Все, що потрібно знати про Корбана, щоб зрозуміти: він злочинець чи жертва

Рейдер номер один, національний герой чи жертва політичної розправи — весь шлях Геннадія Корбана від лихих 90-х до арешту очима журналістів НВ

Вперше НВ зустрілося з Геннадієм Корбаном в липні 2014 року, як раз в той момент, коли команда Коломойського відпрацювала свої перші 100 днів в Дніпропетровській ОДА. З приходом мільярдера Ігоря Коломойського на посаду її голови у березні 2014-го в регіоні багато чого змінилося. Одним із тих, хто доклав до цього руку, був Корбан, заступник Коломойського.

Поговорити з Корбаном було складно: у його довгому кабінеті з двома величезними прапорами — державним і обласним — до глибокої ночі юрмилися відвідувачі. Батальйони просили зброї і патронів, переселенці — житла, бізнесмени — справедливості, всі інші — грошей або захисту. І це не рахуючи поточних питань і дзвінків міністрів і олігархів. Корбан приймав усіх і тут же, з сигаретою в руці, вирішував проблеми.

На питання, чому він погодився працювати в ОДА, Корбан відповів тоді: було бажання спробувати розібратися в ситуації, щось поміняти і довести, що люди з досвідом у бізнесі можуть швидко зробити систему кращою.

Під час найгарячіших подій на Майдані в січні 2014‑го, коли ще не було ясно, хто кого, Корбан і його бізнес-партнер Борис Філатов вчинили громадянський вчинок, на який тоді могли зважитися небагато хто. В торговому центрі Пасаж, який належить підприємцям, замість рекламних блоків вони запустили на великих екранах пряму трансляцію П'ятого каналу, де безперервно показували події з київського Майдану та вулиці Грушевського. Для інформаційної ізоляції, в якій перебувала країна, це був постріл в ночі. Корбана почали викликати на допити, які могли закінчитися чим завгодно. Довелося тікати за кордон, в Ізраїль. Так, сам того не відаючи, Корбан влип у велику українську політику.

20 лютого, коли режим Віктора Януковича впав, дніпропетровський бізнесмен звернувся до українських колег-мільярдерів із закликом взяти на себе відповідальність за порятунок України. У березні він і його вічні партнери Коломойський і Філатов очолили область і зробили все, що на той момент було можливо, щоб не впустити до неї руйнівний "руський мир" — той самий, що вже поглинав сусідню Донецьку і Луганську області.

Корбан взяв на себе всю оперативну роботу. Купував зброю, бронетехніку, безпілотники, тепловізори, біноклі, приціли, забезпечував госпіталь, спільно з волонтерами будував оборонні лінії вздовж кордону області. "Вони відкрили двері адміністрації для волонтерів та добровольців,— розповідає дніпропетровець Микита Потураєв, голова експертної ради УКРОПу.— Гена віддав їм свою будівлю. Такого залучення громадських активістів на роботу я не бачив ніде, крім Майдану".

Робота була для Корбана незвичною. "На перших нарадах я погано розумів, про що йде мова, — зізнавався Корбан НВ. — До вечора починала гудіти голова. Моя оперативна пам'ять не встигала обробляти отриману інформацію".

І в самому Дніпрі, і далеко за його межами Коломойського і його команду героїзують, в першу чергу, за те, що вони не дали регіону скотитися в сепаратизм. Хоча наскільки область була близькою до донецького сценарію, в момент призначення Коломойського губернатором не розуміли навіть вони самі.

"Ми не відразу усвідомили, що справжня війна зовсім поруч, — розповідав Корбан. — Коли ми прийшли, це ще не відчувалося так гостро. Ми спостерігали за тим, що відбувається в Криму, але здавалося, що нічого страшного не трапиться, ніякої референдум не відбудеться. А от коли почалися перші захоплення в Донецькій області, ми зібралися всі разом — Коломойський, я, [два інших заступника Коломойського] Слава Олійник Борис Філатов — і зрозуміли, що, здається, гряде війна".

Корбан перечитав книгу Сунь Цзи Мистецтво війни. У книзі було написано: “Коли ти слабкий — роби вигляд, що ти сильний. Коли ти сильний — роби вигляд, що ти слабкий". І Корбан, Філатов, Олійник і Коломойський почали робити вигляд, що вони — сильні, і демонструвати нарощування м'язів. Так у Дніпрі з'явилися перші добровольчі озброєні загони.

Процес йшов туго. Міліція саботувала появу добровольців, незважаючи на те, що міністр внутрішніх справ Арсен Аваков сприйняв ідею "коломойських" позитивно.

"Але смикати його з будь-якого приводу я вважав недоречним і тому "задовбував" його заступників, — згадує Корбан. — Ми з Коломойським днями і ночами сварилися з заступниками міністра внутрішніх справ, а потім і оборони, які буквально не давали нам створювати батальйони".

Команда Коломойського повністю забезпечувала батальйони і доплачувала гроші бійцям, формально ж вони підпорядковувалися Міністерству оборони і МВС.

Через пару місяців Корбану почнуть дзвонити губернатори сусідніх областей, щоб дізнатися, що робити і до кого йти для створення батальйонів.

Через півроку добровольчі батальйони "дніпропетровських" почнуть називати приватною армією Коломойського. А самі "дніпропетровські" стануть настільки впливовою групою і так увійдуть в смак, що вкорочувати їх політичні амбіції доведеться особисто президенту — показово, в прямому ефірі, звільняти Коломойського, щоб продемонструвати всій країні, хто в хаті господар.

Через дев'ять місяців, в березні 2015-го, НВ стане свідком того, як "дніпропетровські" будуть "здавати" Дніпро. Ми потрапимо в кабінет Корбана, коли звідти будуть виносити його речі. Там ще багато чого буде нагадувати про роботу "приватівців": портрет Яроша, мішень із зображенням Путіна, карти залізничних шляхів, блокпостів, схеми зв'язків сепаратистських угруповань, фотографії укріплень.

Там само буде знаходитися і його друг і соратник Філатов. "Я тебе візьму помічником нардепа, — буде жартувати він над трохи сумним Корбаном. — І ще будеш моїм радником в комісії з приватизації. Буду платити тобі зарплату".

"Ні, я до тебе не піду", — відповість Корбан.

Потім Філатов, посидівши наостанок в кріслі Коломойського, поїде і через годину повернеться з Дмитром Ярошем, лідером ПС.

"Я два місяці не курив, а зараз хочу з тобою закурити", - скаже Корбану Ярош і сяде за стіл.

У кабінеті буде стояти тютюновий дим.

 

Ярош і Філатов підуть. Корбан ще деякий час сидітиме в кабінеті — буде готуватися записувати прощальне звернення. Одягне на светр піджак. В кабінет зайде жінка з папками і повідомить, що завтра до Дніпропетровська приїде президентська команда — представляти нового губернатора.

"Що будемо робити з харчуванням?" – запитає вона.

"Я повинен їх ще й годувати? Нехай їдять за власний рахунок", - відріже Корбан.

Через пару днів "дніпропетровські" будуть прощатися з Дніпром.Литиме дощ і дмухатиме сильний вітер. Але на площу, де вони влаштують прощальний концерт, прийде чимало людей. Для них співатимуть Руслана і екс-ляпіси Brutto.

На той час на "дніпропетровських" вже будуть відкриті кримінальні справи. За інформацією Корбана, — цілих вісім. Він пояснить їх тим, що він "нетрадиційними методами боровся з корупцією в Дніпропетровській області".

— У якому сенсі — нетрадиційними? – запитаємо ми.

— Нетрадиційно — значить, не докладаючи процесуальних зусиль. Я викликав людей на якісь розмови. Може, навіть десь здійснював якийсь тиск на цих людей з метою припинення брудної корупції, злодійства і шахрайства. Природно, багато ворогів залишилося, багато недоброзичливців, багато заздрісників. Вони використовують будь-які приводи, дірки і прийоми в законі, які дозволяють їм писати заяви на мене. Але за мною немає криміналу. Я це знаю.

— Вас звинувачують у тому, що після зустрічі з вами викрали Олександра Величко, начальника юрдепартаменту Дніпропетровської міськради. Він був у вашій приймальні 25 лютого, в день викрадення? Куди він подівся?

— Величко? Вийшов спокійно з ОДА. Ніхто його у килим не закочував і нікуди не забирав.

Під час прощального концерту "коломойскі" будуть спостерігати за сценою, Русланою і негодою з вікон ресторану, через площу. Підтримати їх приїде Антон Геращенко, радник глави МВС Арсена Авакова. На питання НВ, як радник міністра ставиться до того, що проти його "друзів" порушуються справи, Геращенко уникатиме відповіді. Все це відбудеться 29 березня.

31 жовтня Корбана затримають в рамках спецоперації з ліквідації ОЗУ. Йому пред'являть звинувачення за чотирма статтями Кримінального кодексу.

Печерський райсуд Києва відпустить Корбана під домашній арешт у Дніпропетровськ, до 31 грудня. Якщо все піде погано, замість святкового олів'є Корбана чекає баланда в СІЗО. "Погано" — це якщо слідство доведе висунуті проти колишнього заступника Коломойського звинувачення.

Їх чотири. Перше — викрадення Сергія Рудика, екс-голови Держземагентства та представника ВО Свобода. Той у серпні 2014‑го приїхав у Дніпропетровськ, щоб призначити нового чиновника, але незадоволені цим кадровим рішенням місцеві активісти змусили Рудика написати заяву про бажання піти добровольцем в АТО. Свобода заявила, що чиновника викрали. Другий епізод — викрадення Олександра Величко, юриста міськвиконкому. Корбан і його команда, які працювали тоді в Дніпропетровської облдержадміністрації, вважали, що Величко за часів Віктора Януковича вивів з держвласності до сотні комунальних об'єктів, і намагалися повернути їх місту. Юрист стверджує, що при цьому по відношенню до нього застосовували силу. Третій епізод — звинувачення в махінаціях з грошима створеного Корбаном волонтерського фонду. І четвертий — втручання у виборчий процес на місцевих виборах в Дніпропетровську.

Корбан буде напирати на те, що кримінальні справи проти нього — ні що інше, як політичні переслідування і спроба заткнути йому рота. "Може, існує неадекватне сприйняття мене з боку АП або оточення президента, яке його накачує", - припускав він у розмові з НВ, перебуваючи під домашнім арештом.

Підвищений інтерес до своєї персони з боку правоохоронних органів Корбан пояснює особистою неприязню людей з оточення президента і компроматом, який у нього нібито є на них.

"Я живий носій і свідок найкурйозніших історій, — каже Корбан. — Я поки що помовчу, почекаю. Вони розуміють, що в моїй особі для них криється небезпека, і це їх найбільше дратує".

Одним з тих, хто очолює корупцію в країні, Корбан називав найближчого соратника президента нардепа Ігоря Кононенка. "Я знаю точно, що є багато фактів, пов'язаних з ним. Мова про компанії Центренерго, Одеський припортовий завод, Укртранснафту, держбанки Ощадбанк і Укрексімбанк, а також Нацкомісію з регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг", — казав Корбан в інтерв'ю НВ в листопаді. Ще одним корупціонером він називав другого бізнес-партнера Порошенко, Олега Свинарчука-Гладковського, сьогодні — першого заступника секретаря Радбезу.

За два роки фігура Корбана в українській політиці стала досить помітною для того, щоб він задумався про власний політичний проект.

При цьому мало хто як серед прихильників Корбана, так і серед його противників реально уявляє, чим промишляв Геннадій Корбан у своєму "минулому" житті, довоєнному.

Сергій Тарута, співвласник фінансово-промислової групи Індустріальний союз Донбасу, згадує своє перше знайомство з Корбаном 1995‑го. Тоді 25‑річний Корбан, власник компанії Славутич-Капітал, був досить активним скупником акцій промислових підприємств. “У нього була хороша команда, одна з найпросунутіших у Дніпропетровську, — розповідає Тарута. — Їхніми послугами користувалися і ЄЕСУ [Тимошенко], і Приват [Ігоря Коломойського]".

Послуги — це ввічливо сказано. Володимир Фесенко, директор Центру політичних досліджень Пента, діяльність, на якій Корбан заробив хороший капітал і погану репутацію, називає бандитизмом і рейдерством.

Сам Корбан в інтерв'ю НВ свій рід занять позначив максимально коректно, хоч у трудову книжку занось: "Я перерозподіляв багатства з боку одних на користь інших".

— Як ви ставитеся до того, що вас називають рейдером №1 в Україні? – запитуємо його.

— Називали. Ставлюся до цього ніяк. У мене досить міцні нерви. Мене це не ображає, не принижує, але і не робить мені особливої честі. Ну назвали і назвали. У мене немає болісних переживань з цього приводу. Совість мене не мучить.

Скажу так: я завжди слухаю свого тата. Він мені говорив і говорить: ніколи не грати в азартні ігри з державою. Я справді ніколи нічого не приватизував і ніколи не займався державною власністю. Те, чим я займався, — це перерозподіл багатств одних на користь інших. Це цілий пласт бізнесу в світі. Він не вважається злочинним. У своїх схемах я ніколи не використовував якісь кримінальні речі, хоча багато хто мені їх приписує. Але я людина богобоязлива. Нехай в синагогу ходжу раз на рік, але при цьому десять заповідей намагаюся не порушувати.

Корбан як явище — родом з 1990‑х. 

Поїдьте у Дніпропетровськ та запитайте, чим займався Корбан до революції. “До революції гідності? — перепитує і миттєво відповідає дніпропетровський адвокат і волонтер Юлія Сегеда: — Відбиранням чужого. Нічого хорошого сказати про нього я не можу. Вибачте".

Це дещо спрощений погляд на Корбана. Людина він широка, бізнесмен — успішний, а те, що репутацією не вийшов, це його ніколи не хвилювало. “У мене досить міцні нерви, — пояснював він у квітневому інтерв'ю НВ. — Мене це не ображає, не принижує, але і не робить мені особливої честі. У мене немає болісних переживань з цього приводу. Совість мене не мучить".

Усе хороше, що потрібно знати про Корбана, сам Корбан про себе і написав у передвиборній біографічній довідці. Народився в Дніпропетровську. Жив у тісній двокімнатній квартирі. Після строкової служби в радянській армії поїхав на заробітки до Москви. Вступив там у Літературний інститут ім. Дружби народів на відділення драматургії, але вчитися не пішов. Влаштувався на Російську товарно-сировинну біржу, де на практиці вивчав справжню, а не сценічну драматургію життя. Торгував цигарками, пивом та іншими товарами першої необхідності кризових часів.

1992 року в Україні розпочалася так звана ваучерна приватизація. Тобто прості громадяни отримували немайнові сертифікати як право на частину власності в підприємстві. Тоді ж із $200 тис. у кишені Корбан повернувся у Дніпропетровськ. Тут заснував брокерську компанію Україна, а ще за два роки став головою наглядової ради інвесткомпанії Славутич-Капітал, через яку почав скуповувати у зубожілого населення цінні папери. Так він консолідував пакети підприємств для себе і для продажу на вторинному ринку.

Паралельно Корбан навчався в Гірничому інституті за спеціальністю Фінанси і кредит. Ось приблизно тоді, 1995 року, Тарута і зустрів на своєму шляху великого дніпропетровського комбінатора. “У нього була підприємницька жилка, — каже Тарута. — Іноді це краще, ніж будь-які університети".

Про все, що відбувалося з Корбаном далі, навіть відомі правозахисники, юристи, колишні високопосадові співробітники Нацкомісії з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР) говорять із НВ тільки на умовах анонімності.

Ось як один з них пояснив своє прохання відкрито не цитувати його. “Якби це була дійсно програма боротьби з рейдерськими групами та ліквідації їх як класу, тоді я був би у перших лавах. А так ця стаття піде в пул матеріалів як обґрунтування, чому Гена — лиходій-крокодил, а не метелик".

Гроші люблять тишу, а Корбан любить гроші. На цьому вони й зійшлися. 

Вже згадане вище джерело з НКЦПФР розповідає НВ, що фахівців із корпоративних конфліктів, господарських спорів, банкрутств тощо рівня Корбана в країні не більше 10-12. "Люди, які особисто знають Корбана, говорять про нього якщо не як про геніального юриста, то як про людину, яка вправно використовує законодавчі дірки для реалізації корпоративних інтересів", — розповідає експерт. Потім додає, що в 1990‑х достатньо було мати лише одну акцію, щоб "закошмарити" будь-яке підприємство — акціонер мав великі права, зокрема доступ до комерційної інформації.

Щоб увійти в чужий капітал, можна було обрати один з двох шляхів: взяти участь у конкурсі, організованому Фондом держмайна на заздалегідь прописаних умовах під одного учасника, або безпосередньо скуповувати акції у дрібних власників.

Обидва шляхи тернисті. У першому разі потрібна близькість до влади. Її у Корбана не було. Тому він вибрав другий, і Корбан створив компанію Славутич-реєстратор. Тут він надавав послугу щодо збереження реєстру акціонерів всіляких компаній. Це величезна фора. По-перше, реєстратор мав потрібну інформацію, по‑друге, без нього ніхто не міг перереєструвати права власності. Напередодні великої приватизації це була нечувана фора.

Корбан став одним з найзатребуваніших посередників операцій зі скуповування акцій у найпромисловішому краї країни — Дніпропетровській області. Тарута згадує, що в ті роки вперше зіткнувся з фінансово-промисловою групою Приват у боротьбі за Дніпропетровський трубний завод, потім за Дніпродзержинський комбінат Петровського. “З Приватом було багато конфліктів,— розповідає Тарута, — і Гена [Корбан] вже тоді виконував не найкращу роль. Для мене негативну. Це був його вибір. Мабуть, там більше платили".

Наприкінці 1990‑х Корбан зробив остаточний вибір на користь Привату, прикрутивши до цієї потужної ФПГ свої мізки і специфічні вміння. ПриватБанк вже тоді був найбільшим реєстратором в Україні. Він вів найбільшу кількість реєстрів усіх українських компаній. Гра почалася.

Її правила адвокат, який побажав залишитися неназваним, описав НВ напівпрофесійним сленгом. "Коли треба було забезпечити відбирання і поглинання, первинну брудну роботу робив Корбан, "рихлив" об'єкт. А потім на вторинному ринку об'єкт купувався "відмитий" і приєднувався до активів Привату".

Вираз "рихлити" означає через мікроскопічного міноритарного акціонера засипати певні суди позовами на порушення будь‑яких своїх прав або силовим методом провести зміну керівництва підприємства.

Відносно свіжа історія захоплення компанії П'ятихатський елеватор. Короткий зміст цього бойовика в переказі гендиректора дніпропетровської юркомпанії Exante Юлії Сегеди: спочатку відбулося захоплення майна. Потім підконтрольний Привату реєстратор перевів 88,2% акцій П'ятихатського елеватора на структури Привату, які згодом були продані компанії Гріф Корпорейшн ЛЛП (Великобританія), офіційною довіреною особою якої є Корбан.

— Чим закінчилася історія? — запитує НВ у Сегеди.

— Хазяйка [елеватора] захворіла. Віру в справедливість втратила. Сказала, що втомилася боротися.

Типова історія. На сайті Антирейдерської спілки подібних історій імені Корбана — десятки. Як, наприклад, історія 2007‑го про захоплення Кременчуцького НПЗ, в якому група Приваті бізнес-структури харківського мільйонера Олександра Ярославського володіли трохи більше ніж 1 % акцій. 50 % було у росіян, 43 % — у Нафтогазу. В кінці сюжету у Коломойського і Ярославського вже був пакет у 50 %. Процесом відбирання акцій у росіян керував Корбан. З огляду на результат, керував блискуче. Потім партнери з Татарстану за такою ж схемою втратили 36,6 % акцій Укртатнафти. Все, чого домоглися власники Татнафти, — це рішення Міжнародного комерційного арбітражу, який 2014 року зобов'язав компанію виплатити $100 млн компенсації за порушення їхніх прав в Україні. Але виплачувати ці кошти мав не Приват, а держава.

Під гарячу руку Корбана потрапляли і місцеві великі гравці. Наприклад, Віктор Пінчук, який у важких боях з Корбаном втратив 2006‑го контроль над Нікопольським феросплавним заводом на користь Привату.

У репертуарі Корбана є й зовсім екзотичні історії з кривавим фіналом. Мова про контроль над одним з найбільших ринків країни — Озеркою (Дніпропетровськ). Суперником Корбана був російський бізнесмен Максим Курочкін, відомий в Україні, як тепер сказали б, за позивним Макс Скажений. Він 2004 року без жодної конкуренції приватизував центральний ринок Дніпропетровська. Привату це не сподобалося.

І 2005‑го через судові позови Коломойський взяв контроль над грошовими потоками ринку під своє крило, довівши в судах, що під час приватизації Курочкін порушив українське законодавство. Курочкін був оголошений у розшук. Так почалася корпоративна війна. З трагічним результатом. 2006‑го в Дніпропетровську автомобіль охорони Корбана був обстріляний невідомими.

Самого Корбана в машині не було. За кілька місяців кривавий маятник конфлікту хитнувся в протилежний бік. Четверо підручних Курочкіна були розстріляні: один — на виході з дніпропетровського нічного клубу, інші — на заміській трасі під Києвом. Сам Макс Скажений був незабаром убитий снайпером у внутрішньому дворі Святошинського райсуду Києва. Ніхто і ніколи не зміг довести причетність Корбана або приватівців до тієї розправи. Але навіть без цього далеко не єдиного детективу репутації Корбана було завдано смертельної шкоди.

“На жаль, філософія всієї групи Приват і її оточення — суцільний цинізм, — робить висновок Тарута. — Вони вважали, що будь-які засоби для досягнення перемоги хороші. А він [Корбан] вже був частиною цієї історії Привату".