Крим став Рубіконом, після якого історія перестала ставити Путіну питання та робити пропозиції

Тоді, рік тому, всі – тисячі людей – були ще живі. І в цьому, саме в цьому був шанс, була можливість не застосовувати гармати і зберегти мир. Зберегти людські життя. Цим шансом Володимир Путін не скористався.

Оригінал на сайті видання "Псковська губернія":

Історія не має умовного способу. Все, що відбулося, залишається назавжди, навічно. Змінюватися можуть тільки оцінки подій. Але дуже часто, згадуючи переломні моменти історії, думаєш: адже життя могло піти інакше, і якщо не все, то багато що було б по-іншому. Неможливість повернення моменту вибору, моменту прийняття фатального рішення, неможливість "переписати історію заново" часто усвідомлюється поколіннями людей як вічна трагедія. В історії немає чернеток, всі її рядки пишуться набіло. Дуже часто – кров'ю.

- 1 -

Події в Криму рік тому, які призвели до "приєднання" Автономної Республіки Крим до Росії, відкрили низку трагедій – особистих і загальнонародних. І ця низка триває досі, кожен день. Ніхто зараз не може сказати, коли і чим це може закінчитися, але всі розуміють – не закінчиться нічим хорошим.

Рік тому ще можна було зупинитися. Рік тому ще не було війни.

Найголовніше – рік тому тисячі людей, яких зараз вже немає в живих, були живі. Ніхто з них не думав про те, що йде останній рік їхнього життя. І мало хто з них міг навіть припустити, що життя раптово обірветься у зв'язку з якимись подіями в Криму. Тому що майже ніхто не думав про саму можливість таких подій. Але зараз цих людей вже немає в живих.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим 27 лютого 2014 року була захоплена озброєними людьми. Росія в особі президента і його підлеглих спочатку категорично заперечувала, що ці озброєні люди – військовослужбовці російської армії, але потім публічно визнала це.

До складу Верховної Ради Криму входять 100 депутатів. На засіданні 27 лютого після захоплення парламенту були присутні, за різними даними, щонайменше 40 людей. Незважаючи на відсутність кворуму, відсутність преси та без трансляції засідання, під дулами автоматів російських військовослужбовців Верховна Рада Криму прийняла рішення про проведення референдуму про статус Автономної Республіки Крим, відправивши у відставку уряд Анатолія Могильова і призначивши новим прем'єр-міністром лідера місцевої партії "Руська єдність" (яка не пройшла в парламент республіки на виборах 2010 року) Сергія Аксьонова, широко відомого в специфічних колах як "Гоблін". Репутація пана Аксьонова відвернула від нього більшість жителів Криму, але, судячи із прийнятого рішення, зробила його кандидатуру найбільш прийнятною для влади Росії як керівника нового "суб'єкта".

Так почалося "приєднання Криму до Росії", що відлилося на військових медалях як "повернення Криму". По суті, так розпочалась російсько-українська війна.

- 2 -

Проведення в окремому регіоні референдуму про вихід зі складу держави в Україні заборонено Конституцією – точно так само, як і в Росії. Це підтвердив Конституційний суд України, його рішення було прийнято 14 березня і було обов'язковим до виконання на всій території України.

15 березня 2014 року Верховна Рада України (ґрунтуючись на нормі Конституції України і позиції Конституційного суду) достроково припинила повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим у зв'язку з прийнятими незаконними рішеннями.

Але влада Криму вже не звертала ніякої уваги на владу України. Референдум провели 16 березня, двічі перенісши на більш близький термін його дату. Дуже поспішали.

Росія забезпечила проведення незаконного референдуму в Криму всіма силами і засобами – військовими, фінансовими, організаційними, політичними і медійними.

Юридичне значення цього референдуму приблизно таке, як якщо б Псковська, Новгородська або Калінінградська області (список можна продовжити) вирішили провести референдум про вихід зі складу Російської Федерації.

Жодна міжнародна організація, учасником якої є і Росія, жодна цивілізована країна світу не визнала і не визнає цей референдум і його "результати", тому що в Криму стався державний злочин – захоплення влади.

Зовні, особливо для спостерігачів з боку, "повернення Криму" пройшло дуже легко. Влада Росії і люди, які захопили владу в Криму, всіляко поширювали інформацію про те, що Крим був "повернутий" повністю безкровно, без жертв. Це не так, за різних обставин тоді загинули люди, в тому числі військовослужбовці української армії, місцеві жителі, які чинили опір (зокрема кримські татари), але на тлі раптовості подій та дикої ейфорії від події в Росії ці факти, навіть будучи опублікованими, майже не прозвучали в суспільстві.

Україна не була готова боротися за Крим силою зброї, це розуміли всі. Крим можна було отримати, відкривши ударом чобота незамкнені двері до будинку сусіда. І Володимир Путін зробив це.

- 3 -

"Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна", – таким був головний висновок, який керівники Росії винесли з кримської авантюри. Їм здалося, що світ погодився з ними і визнав їхні дії якщо не законними, то справедливими.

Миттєво з'явилися на світ версії швидкого продовження "приємної кримського подорожі" – по всьому сходу і півдні України, аж до невизнаного Придністров'я.

Цей проект отримав назву "Новоросія" і припускав відокремлення від України приблизно чверті її території, всіх прилеглих до Чорного моря регіонів. По суті, це був проект знищення українського суверенітету.

Щоб здійснити такий проект, потрібні значна військова сила і провокатори, захоплення будівель органів державної влади України, "обрання" на мітингах зовсім нелегітимних "губернаторів" і "мерів", причому громадян іншої держави, по суті – тероризм.

Російські військовослужбовці цілими підрозділами увійшли на територію України для захисту тих, хто бандитськими способами захопив органи державної влади в регіонах України. Дії російських бандитів і російських політиків були повністю узгоджені. Політична влада Росії була впевнена, що Україна не зможе чинити збройний опір – так само, як і в Криму.

Але Україна стала захищатися. Це було несподіванкою для Росії.

Почалася війна.

Точна кількість учасників та жертв цієї війни (а мова йде про тисячі людей) зараз відома тільки дуже вузькому колу її організаторів, але через роки буде відома всім.

Найстрашніші, в повному розумінні слова непоправні втрати минулого року – це людські втрати. Загиблі росіяни і українці, мирні і військові, люди похилого віку і діти, жінки і чоловіки. Їхні життя перервала не просто війна, а кримська авантюра, яка передувала війні, – вже в той самий момент, коли вона тільки починалася. Багато з цих загиблих сьогодні навіть не думали, що їх особисто може торкнутися ця історія. 

Але – торкнулася.

Слідом за загиблими йдуть ненароджені ними діти. Теж – назавжди.

Щоб приховати масштаби бойових дій, в Росії вирішили приховати масштаби втрат. Загиблих військовослужбовців ховають таємно, рідним загиблих військових забороняють спілкуватися з пресою, а пресу, яка розповідає правду про цю війну, називають ворожою.

Державна політика Росії в країні і світі будується на брехні. "Брехня во спасіння" (чиє?), "брехня у виправдання" (кого?), "брехня на благо" (знову: чиє?). Зміст російських телеканалів останніх років за рівнем біологічної злоби, людиноненависництва і розпалювання війни знайде своє місце в історії поряд зі статтями Геббельса про пропаганду.

Народ Росії перетворюють в народ війни.

Причина проста – влада Росії, особисто президент сильно злякалися, коли народ України вийшов на вулиці і відмовив у довірі корумпованому і брехливому президенту Віктору Януковичу. Влада Росії злякалася не за Януковича, вона злякалася за себе. Себе вони поставили на його місце, тому що добре розуміють – вони давно заслужили такий самий, якщо не більший, народний протест. Тому такий панічний страх перед словом "майдан".

Цей страх призвів владу Росії до публічної істерики, яка триває ось уже більше ніж рік. Цей страх привів владу Росії до рішення про війну. Це війна не тільки і не стільки з Україною, скільки за самих себе, за своє самозбереження в російській владі.

Країна приведена в стан військового табору, відкрито полювання на "ворогів держави", читай – "ворогів народу". Росія веде дві війни одночасно – проти зовнішніх і внутрішніх ворогів. Всі попередні такі війни в будь-яких державах завершувалися крахом держави.

Але масштаб брехні і самообману в Росії зараз такий, що самі керівники держави вважають цей рукотворний крах вершиною державного будівництва.

- 4 -

Початок воєнних дій Росії на території України призвело до значних політичних і економічних міжнародних санкцій проти Росії. У відповідь на ці санкції Росія ввела свої, відповідні, причому вдарили ці санкції в першу чергу громадянам Росії.

Економіка Росії перебуває зараз в гіршому стані за останні 15 років. Ніяких ознак можливого поліпшення ситуації немає, тому що жодна політична помилка останнього року не виправлена, більше того, влада Росії упираються в своїх фатальних помилках.

До війни і втрат війни додається масова бідність, зростає число жебраків, дорожнеча життя стала помітна практично всім.

При цьому зростає військовий бюджет, скорочуються соціальні видатки, йдуть під бюджетний ніж установи освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення і культури, скорочується і без того скромна зарплата бюджетників (при величезної інфляції).

Всьому народу запропоновано "жертвувати заради війни".

Економіка нафтової та газової труби в принципі не в змозі вести війну. Вона її завжди програє. У Російської держави практично вже немає бюджету, але є намір "стояти на своєму всяку ціну".

Ця ціна – в першу чергу людські життя.

- 5 -

Все зайшло настільки далеко, так багато страшних подій відбулося всього за рік, що багатьом вже не видно вихідна точка краху.

Які були у громадян Росії проблеми в Криму до 2014 року? Їздили цілий рік вільно, ніякого націоналізму, на всю республіку було шість українських шкіл, решта – росіяни. Та що б там не було – як взагалі могла з'явитися сама думка про війну Росії проти України?

Що ви хотіли? Крим забрати? Відновити справедливість? Чому тоді сучасної Монголії не заявити претензії на Росію, за винятком хіба що Пскова і Новгорода? Давайте подивимося, що де і коли якась держава була власником землі, куди колись приходило з колоніальними і просто загарбницькими війнами, яку територію і скільки років утримувало.

Для переділу землі будь-якої країни дасть історія десятки приводів. І що – всім воювати??? Захоплювати??? Вбивати???

2014 рік повернув російську політику на рівень першої половини ХХ століття – в період загарбницьких воєн.

Весь світ складається з держав, частини територій яких довго чи недовго були частинами інших держав. Після Другої світової війни Європа знайшла відповідь на спроби перекроїти політичну карту кривавими олівцями – мирне співіснування, недоторканність існуючих кордонів (Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Гельсінкі, 1975), пріоритет політичних дій над військовими (Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, відомий як Будапештський меморандум, 1994).

Під цим меморандумом підписи Росії, України, Великобританії і США. Цим договором сторони взяли на себе зобов'язання "поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України згідно з Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності та політичної незалежності України" і зобов'язалися, "що ніякі їх озброєння ніколи не будуть застосовані проти неї, крім як відповідно до Статуту ООН".

Потрібно повністю заперечувати реальність, щоб викинути у смітник міжнародні зобов'язання держави. І потрібно нічого не розуміти в світовому устрої, щоб дивуватися після цього політичним і економічним санкціям.

Ви їдете по Європі і не помічаєте, що переїхали з однієї країни в іншу, якщо не встигли звернути увагу на рядовий придорожній знак. Кордону є на карті, але їх практично немає в житті. Це – основа європейського світу. Це – модель сучасних міждержавних відносин.

Але замість спільних програм Росії та України щодо розвитку Криму влада Росії вирішили скористатися слабкістю України і відняти півострів, "повернути" його собі. Не народу – собі.

Рецепт процвітання сусідніх держав добре відомий: розвивайте спільну економіку, будуйте мости і дороги, підтримуйте культуру, дружите, любіть, народжуйте дітей, поважайте один одного. І ніхто не буде згадувати про державних кордонах. Мудра Європа стерла ці межі і цим подолала загрозу виникнення нової європейської війни.

Росія натомість повернула себе і всю Європу в першу половину ХХ століття. Ці криваві рецепти здалися російським властям більш привабливими.

- 6 -

Перехід на рівень печерної політики коштував дуже дорого всім, але Росії – найдорожче.

Дуже шкода шалених витрат народних грошей, але найбільше шкода людей. Коли звіріють влади – звіріють і народи. Це в повному сенсі слова страшно. Російські влади озвіріли від страху і ненависті, вирішили на цьому озверении і страху згуртувати народ, зміцнити своє становище в нищающей на очах країні.

Рік тому відбулося державний злочин. Ніяких інших історичних оцінок у цієї події немає.

Воно призвело до цілої низки нових державних злочинів. На гнилому камені державного насильства зросла війна.

На цій війні загинули й гинуть досі люди, більшість з яких не збиралися воювати ні з ким. Вир війни завжди затягує тих, хто ніколи не хотів воювати.

Організатори воєн найчастіше залишаються живими. Вони не ходять там, де йде стрілянина і вибухають снаряди. Розуміння того, що можна почати війну, кинути людей на смерть, але самому залишитися живим і навіть здобути славу, зносить політикам голову, і вони втрачають відчуття реальності.

Вони забувають, що головна задача державного діяча – це світ. Для світу, а не для війни дається політикам публічна влада. Спокуса війни, спокуса слави – це диявольська спокуса. Піддатися їм – значить бути частиною сил Зла. Встояти перед ними – значить бути частиною сил Добра.

Усі фарби історії складаються з цих двох.

Володимир Путін не встояв перед спокусою війною і славою.

Не з Криму це почалося, звичайно. Але Крим став Рубіконом, після якого історія перестала ставити Володимиру Путіну питання та робити пропозиції.

Тоді, рік тому, всі – тисячі людей – були ще живі. І в цьому, саме в цьому, був шанс, була можливість не відкривати гармати і зберегти мир. Зберегти людські життя.

Цим шансом Володимир Путін не скористався.

Вердикт суду мертвих неможливо дізнатися за життя.

А час для суду живих прийде.

Ніколи в історії ще не було так, щоб воно не спадало.

Лев Шлосберг

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Але Ви можете висловити свою думку у коментарах.