«За всю Широкинську операцію і техніки, і живої сили вони поклали божевільну кількість» - комбат піхоти Мосе про бої в Широкиному

Наступ ми готували не так вже й довго, все було цілком зрозуміло і ясно, що потрібно робити. 

Були зрозумілі точки, які стратегічно важливі для нас, і які завдання перед нами стоять. Планували більшу частину Андрій Білецький і Черкас, ну і частково в цьому всьому брав участь я, хоча в багатьох речах виступав уже більше як виконавець. Під час самого наступу, в перший день я був з тією групою, яка йшла у напрямку до Павлополя. Потім, коли стало зрозуміло, що там нічого особливого не відбувається, я повернувся в штаб, і вже звідти контролював ситуацію по всіх трьох напрямках.

Перший день був найспланованіший, як ми планували, так в принципі все і сталося. Спізнювалися тільки, але це нормальні речі, які ми як правило враховуємо при плануванні. Напевно, ще жодної операції взагалі у світі війни не існувало, щоб ніхто нікуди не спізнився. Тим більше, коли кілька підрозділів у цьому беруть участь. Тут навіть коли одне відділення планує якийсь вихід, або ще щось, і то у них затримки через транспорт, забезпечення та всі інші речі. А коли такого масштабу відбувається операція, то там ще більше таких нюансів може виникати в ході роботи. В принципі, ті запізнення були для нас не особливо критичними.

Перед контрнаступом по Широкиному вже кілька днів била вся артилерія: «Гради», САУ, танки. Все важке, що було у противника - все туди летіло. І ось в ці кілька днів ми доклали максимум зусиль, щоб евакуювати звідти все місцеве населення, задіяли для цього практично всю свою техніку. Реагували вони на АЗОВ нормально, а що їм залишалося? Під час евакуації, звичайно, всі швидше хотіли звідти виїхати, але тим не менш, у підсумку, коли ми начебто вже всіх звідти вивезли, на нашій бронетехніці, на всьому, що мали, все одно залишилися деякі жителі, які не захотіли звідти виїжджати. Не хотіли покидати свої домівки. До речі, вони повністю всі бойові дії, навіть у найгарячіші дні, прожили в Широкиному і так там до сих пір і залишаються. Таких місцевих жителів на пальцях можна перерахувати, але вони є.

Контрнаступ почався, коли стали говорити про перемир'я. Про те, що всі повинні нібито відвести озброєння, і припинити вогонь. І якраз у цей момент, як правило, через підлість ворога, вкотре відбулася атака. В цей день вони з танками та піхотою, змогли прорватися у село. Там були бої протягом усього дня. АЗОВ стратегічні висоти як тримав, так і залишився тримати. Адже ворог якогось розвитку контрнаступу зробити не зміг, натомість просто уперся в наші позиції, в наші висоти, згодом противник був розбитий і відкинутий на східний край села. Там вони практично весь час і перебували. 

Тобто, грубо кажучи, всі висоти залишилися наші, а край села, східний, який з їх боку знаходився, був під їх контролем. Звідти і відбувалися всі інші спроби проривів, штурмів, атак. Саме з того напрямку. Вони абсолютно всі були невдалими, провальними, противник ніс божевільні втрати. Утім, або з дурості, або з упертості все-таки намагався атакувати. Найперші спроби нагадували звичайні зомбі-атаки з фільмів, коли люди в повний зріст йдуть, з рушницями на тебе. І потім, звичайно, коли вони зрозуміли, що така тактика тут не спрацює, вже почали користуватися хитрістю і бронетехнікою. Але це теж не допомогло, ніякого успіху не принесло.

Під час самого контрнаступу були підбиті два танки, БМП було підбито ну і БТР теж їх згорів. Техніки вони втратили там неслабо. За всю Широкинську операцію і техніки, і живої сили вони поклали божевільну кількість. Із нашими втратами це незрівнянно абсолютно. Кожен день у них були двохсоті: два, три, десять.

Потім оголосили перемир'я. За час Широкинської операції кілька разів його оголошували, потім ще йшлося про демілітаризацію. В загальному, ці розмови йшли постійно, але вони йшли десь не в Широкиному. Широкине це мало стосувалося… Там ішли постійно бої. Єдине, що змінювалося там, так це інтенсивність боїв та види зброї. Тому що навіть коли було повністю заборонене важке озброєння, противник активно обстрілював українські позиції, застосовуючи артилерію. Максимум ці розмови могли вплинути на якусь інтенсивність бою, але в жодному разі не на його припинення чи взагалі на закінчення. Тому, всі ці перемир'я обговорювалися точно не в Широкиному.

Саму наступальну операцію ми закінчили ще перед контратакою. Під час першого наступу АЗОВ повністю вибив їх з першої лінії оборони, зайшов в окопи. Цю задачу ми виконали. Але знову ж таки, не обійшлося без нюансів із допоміжними силами… Було прийнято рішення відійти на попередню позицію в Широкиному і там закріпитися. Так ми і зробили, після чого відразу був контрнаступ. Дуже провальний.

Такого масштабу це була перша операція АЗОВу. Ще до того, як я був ротним, командував операціями. Були і в районі Октября, і в районі Комінтернового. Утім така, як була в Широкиному – перший неоціненний досвід нашого полку.

Під час першого Широкиного, в 2014 році я був ще взводним і тримав зі своїм взводом 13-й блокпост. Тоді з Широкиного вони теж відтягнулися. Наші позиції стали крайніми позиціями, які зіткнулися тоді в 2014-ому з великим наступом з боку Росії. Вони в наші блокпости і вперлися. Тоді я ходив з розвідгрупами туди, отож місцевість ми знали.

У чому відмінність нас, АЗОВу, від інших підрозділів? У тому, що для нас будь-яка втрата - це не втрата просто солдата, з якоїсь статистики. Абсолютно кожна втрата – це насамперед втрата великої сім’ї. Тому що кожен з хлопців - це не просто солдат, це людина, яку ми всі знаємо. Це наш побратим, це наш товариш, з яким ми йдемо у бій. Ми практично всі тут один одного знаємо, всі тут знайомі, більшість ще до війни, тому в цьому плані трішки складніше… прощатися з цими хлопцями. Проте, набагато простіше йти з ними в бій. Тому, практично всіх знав загиблих з Широкинської наступальної операції, когось більше, когось менше.

Можу сказати, що не все заплановане вдалося. Все буде тоді, коли АЗОВ буде стояти на кордоні з Росією, ось тоді буде все. А поки що, звичайно, це тільки кроки до кінцевої мети. Основне на той момент завдання досягнуте. Той мінімум, який ми повинні були зробити - це відвернути увагу з Дебальцевського котла, і захистити Маріуполь від обстрілів – це ми виконали. Справді частину сил відтягнули на себе, тому що ми становили реальну загрозу для них, і частину сил їм довелося перетягнути на нас. Ми відтягнули лінію фронту від міста, в зв'язку з чим вони просто не можуть діставати туди фізично. 

Звичайно, є артилерія, яка все-таки могла б туди дістати, але ця артилерія може і з кордону Росії туди добивати. А за фактом та зброя, яку використовують терористи, банально не може добивати до Маріуполя. На сьогоднішній день ці позиції тримають морпіхи, як і раніше вони їх не залишили. Наступ на Маріуполь зараз практично неможливий взагалі, він не розглядається. Якщо в тому році, до Широкинської операції, постійно ходили розмови, постійно були заяви з боку тієї «народної республіки» про те, що вони збираються брати Маріуполь. То після Широкинської операції всі розмови закінчилися. Це буде дуже складно. У цьому заслуга наступу, який спланували і реалізували командування і бійці полку АЗОВ.

Питання, чи можна було досягти більшого? Ну, можливо, можна було б. Дуже багато може бути «якби…, якби», але сьогодні сталося так, результати позитивні є, абсолютно всі.

Всі, крім останнього і передостаннього призову, який прийшов з АТЕКу, були в Широкиному. Вони брали участь в обороні, тому що бої там йшли кожен день. Кожна зміна АЗОВу брала участь в боях, а отже має неоціненний досвід бойових дій.