Розфрендили. Як Росія втрачає союзників через Сирію

Кремлю потрібна перемога, досить яскрава, щоб заступити похмурі економічні реалії, тому він поводиться дедалі агресивніше і ставить не на тих

У період свят, коли більшість росіян взяли перепочинок від політики, ні в повітряних операціях РФ у Сирії, ні в конфлікті з Туреччиною такого перепочинку не було. Замість того, щоб сфокусуватися на нагальних проблемах, російська влада, схоже, готується до нового раунду ескалації конфлікту, щоб підігріти населення.

Кремль не може допустити протверезіння, яке відкриє суспільству очі на стрес від падіння доходів і безсоромної корупції. Тому він працює над створенням ще однієї кризи, аби відволікти увагу. Тому приводи до роздмухування жорстоких конфліктів набагато серйозніші, ніж проста «одержимість Володимира Путіна ідеєю помсти». Москву влаштує тільки око за око, їй потрібна перемога, досить яскрава, щоб заступити похмурі економічні реалії Росії.

Набір очок перед черговою невдачею

Аж до того, як 24 листопада турецький винищувач F-16 випустив високоточну ракету по російському бомбардувальнику Су-24, російське вторгнення в Сирію йшло напрочуд гладко. Російська оцінка ризиків була на диво поверхневою: вони майже не врахували складнощів тривалої громадянської війни, частково через дедлайн, встановлений запланованою промовою Путіна на Генасамблеї ООН 28 вересня 2015 року. Але вірно і те, що російські ВПС здійснили ряд візуально ідеальних ударів, достатніх для створення значного політичного резонансу.

Ось тільки «візуально ідеальний» не означає «гарантовано переможну кампанію», і на сьогоднішній момент вже стало ясно, що дії Росії не змогли переламати хід війни. Сотні вильотів дозволили здійснювати щільну підтримку урядових військ, але солдати Башара Асада самі по собі не в змозі піти в успішний наступ. Росія не може зменшити інтенсивність своєї повітряної кампанії, оскільки її союзники на землі можуть запанікувати і пуститися навтьоки, але список випадків технічних проблем і катастроф такий великий, що катастрофа на переповненій повітряній базі в Латакії може статися коли завгодно. Немає шансів на створення хоча б подоби перемоги в Сирії, яка могла б перекрити таку невдачу.

Туреччина надала корисне відволікання від сирійського глухого кута. Істерична пропагандистська кампанія виявилася настільки ефективною, що в російській суспільній свідомості недавній стратегічний партнер витіснив Україну і США з місця головного ворога. Міністерство закордонних справ РФ звинуватив Туреччину в усіх можливих гріхах: від співпраці з ІДІЛ у сфері контрабанди нафти до придушення курдської меншини. Нова путінська Стратегія національної безпеки заявляє, що поява «самопроголошеної Ісламської держави» була прямим результатом політики подвійних стандартів з боку «деяких держав, залучених до боротьби з тероризмом». Держава запровадила нові санкції, що набрали чинності з 1 січня, які забороняють імпорт продуктів з Туреччини і обмежують інвестиційну активність.

Туреччина відвернула увагу від ситуації в Сирії

Ці безперервні репресії дозволяють підтримувати галас навколо конфлікту, але не дають ніяких позитивних результатів (не вважати ж таким зростання тиску на російського споживача).

Туреччина, тим часом, веде обережну гру, утримуючись від ударів по Сирії і готуючи міжнародні судові процеси проти російських санкцій. Анкара може дозволити собі бездіяльність, яка дає їй можливість отримати більшу підтримку від НАТО для захисту кордонів держави. У неї також є підстави вважати, що Москва може зайти надто далеко - не тільки тому, що час працює проти цієї інтервенції, але також тому, що російська про-асадівська і антиреволюційна не враховує складнощів ситуації в Сирії та регіоні в цілому.

Зв'язок з Іраном виявився пасткою

Починаючи відкрите вторгнення в Сирію, російське керівництво щось знало про дружнє оточення в районі Тартуса-Латакії, але мало розуміння про наслідки приєднання до шиїтського альянсу, очолюваного Іраном.

Ізраїльський прем'єр-міністр Біньямін Нетаніягу спробував пояснити Путіну, що такий альянс – погана ідея, і посилив удари по Хезболлі для підкріплення своїх слів. Проте, йому не вдалося відмовити Москву від постачання Ірану комплексів С-300, які викликали побоювання як в Ізраїлі, так і в Саудівській Аравії. Це фізичне вираження будівництва російсько-іранського союзу призвело до посилення напруги на Південному Кавказі, за яким Туреччина уважно стежить. Воно також засмутило багатьох мусульман всередині Росії (особливо в Татарстані), які побоюються, що ескалація з Туреччиною означає щось більше, ніж особистий конфлікт між Путіним і Ердоганом.

Москва опинилася у вельми незручній позиції в регіоні, особливо на тлі напруженості між Іраном і Саудівською Аравією, що зросла після страти 2 січня шейха Німра ан-Німра. За минулий рік, і особливо після російського вторгнення в Сирію, Путін активно спілкувався з саудівською королівською сім'єю та іншими лідерами Перської затоки, але тепер ці зв'язки руйнуються через те, що Росія сприймається як союзник Ірану. У Туреччини є велика гнучкість – і навіть здатність вести переговори – у цих сектантських і геополітичних конфліктах, але Росія стала частиною проблеми.

Москва могла плекати надії, що конфлікт між Іраном і Саудівською Аравією призведе до зростання цін на нафту, але ринок не підкорився. І в сирійсько-турецькому кутку, навіть якщо Путін не дасться спокусі зробити якийсь поспішний і радикальний вчинок, йому все одно залишиться тільки сидіти і чекати нових, серйозніших проблем.

Оригінал