Портников: Війною з ІДІЛ Путін наближає повернення Криму

Ісламська держава сьогодні – значно серйозніший виклик для Заходу, ніж Путін

Коли не стане Ісламської держави, головною небезпекою для світу виявиться вже сам російський президент

На тлі консультацій, які почалися після терористичної атаки на Париж, продовжилися на саміті «великої двадцятки» і повинні розвинутися в ході майбутніх візитів президента Франсуа Олланда у Вашингтон і Москву, багато спостерігачів ставлять питання: а чи до України Заходу в цій ситуації? І якою буде доля окупованих Путіним територій – Донбасу і Криму? Може бути, для спільної боротьби з терором на Заході вирішать «пробачити» російському президенту всі його гріхи і змиритися з окупацією? – пише журналіст Віталій Портников.

Ісламська держава сьогодні – значно серйозніший виклик для Заходу, ніж Путін. Путін діє на периферії західних інтересів, у звичній зоні пострадянського простору, а його втручання в інші регіональні конфлікти – наприклад, у ту ж Сирію – хоч і дратує, але не може серйозним чином вплинути на ситуацію. А Ісламська держава, як бачимо, може дестабілізувати будь-яку європейську столицю. Враховуючи наслідки тероризму, – в тому числі і для взаємин християнських і мусульманських спільнот у Європі – проти Ісламської держави потрібно діяти жорстко та рішуче, не залишивши їй навіть найменшого шансу на виживання. Ні в Європі, ні на Близькому Сході – ніде. Захід може діяти самостійно, а може – спільно з Путіним, якщо російський президент хоче брати участь у ліквідації ворога. Але чому це має означати, що на Заході забудуть про українські витівки Путіна?

Путін, анексувавши Крим і влаштувавши війну в Донбасі, зробив практично те ж саме, що й Ісламська держава – поставив під сумнів основи існуючого світопорядку. Зрозуміло, що згода з порушенням міжнародного права завжди породжує чудовиськ – досвід другої світової війни і попередників Путіна, Сталіна і Гітлера, ніким не забутий. Умиротворення в Донбасі – лише перший крок до виправлення ситуації, що склалася після авантюрних дій російського правителя. Наступний і найважливіший крок – це Крим. Тому що без відновлення українського суверенітету над окупованим півостровом спокою в Європі не буде.

Ілюзія «забутого» Криму виникає тому, що в системі пріоритетів цивілізованого світу війна завжди важливіша за мир, нехай навіть і того огидного миру, який склався в Криму після окупації. Є загибель людей у результаті дій Ісламської держави – і це потрібно зупинити, як і зупинити відтік біженців в Європу. Є загибель людей у результаті нападу Путіна на Донбас – і це потрібно зупинити, як і зупинити потік внутрішніх біженців в Україну. А в Криму «всього лише» окупаційний режим, до того ж персоніфікований все тими ж пройдисвітами, які, по суті, і так окупували Крим до анексії. Так, бандитський. Так, репресивний. Так, підлий. Але контрольований і не вбиває людей сотнями. Саме тому Крим не є головним пріоритетом. Власне, Путін на це і розраховував, коли почав кровопускання в Донбасі – що на тлі руйнувань і смертей про Крим забудуть.

Не забудуть. Не випадково, поки Путін бігав по кулуарах саміту в Анталії і намагався напроситися в друзі тим, кого він перетворив в антагоністів своїми діями в Україні та Сирії – перш за все, до Обами, Кемерона і Ердогана, – керівники Європейського Союзу та Австралії у спільній заяві за підсумками зустрічі відзначили не тільки важливість розвитку мирного процесу в Донбасі, але й необхідність відновлення українського суверенітету над Кримом. Кремлівському правителю ніби дали зрозуміти: бігай – не бігай, а за скоєне доведеться відповідати. А хочеш повернутися в клуб шанованих людей, хочеш, щоб з тобою не розмовляли крізь зуби – поверни все, що взяв, старий шулере!

Як це не парадоксально звучить, але участь Путіна в боротьбі з Ісламською державою – якщо Росія дійсно буде боротися з терором, а не рятувати Асада – не віддаляє, а наближає момент повернення Криму. Це як з другою світовою війною: поки був Гітлер, демократії воювали з головною загрозою – і після того, як був розірваний радянсько-нацистський союз – воювали разом зі Сталіним і допомагали йому. Але після знищення Гітлера Сталін сам став головною небезпекою, почалася холодна війна, яка, зрештою, призвела до безславного краху радянської «імперії зла». Так і тут – коли не стане Ісламської держави, головною небезпекою виявиться вже сам Путін.