним сигналом Путіну, войовничість якого підстьобують будь-які прояви слабкості.

На зустрічі з українським і російським президентами 2 жовтня Франсуа Олланд і Ангела Меркель вирішила не брати до уваги ослаблену позицію Путіна. Замість цього вони поклали тягар наступних кроків на Україну, яка повинна піти на серйозні конституційні та законодавчі поступки, які дозволять вбудувати відступницьке і злочинне керівництво Донбасу в український політичний простір.

Малоймовірно, що ці поступки будуть підтримані конституційною більшістю в українському парламенті, хіба що політичним визнанням виборів у Донбасі буде передувати повна демілітаризація регіону, виведення російських військ і повернення Україні контролю над її східними кордонами.

Західні лідери не повинні помилково сприймати поновлення дипломатичного тиску з боку РФ і її військові вторгнення, як ознаку сили. Становище Росії і Путіна дуже хисткі. Постійний тиск діючих санкцій змусить Кремль до компромісу; інакше йому доведеться піти на ризик довгострокового глухого кута, який буде нагадувати російське болото.

Словом, заморожений конфлікт у Східній Україні – кращий варіант, ніж серйозні поступки, які змусять Захід піти на мир, який буде економічно невигідний Україні. На тлі болота, що стрімко утворюється в Сирії, Путін навряд чи піде на серйозне загострення бойових дій в Україні – занадто високі для нього ризики на Близькому Сході.

Оригінал на сайті Politico.com