Чи варто здати Авдіївську промзону заради Мінських угод

Здається, прогноз справджується – в районі Авдіївської промзони керівництво ЗСУ обрало найбільш пасивний, але найменш прийнятний варіант ведення бойових дій.

Останнім часом новини з авдіївської промзони приходять мало не щодня. Суть їх приблизно однакова: ворог вперто намагається витіснити українські сили з колись "сірої" зони, нарощуючи свої потужності та активно використовуючи заборонене Мінськими угодами озброєння.

Як зазначають волонтери з місця подій, в районі Авдіївки наразі тривають "найжорстокіші бої за останні півроку". "Через низку причин не можу видавати всю обстановку. Але там реальний "Сталінград"... Настільки жорстких боїв за останні півроку я не пам'ятаю… Сепари лізуть вперед, і бої йдуть за кожен кут. За сьогодні ми понесли більше втрат у напрямку "Авдіївка - Аеропорт", ніж за два тижні до цього. І штурм зараз йде страшний. Люди, що були в аеропорту, кажуть: "сказати "спекотно" - це не сказати нічого", - пише волонтер Віталій Дейнега.

Отже, як бачимо, українські війська мужньо тримають плацдарм, зазнають втрат, в той же час окупанти не соромляться використовувати заборонену Мінськом зброю калібром більше 100 мм.

Карта позицій в районі Авдіївської промзони (синім - позиції ЗСУ, червоним - російсько-терористичні війська)

Depo.ua вже писав, що промзона Авдіївки має певне тактичне значення. Якщо коротко, то контроль над нею заважає "гібридам" підбиратися впритул до українських позицій в Авдівці, а також дозволяє українцям прострілювати трасу "Донецьк - Горлівка" і відповідно, "гібриди" змушені пересуватися гіршими дорогами. Загалом, якщо б в командуванні "гібридів" думали адекватно, то повернення Авдіївської промзони в "сіру зону" - з розряду операцій, про які можна сказати "збруя шкіри не варта". Утім, в Кремлі давно вже ніхто не думає адекватно і, схоже, з Авдіївською промзоною матимемо не стільки Дебальцевську ситуацію, скільки багатомісячні бої за Донецький аеропорт. Вибити українців з промзони стає питанням принципу для "ДНР" та її російських військових кураторів. Скільки в цих боях поляже ополченців та "русні", звичайно, не важливо. Звичайний російський стиль ведення війни. Зрештою, нас це теж мало хвилює. Зате хвилює інше - скільки коштуватиме ЗСУ оборона промзони Авдіївки.

Отже зараз у наших військових є три шляхи. Перший - утримувати плацдарм в промзоні, відбиваючи все нові і нові спроби нападу та витримуючи артобстріли, які лише наростатимуть, зі свого боку старанно дотримуючись "мінських правил". Але місцева інфраструктура нищитиметься (там і зараз небагато будівель, які можна використовувати як укриття) і за умов, що ворог не зменшить інтенсивність, з кожним днем утримувати цей плацдарм буде все складніше.

Другий варіант – потриматися ще деякий час та відійти на попередні позиції, але це нівелює певний моральний здобуток перемоги та знову підставить наші позиції у Авдіївці під систематичні удари ворожих ДРГ, які отримають можливість заходити у промзону. До того ж ми знову віддамо в повновладне користування окупантів трасу "Донецьк - Горлівка", що нам аж ніяк не потрібно.

І, нарешті, третій, найбільш прийнятний варіант – це спробувати не лише міцно закріпитися у промзоні, а й убезпечити цей плацдарм від ворога, витіснивши його з сусідніх позицій на Малих дачах та в районі зруйнованого залізничного мосту. Але тут, швидше за все, доведеться самим порушувати Мінські угоди, тобто використовувати крупнокаліберну артилерію. Той самий волонтер Дейнега називає останній варіант найбільш прийнятним в нинішній ситуації: "На місці Порошенка я б уже готував ультиматум: "або п ** раси заспокоюються. Або ми змушені підтягнути в Авдіївку ракети і артилерію". Це могло б заспокоїти ситуацію".

Але схоже на те, що військово-політичне керівництво, як ми і прогнозували 10 днів тому, обирає перший варіант – тримати плацдарм і нести втрати, тобто, говорячи совєтськими штампами, "стоять на смерть". Але в цьому випадку не варто забувати досвід Донецького аеропорту. Так, за час оборони промзони наші війська завдали ворогу значних втрат, і, враховуючи любов російських командирів не зважати на людські жертви, в майбутньому цих втрат буде ще більше. Але раніше чи пізніше Авдіївська промзона буде перетворена на випалену землю, утримувати яку не буде ані сенсу, ані можливостей, і звідти все одно доведеться піти.

Здається зараз наше військово-політичне керівництво має чітко для себе вирішити, чи варта промзона і можливі зиски від її утримання безальтернативних Мінських угод, і, якщо так, то відповісти ворогу, наплювавши на Мінськ (тим більше, що окупанти порушують угоди регулярно). Якщо ж ні, то треба, не порушуючи Мінськ, відійти з промзони раніше, ніж нас змусить це зробити ворог.