Пекло на землі, або Коли зникне радянська психіатрія

В інертній психіатричній системі України домінує група псевдопроцесорів і шарлатанів. Це і згубило більшість ініціатив

У грудні цього року — 35 років з того дня, коли група правозахисників, психіатрів, юристів та кількох французьких троцькістів зустрілася в Парижі, щоб розробити механізм координації кампанії проти політичних зловживань психіатрією в Радянському Союзі. Тоді ще кадебіст Юрій Андропов намагався раз і назавжди покласти край будь-яким «ідеологічним диверсіям» у Радянському Союзі.

Третину заарештованих визнали психічно хворими. Їх відправляли до психіатричних клінік для обов'язкового «лікування», де їх накачували наркотиками і брали на різні види тортур. Щоб змусити радянський уряд відмовитися від такого страхітливого зловживання медициною, учасники кампанії сфокусувалися на тому, щоб виключити представників радянської психіатрії з Всесвітньої психіатричної асоціації (ВПА).

У результаті цієї зустрічі з'явилася організація, яка сьогодні називається «Глобальна ініціатива з психіатрії». Наша кампанія виявилася успішною. 1983 року Ради були змушені покинути ВПА, і повернулися вони туди лише після 1989 року, коли СРСР знову відкрився зовнішньому світу. Більшість політичних в'язнів було звільнено з психіатричних лікарень 1989-1990 рр. Хоча після цього ми бачили окремі випадки політичного зловживання психіатрією в Росії, Білорусі та Казахстані, систематичної, режисованої урядом каральної психіатрії вже не існувало. У більшості колишніх радянських республік психіатрична професія досить зміцніла для того, щоб протистояти поверненню до повномасштабної «політичної психіатрії», проте в Україні, де багато людей стали жертвами радянського психіатричного терору, асоціація психіатрів однозначно засудила подібну практику.

Те, чого ми не розуміли в 1980 році, стало очевидним десять років потому, коли двері радянських психіатричних лікарень прочинилися для іноземних відвідувачів. Я став одним із перших іноземців, які відвідали палати психіатричної лікарні імені Павлова в Києві (директор закладу саме був у відпустці). Те, що я побачив там, справило на мене незабутнє враження та багато в чому визначило моє подальше життя. У підземній палаті я знайшов 60-70-літніх людей в лахмітті. Антураж був не кращим, ніж дантове пекло на землі. На деяких ліжках не було матраців, іноді на двох іржавих ліжках тіснилися по троє пацієнтів. Санітарні умови обмежувалися отворами в землі, вкритими екскрементами. Цей запах застряг у мене в носі, і навіть зараз, 25 років потому, я пам'ятаю його, ніби це було лише вчора. Навіть із найкращих намірів я навряд чи міг тоді якось допомогти або втрутитися в те, що відбувалося.

За цим були роки напруженої роботи у спробах поліпшити українську психіатрію. У Нідерландах зібрали близько 3 тис. кубометрів гуманітарної допомоги для України. Країну відвідало багато іноземних експертів, які представили нові форми лікування, допомагали заснувати неурядові організації професіоналів, родичів і навіть пацієнтів. Були реалізовані десятки проектів, багаторічні ініціативи, фінансовані нідерландським урядом та Європейським Союзом. Було відкрито видавничий дім із власними друкарськими потужностями, де протягом декількох років видали близько 138 перекладених книг і посібників.

Іноземці не відразу зрозуміли, наскільки глибоко поширилася в Україні корупція. Це стало очевидним з часом. Питому частину нашої гуманітарної допомоги було вкрадено та продано тодішнім директором психіатричної лікарні ім. Павлова. Не зумівши використати у своїх корупційних схемах друкарню, він звинуватив нас у виготовленні фальшивих американських доларів, після чого до наших офісів нагрянула поліція. Ми були врятовані (як не парадоксально) наступниками українського КДБ - Службою безпеки України, яка виявилася справжнім державним органом, що найбільше сприяв нам у реалізації наших завдань. Завдяки СБУ в Києві було відкрито центр для лікування жертв тортур у ГУЛАГу та нацистських таборах, який існує досі.

Хоча у певних галузях наша робота була успішною й в Україні з'явилися деякі яскраві неурядові організації, зокрема ті, що мають на меті підтримку дітей із обмеженими можливостями, однак більшість наших ініціатив були знищені інертною психіатричної системою, в якій домінує група псевдопроцесорів і шарлатанів. Розчаровані та втомлені, багато хто з нас спустив руки, здавалося, українська психіатрія приречена через зусилля гнітючої корумпованості українських реалій.

Але Майдан подарував нову надію. Не тому, що корупція раптом зникла та державні структури були принципово переосмислені, а тому, що Майдан показав: зміни можливі. Націлені на реформи люди знову загорілися ідеєю спробувати пробити дірку в «Берлінській стіні» радянської психіатрії. Частина шарлатанів пішли зі своїх посад, деякі державні структури переглянуто, і тепер їх очолюють цілеспрямовані реформатори психіатрії. На сцені з'явилися нові люди, деякі з розчарованих старих реформаторів знову активізувалися та готові спробувати ще раз. Це свого роду «друге дихання життя».

Як і у більшості сфер суспільного життя, наймолодше покоління українців має зробити необхідні перетворення та взяти своє майбутнє до своїх рук. Але для цього потрібні дві головні умови. Люди з мізками й енергією мають залишатися в Україні й опиратися бажанню покинути її, щоб побудувати своє життя десь в іншій країні, де їхні навички цінують вище. Друга — вони мають бути навчені тими, хто розуміє свою професію, хто залишив позаду радянську лженауку та опанував сучасні знання та навички в галузі психіатрії.

Обидва ці питання є великим викликом і вимагають активної участі як українського уряду, так і суспільства в цілому.

Не можна забувати, що один із чотирьох громадян матиме проблеми із психічним здоров'ям; один із десяти з часом страждатиме на слабоумство. Це така само правда для України, як і для всього світу. Питання полягає в тому, чи хочете ви, щоб вас лікували з повагою і відповідно до новітніх досягнень психіатрії? Або ж ви готові лікуватися за застарілою системою, яка має мало спільного із сучасними стандартами медичної допомоги, і ставиться до вас як до непотрібного об'єкта, позбавленого людської гідності та цінності?