"Чи потрібна нам ця Гейропа?"

Європейськість для багатьох наших політиків так і залишилася всього лише зручним прикриттям. Все, що їх хвилює - рейтинг

Я не сильно й очікував, що у вівторок у Верховній Раді пройдуть абсолютно всі законопроекти з «безвізового пакету», але провал у голосуванні з антидискримінаційної поправки в Трудовий кодекс говорить про те, що патетичні заяви президента про наявність європейської більшості в парламенті безпідставні.

Немає у нас такої більшості. Більшість політиків використовують «європейськість» як маркетинг. У парламенті маса дрімучих людей, і їхня «європейськість» зникає при згадці про корупцію, незалежність контрольних органів, дерадянізацію держуправління або усунення дискримінації при прийомі на роботу.

Дрімучість характерна не тільки для старих партій, але і для тієї ж Самопомочі, яка вибудовувала імідж сучасної і абсолютно нової політичної сили, а на практиці виявилося, що там забобон на забобоні. Що відбувається? Де всі наші прогресивні депутати? Куди поділися українські представники в Європарламенті? Де їхній голос? Пороблено?

Тож Верховна Рада така ж європейська, як і «Путін – не агресор». Зараз з парламентаріями буде розмовляти президент, і я не виключаю, що здорова більшість набереться. В українських реаліях аргумент завжди один: якщо ви цього не зробите, грошей не дадуть. Навколо цього і крутиться вся риторика, чи то з питань бюджету, чи то з питань європейські закони чи антикорупційних ініціатив. Тепер до аргументу «грошей не дадуть» додається перспектива безвізового статусу.

У мене з'явилося відчуття затхлості від цієї Верховної Ради і від цієї європейської більшості. Президент говорить про повне оновлення влади, її перезавантаження і глибоку європейськість, однак я такого сказати не можу. Країна стухла. І навіть ті сили, що здавалися раніше струмочками свіжого повітря, насправді виявилися дрімучими.

Очевидно, що голосуванням за антидискримінаційну поправку депутати бояться втратити власний рейтинг, проте політики повинні вести, а не плентатися у хвості. Якщо суспільство в чомусь відстає, і існують забобони, політики повинні з цим боротися. Гріш ціна тим політикам, які намагаються вгадати настрій натовпу.

Але справжня сутність української політики – махровий популізм. Українські політики озираються на дрімучість, якій потрібні тільки хліб, сало і тепло; на радянську людину, яка частково збереглася в Україні. Замість того, щоб боротися проти дрімучості, вони з нею заграють.

Пригадується, у Юлії Тимошенко був реальний шанс провести Україну в НАТО. У 2006 році досить було тільки відправити формальний лист, і членство у нас було б у кишені. Однак Юлія Володимирівна тонко відчувала настрої суспільства і проігнорувала цей шанс. Тепер подібне відбувається і з питанням секс-меншин. Замість того, щоб виводити дискусію на новий рівень, політики стають в отарі останнім бараном.

Коли я подорожував Україною (давно це було), зокрема, в Одесі, мені ставили приблизно такі питання: «Чи потрібна нам ця Гейропа?» Тоді я не розумів, звідки в людей взялися подібні забобони. Лише з часом стало зрозуміло, що російські спецслужби активно втовкмачували цю думку в свідомість українців, щоб перешкодити нам йти в Європу.

З іншого боку, прийшовши на акцію в підтримку безвізового режиму, я побачив велику кількість приємних і натхнених осіб, багатьох друзів, яких давно не бачив. Це якийсь окремий астероїд, який літає по своїй траєкторії. Прогресивну дискусію також можна спостерігати в Facebook, який дуже тонко реагує на те, куди рухається країна. Тут була прогресивна, здорова реакція, на тлі якої парламент виглядає абсолютно дрімучим.

В цілому важко дати якісну оцінку всім ініціативам з «безвізового пакету», оскільки дискусія ще триває. Уряд каже, що він написав прекрасні закони, а парламент все зіпсував. Верховна Рада, тим часом, говорить, що уряд ліпить «європейські наклейки» на закони і вкладає туди дуже слабкий зміст. Наскільки я знаю, спікер парламенту Володимир Гройсман передасть вже прийняті парламентом закони щодо безвізового режиму тільки після того, як від Європейського Союзу прийде чіткий сигнал про те, що вони відповідають європейським нормам. І це знімає ризик прийняття «пустушок».