Трагедія над Сінаєм. Чому мовчать Путін і Медведєв

Така міра самоусунення перших осіб держави від життя народу можлива тільки тому, що влада і народ – абсолютно чужі

31 жовтня над Єгиптом зазнав катастрофи російський літак. Загинули 224 особии, в тому числі 25 дітей. Трагедія приголомшила людей не тільки в Росії, але і в інших країнах, буквально – у всьому світі

Почуття горя і гострого жалю об'єднали суспільство. Десятки мільйонів людей в ці дні щохвилини думають про те, що сталося, співчуваючи сім'ям трагічно загиблих. У такі важкі дні в країнах, де діють відповідальні перед народом уряди, прийнято, щоб національні лідери звернулися до народу безпосередньо публічно висловили слова співчуття тим, хто втратив рідних і близьких. Це – не відображення особистих якостей політичного лідера, а обов'язкова частина його роботи – бути з народом у тяжку годину.

Офіційні керівники Росії – президент Володимир Путін і голова уряду Дмитро Медведєв – безпосередньо до народу Росії не звернулися. Очевидно, не визнали за необхідне. Тільки 2 листопада, на третій день, Володимир Путін у своєму робочому кабінеті в Ново-Огарьово на початку зустрічі з міністром транспорту Максимом Соколовим, прибулим з місця трагедії в Єгипті, на хвилину відвернувшись від гостя в бік телекамери, сказав кілька речень. Не те щоб між іншим, але саме у зв'язку з приходом міністра, а не звертаючись особисто і прямо до всього народу країни у зв'язку з надзвичайною трагічною подією.

Це довге мовчання перших осіб на тлі загального потрясіння надзвичайно контрастує з переживаннями мільйонів людей. Народ – окремо. Начальники – окремо. Точно, живемо в різних країнах і різним життям.

Що можна сказати людям в день такої трагедії?

Це зрозуміло практично всім. Ось слова, на які чекали: "Шановні громадяни Росії! Всі ми приголомшені сталася сьогодні трагедією. В авіаційній катастрофі над Єгиптом загинули наші співвітчизники, в тому числі діти. В цю годину наші думки і серця – з тими, хто втратив у катастрофі своїх рідних і близьких. Ми молимося про невинно загиблих і всіма силами нашої держави підтримуємо їх рідних. Зараз ще зарано говорити про причини трагедії, але уряд Росії робить все необхідне для повного розслідування події, встановлення причин катастрофи. Як тільки це відбудеться, інформація буде оприлюднена. Але цієї миті всі ми поділяємо горе з сім'ями загиблих. Уряд робить все можливе для того, щоб люди не залишилися сам на сам з цим лихом. Ми дякуємо всім громадянам Росії та інших країн, які проявили співчуття до рідних загиблих. Вічна їм пам'ять".

Приблизно так.

Адже це так природно і так нескладно. До послуг перших осіб російської держави – величезна медіаімперія, яка в будь-яку хвилину донесе їх почуття і слова буквально до кожної людини.

Чому ж мовчать, як чужі?

Тому що чужі.

Такі звернення до народу – доля тих правителів, хто є часткою народу, його представниками, його захисниками. Доля тих, для кого загиблі в катастрофі – рідні люди, і те, що трапилося з ними – особиста трагедія.

У нас, на жаль, інший випадок.

Про що думали президент і прем'єр-міністр, коли обговорювали (адже напевно обговорювали) питання про те, чи треба звертатися до народу. Біс знає цих людей, що і як вони думають – уявити неможливо.

Може бути, їм здалося, що виступити один раз – значить, ще, не дай Бог, доведеться виступати, і щоразу потрібно буде приймати рішення – чи треба? Так, кожного разу. Коли у народу горе – президент і голова уряду повинні бути з народом. Завжди. Така робота.

Правда, під час війни президенти не виступають щодня, співчуваючи з приводу втрат. Але офіційно у нас війни немає, загинули мирні люди в мирний час, у цивільному літаку, над чужою землею.

Може бути, вони вирішили, що якщо причина катастрофи в несправності літака, то частина провини ляже на владу. Так адже головне не в тому, що літак розбився, – головне в тому, що люди загинули. Люди. Діти. Проведіть розслідування, встановіть винних. Все у ваших руках. Але не мовчіть.

Може бути, вони злякалися версії теракту: мовляв, скажуть, що полізли здуру в Сирію – отримали літак з 224 невинно загиблими. Тим паче, відповідні заяви варварів були зроблені. Може й теракт. Так адже головне не в тому, що літак збили або підірвали, – головне в тому, що люди загинули. Люди. Діти. Що б там не було – не мовчіть.

Це ж ваш народ, вони за вас голосували, врешті-решт, це ваші виборці. Не розуміють. На рівні головного мозку, на рівні інстинктів і рефлексів, не розуміють ні-чо-го. Чужі люди в чужій, ворожій країні, народ якої для них – не головне багатство, а просто населення. Он, на дорогах щодня гине більше. Баби ще народять.

Правителі Росії не розуміють, що відчуває в ці дні пересічна людина. А людина відчуває свою повну беззахисність: будь-хто міг опинитися на цьому борту. Тисячі людей до цього літали цим самим літаком. Людям боляче і страшно. А у рідних загиблих з цього дня почалося інше життя. Попереднього вже ніколи не буде. Так підтримайте ж людей людським словом, дайте хоча б зрозуміти, що ви відчуваєте біль, страх і смуток. Не мовчіть.

Чим ви там таким зайняті, що на ці прості слова у вас не вистачило ні розуму, ні часу?

Немає відповіді.

Мовчання Володимира Путіна і Дмитра Медведєва в ці трагічні дні – особливий і теж трагічний знак. Така ступінь самоусунення перших осіб держави від народу можлива тільки тому, що влада і народ – абсолютно чужі. Це саме по собі – загальнонаціональна трагедія, і загибель 224 нещасних людей в авіакатастрофі повністю висвітлила цю трагічну прірву між владою і народом в Росії.

Промовчавши, російські правителі показали, наскільки далекі вони від російського народу, на якій недосяжній для людей висоті знаходяться – нічого не чують, нічого не відчувають, не розуміють нічого.

Посадка їхньго літака не буде м'якою.